Справа № 454/3206/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.
Провадження № 22-ц/811/2256/18 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
06 грудня 2018 року м. Львів
Справа № 454/3206/16
Провадження № 22-ц/811/2256/18
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів - Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Сокальського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Сокалі 14 вересня 2018 року (суддя Струс Т.В. )
у справі
за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,-
6 грудня 2016 року позивач звернувся з позовом, у якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його користь 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті незаконного рішення судді Вищого адміністративного суду України, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.
Ухвалою від 8 грудня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог до Вищого адміністративного суду України.
Оскаржуваним заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 14 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Зазначає, що суд з власної ініціативи не має права витребовувати докази і враховуючи те, що відповідач не вказував обставини, на які посилається суд, та відповідач не надав суду ніяких доказів, які б спростували його позовні вимоги, тому апелянту не зрозуміло на якій підставі суд без доказів відмовив у позовних вимогах. Апелянт вказує, що суддя першої інстанції надає завідомо неправдиву інформацію, тому що в позовній заяві він чітко надав докази підтвердження факту заподіяння моральних страждань відповідачем, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача. Вважає, що на підставі ч. 2 ст.1166 ЦК України суд зобов'язаний був надати докази, що йому шкоду завдано не з вини відповідача, що зроблено не було. Вважає, що суд зобов'язаний був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії. При цьому, суд зобов'язаний був застосувати до спірних правовідносин: ст.ст. 8, 22, 40, 55, 56, 124 Конституції України; ст.ст. 16, 22, 1167, 1176 ЦК України; ст.ст. 3, 4, 11, 15, 16 ЦПК України. Однак, вищезазначених норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду першої інстанції не було застосовано, в результаті чого були порушені його права, які гарантовані ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України. Просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 вересня 2018 року та прийняти нове рішення, на підставі якого стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Частинами 6 і 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Встановлено, що ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року та скасовано вказану постанову, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
Позивач вважає, що суддя Вищого адміністративного суду України, в порушення вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів», не оцінив всіх доказів, даний позов був вирішений відповідно до його внутрішнього переконання. Вважає дану ухвалу незаконною.
Встановлено, що дії судді Вищого адміністративного суду України при постановленій ухвали від 4 вересня 2015 року не визнані незаконними, а тому, твердження позивача з цього приводу є безпідставними та не підтверджені жодними доказами.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обгрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством.
Оскарження у будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, в чому полягає моральна шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, 375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись: п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,
Залишити рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 вересня 2018 року без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 6 грудня 2018 року.
Головуючий
Судді