17.12.2018 справа № 908/2663/18
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя господарського суду Запорізької області Носівець Вікторія Вікторівна, розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Сагань Юрія Вікторовича (69002, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1)
до боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69118, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2)
про видачу судового наказу про стягнення заборгованості в розмірі 12300,00 грн.,
ФОП Сагань Ю.В. звернувся до господарського суду Запорізької області з заявою про видачу судового наказу, в якій просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 12300,00 грн. заборгованості, 5000,00 грн. правничої допомоги та 176,20 грн. судового збору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2018 заяву про видачу судового наказу передано для розгляду судді Носівець В.В.
Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст. 147-149 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень. Судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив, що сторонами 14.05.2014 укладено договір купівлі-продажу товару, за умовами якого продавець зобов'язується передати товар та супровідні документи до нього у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Пунктом 3.5 договору купівлі-продажу сторонами узгоджено, що тара-кега є зворотною. Приймання тари здійснюється за кількістю та якістю продавцем в момент передачі партії товару покупцю. Приймання-передача тари здійснюється з оформленням відповідної накладної. У разі не повернення тари, покупець сплачує її заставну вартість за обліковою ціною постачальника. Оплата за тару здійснюється не пізніше строку сплати, що і за товар. Також, 14.05.2014 сторонами укладено договір оренди обладнання, за умовами якого ФОП Сагань Ю.В. (орендодавець) передав ФОП ОСОБА_1 (орендарю) в тимчасове користування обладнання вартістю 8500,00 грн. (згідно актів приймання-передачі).
Підставою для звернення з заявою до суду зазначено порушення боржником зобов'язань за договором купівлі-продажу без номеру від 14.05.2014 в частині своєчасного та повного відшкодування вартості отриманого товару та зворотної тари-кеги за накладною № ЮС.-024084 від 15.09.2016 на загальну суму 2800,00 грн. та 5 (п'ять) зворотних тар вартістю 10000,00 грн. В заяві заявник вказав, що, як вбачається із накладної № ЮС.-024084 від 15.09.2016, борг ФОП ОСОБА_1 по товару складає 2300,00 грн. та 5 (п'ять) зворотних тар - 2 (дві) тари Комбі Кега вартістю 4000,00 грн. та 3 (три) тари Логотип «Ярило» вартістю 6000,00 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема, інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Заявник на підтвердження факту наявності обов'язку боржника сплатити вартість отриманого товару та вартість неповернутої зворотної тари-кеги за договором купівлі-продажу б/н від 14.05.2014 додав до заяви накладну № ЮС.-024084 від 15.09.2016.
Між тим, відповідно до зазначеної видаткової накладної покупцю поставлено товар: «Ель Золот. Клубника 50 л вартістю 250,00 грн., Ель Золот. Вишня 50 л вартістю 750,00 грн., Квас ТМ «Ярило» 50 л вартістю 1350,00 грн.» (мовою оригіналу). Залогова (зворотна) тара - Комби Кега Тара 2 шт. та логотип «Ярило» Тара 3 шт. Також ця видаткова накладна містить посилання на те, що борг по товару складає 2850,00 грн. В розділі «накладная на возвратную тару» (мовою оригіналу) перелічено найменування зворотної тари, її вартість та зазначено, що оплачено 550,00 грн. При цьому, цей розділ містить закреслення, не зрозуміло по відношенню до якої частини накладної. Крім того, у видатковій накладній № ЮС.-024084 від 15.09.2016 не зазначено якою особою вчинено підпис в графі "Получил" (мовою оригіналу), самим ФОП ОСОБА_1 чи іншою особою.
Судовий наказ, відповідно до положень статті 232 ГПК України, є судовим рішенням.
Отже, зважаючи на принципи наказного провадження та встановлений порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.
Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. З цією метою, насамперед, необхідно встановити факт виникнення заборгованості, настання строку виконання боржником зобов'язання, перевірити його розмір.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що надана заявником видаткова накладна № ЮС.-024084 від 15.09.2016 не підтверджує факт наявності заборгованості за отриманий товар та за неповернення зворотної тари у розмірі 12300,00 грн. Саме лише зазначення у вказаній накладній про існування боргу по оплаті товару та поверненню тар-кег в даному випадку є недостатнім та повинно бути підтверджено належними доказами. Із доданих до заяви заявником документів неможливо встановити, якою саме особою отримано товар, чи були повноваження на його отримання, а також виявити факт наявності у боржника заборгованості за поставлений товар у розмірі 2850,00 грн. в рамках договору купівлі-продажу б/н від 14.05.2014 та не повернення зворотної тари-кеги вартістю 10000,00 грн.
Наданий до матеріалів заяви акт звірки взаєморозрахунків ФОП Сагань Ю.В. та ФОП ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 14.05.2014 з 01.06.2016 по 30.09.2016, що містить підпис особи ОСОБА_1, є лише зведеним обліковим документом, який фіксує стан розрахунків між сторонами станом на 30.09.2016. Аналогічний за змістом акт звірки з 01.09.2016 по 07.12.2018 з боку боржника не підписано. Крім того, згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Згідно із ч. 2 ст. 154 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає відповідний наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу про стягнення з ФОП ОСОБА_1 12300,00 грн. заборгованості на підставі п. 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
Крім того, суд звертає увагу заявника на те, що заявлена ним до стягнення з сума витрат на правничу допомогу повинна бути обґрунтованою та співрозмірною заявленим вимогам.
Суд вважає за необхідне роз'яснити заявнику, що у відповідності до ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається.
Керуючись ч. 1 ст. 148, п. 8 ч. 1, ч. 2 ст. 152, ст.ст. 153, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити фізичній особі-підприємцю Сагань Юрію Вікторовичу (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) у видачі судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) грошової заборгованості у розмірі 12300,00 грн.
Копію даної ухвали направити заявнику та боржнику.
Додаток до копії ухвали на адресу заявника: оригінал квитанції 0.0.1037307174.1 (код квитанції: 1231-5315-1478-9968) від 16.05.2018 про сплату 176,20 грн. судового збору, копія заяви стягувача про видачу судового наказу із доданими до неї документами, наданої для направлення боржнику в порядку, передбаченому ст. 156 ГПК України (на 17 аркушах).
Звернути увагу учасників судового процесу, що з судовим рішенням можливо ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади: http://court.gov.ua/fair/sud5009/. Електронна адреса господарського суду Запорізької області: inbох@zp.arbitr.gov.ua.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її підписання (ст.ст. 235, 255, 256 ГПК України). Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалу підписано 17.12.2018
Суддя В.В. Носівець