номер провадження справи 32/92/18
04.12.2018 Справа № 908/1448/18
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя господарського суду Запорізької області Колодій Н.А. при секретарі судового засідання Зеленцової К.Ю.
За позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 25)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельтум-Запоріжжя" (69068, м.Запоріжжя, вул. Іванова, 99)
про стягнення суми 8041 грн.
За участю представників сторін:
від позивача Король О.В., довіреність № 51 від 01.01.2018
від відповідача Щелкунова В.В., довіреність № 409 від 12.04.2018.
26.07.2018р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельтум-Запоріжжя" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньої-транспортної пригоди в розмірі 8041 грн.
Ухвалою суду 26.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1448/18. Присвоєно справі номер провадження 32/92/18. Справу призначено до розгляду на 13.09.2018 за правилами спрощеного позовного провадження. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 20.09.2018. Ухвалою суду від 20.09.2018, в порядку п. 6 ст. 250 ГПК України, суд за власною ініціативою вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання було призначено на 30.10.2018 та в подальшому відкладено до 19.11.2018р. В судовому засіданні 19.11.2018 за письмовою згодою представників сторін судом закрито підготовче провадження та здійснено перехід до розгляду справи по суті. В судовому засіданні оголошено перерву до 04.12.2018.
Відповідач не визнав заявлені позовні вимоги, надав суду відзив на позовну заяву. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених в відзиві на позовну заяву.
Розгляд справи здійснювався за допомогою програмно-апаратно комплексу «Оберіг».
В судовому засіданні 04.12.2018 в присутності представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд -
21 травня 2017 року гр. ОСОБА_4, керуючи автомобілем «МАN», державний номер НОМЕР_1 рухаючись по вул. Лізи Чайкіної в м.Запоріжжя, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечну швидкість, не впорався з керуванням автотранспортного засобу, внаслідок чого скоїв наїзд на опору повітряної лінії №9, електропередачі ПЛ-0,4 кВ від ТП 812 рб.З, що належить ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж (надалі - Позивач), після чого залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до листа Департаменту патрульної поліції УПП в М.Запоріжжі від 01.06.2017 за №5602/41/32/02-2017, який було надано на запит ПАТ «Запоріжжяобленерго» зазначено: 21.05.2017 на водія ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. ст. 124, 122-4 КУпАП, який разом з матеріалами ДТП, відповідно до вимог ст. 276 КУпАП, направлено до Вільнянського районного суду Запорізької області, для прийняття рішення відповідно до вимог діючого законодавства України.
Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 липня 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4, ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. на користь держави.
Внаслідок скоєного ДТП опора ПЛ-0,4 кВ від ТП 812 рб.З по вул. Лізи Чайкіної, у м.Запоріжжя була пошкоджена та пришла в негідність. Такими своїми діями ОСОБА_4 наніс матеріальну шкоду нашому Товариству. Витрати позивача на відновлення вказаної опори ПЛ-0,4 кВ склали 8 041 грн. 00 коп. (вісім тисяч сорок одна грн. 00 коп.), що підтверджується Актом виконаних робіт від 22.05.2017 ПЛ-0,4 кВ від ТП-812 Рб-3 оп. №9 по вул. Л.Чайкіної, 66 в м. Запоріжжі.
07.09.2017р. ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізькиї міських електричних мереж звернулися з відповідною позовною заявою до Заводського районного суду м.Запоріжжя про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилася у зв'язку з недотриманням ПДР водієм ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 В ході розгляду зазначеної цивільної справи ОСОБА_4 було надано докази, що на момент скоєння ДТП, а саме, 21.05.2017 року він перебував у трудових відносинах із ТОВ «Умвельт-Запоріжжя», працював на посаді водія автотранспортних засобів.
На виконання своїх службових обов'язків за ним, відповідним наказом ТОВ «Умвельт-Запоріжжя», було закріплено зазначений вище автотранспортний засіб. Таким чином, керуючи 21.05.2017 вказаним автомобілем, ОСОБА_4 виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2017р. по справі №332/2419/17 в задоволенні позовних вимог Пат «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж до ОСОБА_6 - відмовлено.
Проте, зазначеним Рішенням встановлено, що ОСОБА_4 на момент ДТП, що сталася з його вини 21.05.2017 року, працював водієм у ТОВ «Умвельт-Запоріжжя», та виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Відповідно до інформаційного витягу 12.04.2018 ТОВ Умвельт-Запоріжжя змінило свою назву та стало ТОВ «Вельтум -Запоріжжя».
Пунктом 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оцінивши надані суду докази, судом встановлено, як вбачається з приписів ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що за загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик. Проте, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
Відповідач не погодився з позовними вимогами, вказує, власником транспортного засобу автомобілю марки МАN модель ТGА 33.350 державний номер НОМЕР_2 на час настання ДТП було ТОВ «УМВЕЛЬТ Україна» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого ДАІ. Між ТОВ «УМВЕЛЬТ Україна» та ТОВ «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя» (06.04.2018 року перейменовано на ТОВ «ВЕЛЬТУМ-Запоріжжя») 01.12.2010 року було укладено договір оренди транспортного засобу №КЕ 2АРО-МАМ-01/12-3. Відповідно до §7 «Страхування» орендодавець зобов'язаний від свого імені та за власний рахунок укладати та підтримувати в повній дійсності до кінця строку оренди договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності для транспортних засобів. Між ТОВ «УМВЕЛЬТ Україна» та ПАТ СК «Українська страхова група» укладено поліс № АК/4856715 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Даним полісом забезпечений транспортний засіб автомобіль марки МАN модель ТGА 33.350 державний номер НОМЕР_2.
Відповідач зазначив, що при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є власником джерела підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, (у діючий редакції ст. 51) залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі». Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Тобто, відповідач вважає, якщо позивачем не пред'явлено вимог до страховика, тому позовні вимоги до відповідача не підлягають задоволенню.
Проаналізувавши доводи обох сторін, суд погоджується з твердженням позивача, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьомувідмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом пред'явлення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності підстав передбачених ст. 1194 ІІК України.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 14.02.2018р. по справі №754/1114/15-ц та у Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016р. у справі №6-2808цс15.
З урахуванням викладених обставин, можна дійти висновку про те, що саме потерпіла особа має право на власний розсуд визначати, особу, яка несе відповідальність за завдання шкоди, шляхом пред'явлення позову безпосередньо до винної особи або до страхової компанії, цивільно-правову відповідальність в якій застраховано завдавачем такої шкоди.
Таким чином, на момент розгляду спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем складає 8041 грн. 00 коп., пред'явлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи міру та ступінь вини кожної із сторін у спірних правовідносинах, судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача на користь позивача, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст. ст. 46, 129, 238, 240, 241, 254-256 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельтум-Запоріжжя" задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельтум-Запоріжжя" (69068, м.Запоріжжя, вул. Іванова, 99) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж (69035, м.Запоріжжя, вул. Волгоградська, 25) 8041 (вісім тисяч сорок одна) грн. 00 коп. матеріальної шкоди, 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ.
Повний текст рішення оформлено і підписано "14" грудня 2018.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст.ст. 254-256 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.А. Колодій