ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 грудня 2018 року № 826/9768/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
доГоловного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №31122-1305-2650 від 03.04.2018 ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №31122-1305-2650 від 03 квітня 2018 року, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, на загальну суму 32 606,64 грн.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача стверджує, що інформація стосовно володіння позивачкою будь-якою нерухомістю, що розташована на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3, спростовується відповіддю Головного управління Держгеокадастру у м. Києві; інформаційною довідкою приватного нотаріуса Київського місткого нотаріального округу Войтовського В.С. та рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року.
Також представник позивача стверджує, що жодних належних доказів використання будь-якої земельної ділянки ОСОБА_1 відповідачем не надано.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.
Представник відповідача копію вказаної ухвали суду від 25 червня 2018 року отримав, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
31 липня 2018 року до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на адміністративний позов, у якому стверджує, що згідно з даними ІС «Податковий блок» та ПК «Кадастр» за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,02076 га. Крім того, згідно даних державного земельного кадастру, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, відноситься до 186-ї економіко-планувальної зони, грошова оцінка в межах зони з 01 січня 2017 року становить 919,86 грн./кв.м.
Також, представник позивача у відзиві на адміністративний позов навів розрахунок податкового зобов'язання, наведеного в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань сторін про розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
03 квітня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №31122-1305-2650, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 32 606,64 грн.
Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.
Згідно з статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
За змістом норм пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).
Як стверджує представник податкового органу у відзиві на адміністративний позов, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували дані ІС «Податковий Блок» та ПК «Кадастр», згідно з якими за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,02076 га.
У той же час, згідно з пунктом 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року №1386, Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі:
Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача;
Мін'юст - про землевласників або землекористувачів, зокрема про найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), назву, номер та дату правовстановлюючого документа, кадастровий номер земельної ділянки, площу відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дату державної реєстрації речового права, цільове призначення, місцезнаходження земельної ділянки (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), розмір частки у праві спільної власності на земельну ділянку (у разі коли майно належить на праві спільної часткової власності), а також про об'єкти незавершеного будівництва.
Водночас, представником контролюючого органу до суду не надано жодних відомостей на підтвердження наведених обставин, зокрема витягів та/або інформації з баз даних.
При цьому, відповідно до наявного в матеріалах справи листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 21 листопада 2017 року №26-0.22-8321/2-17, наданого у відповідь на запит представника позивача щодо надання довідки про наявність земельної ділянки, Головне управління повідомило, що документи, що посвідчують право власності/користування земельними ділянками на території м. Києва за гр. ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1) у встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року №1021, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у м. Києві, не реєструвались. Крім того, станом на момент надання відповіді відомості щодо державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі на території м. Києва та рішення про їх передачу у власність/користування гр. ОСОБА_1 в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві відсутні.
Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 10 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., відомості щодо належного позивачу на праві власності нерухомого майна та/або земельних ділянок відсутні.
Крім того, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів на підтвердження наявності у позивача права власності на будівлю, споруду (їх частину), розташовану за адресою: АДРЕСА_3, що також не підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.
З огляду на викладене суд звертає увагу, що у силу частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (частина 1 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, представником відповідача під час судового розгляду справи не зазначено про необхідність витребування відповідних доказів під час розгляду справи судом, з огляду на неможливість їх самостійного надання.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про не підтвердження достатніми доказами факту наявності у позивача обов'язку зі сплати земельного податку, визначеного оскарженим податковим повідомленням-рішенням.
Стосовно наведеного у відзиві на адміністративний позов розрахунку податкового зобов'язання зі сплати земельного податку, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року №1378-IV технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (зокрема, з 01 липня 2015 року рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565 введено в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та визнано такою, що втратила чинності: технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року№43/1877).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07липня 2011 року №3613-VІ та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-ІV з 01 січня 2013 року ведення державного земельного кадастру покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадстр), який здійснює свої функції, втому числі через свої територіальні органи.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року №194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
З системного аналізу викладеного слідує, що надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок з зазначенням коефіцієнту індексації та коефіцієнту на функціональне використання землі покладено у даному випадку виключно на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
У відзиві на адміністративний позов представник зазначив, що розрахунок земельного податку за 2018 рік було проведено наступним чином: 919,86*207,6*2,0*1,5*1,249*1,433*1,06*1*3%=32 606,64 грн., де:
- 207,60 кв.м.- площа, на яку нараховано податок;
- 919,86 грн. - грошова оцінка за 1 кв.м. землі;
- 2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;
- 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;
- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року №6-28-0.22-215/2-15;
- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0.22-201/2-16;
- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-16;
- 1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2018 року №6-28-0.22-244/2-18;
- 3 % - ставка земельного податку.
Суд звертає увагу, що представником відповідача не надано до суду копії вказаних листів Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року №6-28-0.22-215/2-15, а також Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0.22-201/2-16 та від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-16, від 11 січня 2018 року №6-28-0.22-244/2-18, як і не надано витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок з зазначенням коефіцієнту індексації та коефіцієнту на функціональне використання землі.
Зважаючи на наведене у сукупності, враховуючи, що податковим органом не підтверджено достатніми доказами факту наявності у позивача обов'язку зі сплати земельного податку, визначеного оскарженим податковим повідомленням-рішенням, суд приходить до висновку, що останнє є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, як наслідок, підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконав.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №31122-1305-2650 від 03 квітня 2018 року, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на загальну суму 32 606,64 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук