Дата документу 12.12.2018 Справа № 333/6576/17
Запорізький апеляційний суд
Є.У.№ 333/6576/17 Головуючий у 1 інстанції: Кулик В.Б.
№ 22-ц/807/361/18 Суддя-доповідач: Воробйова І.А.
Іменем України
12 грудня 2018 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі:
головуючого: Воробйової І.А.,
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
Секретар: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2018 року у складі судді Кулик В.Б. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Запорізька міська рада про встановлення сервітуту,
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона є власником 3/25 частини будинку № АДРЕСА_1, яку отримала у спадок згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 03.10.1979 року, на підставі якого їй було видано свідоцтво «про право особистої власності на домоволодіння» № НОМЕР_1 від 05.05.1980 року. Також власниками (в частинах) цього будинку є: ОСОБА_5 -1/4 частка, ОСОБА_6 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року) - 3/25 чистки, ОСОБА_5 - 3/25 частки. З вищевказаних співвласників цього будинку, зареєстрована та мешкає тільки позивач. Даний будинок є будовою ще сорокових років, а тому потребує постійного ремонту та відновлення. Будинок однією зі стін стоїть на межі прибудинкових земельних ділянок: будинку № НОМЕР_2. Власником будинку № НОМЕР_3 є відповідач. Будинок належить їй в частці 1/1. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_4, видане 06.11.2013 року. В 2015 році позивач звернулася до відповідача та просила надати можливість утеплити стіну будинку позивача зі сторони земельної ділянки відповідача. Однак відповідач їй відмовила. Позивач зверталася до органів місцевого самоврядування та прохала допомогти вирішити питання про можливість утеплення будинку зі сторони відповідача. Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарському району письмово було попереджено відповідача про дотримання правил добросусідства. Однак відповідач не дозволяє їй зайти на земельну ділянку відповідача та провести ремонтні роботи по утепленню стіни. Стіна є дуже холодною, через несприятливі умови підтікання води під стіну та проведення каналізаційної труби біля будинку відповідачем, стіна постійно сиріє та покривається пліснявою.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд, встановити за нею право земельного сервітуту (право ремонту стіни будинку та складування на час ремонту будівельних матеріалів) стосовно земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4, яка знаходиться біля будинку № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 та зобов'язати не вчиняти перешкоди у ремонті та обслуговуванні будинку № АДРЕСА_1.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку і, з урахуванням вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених судом, і відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомими майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Оскільки між сторонами не досягнута домовленість про встановлення сервітуту та про його умови, відповідно до ч. 3 ст. 402 ЦК України позивач мав підстави для звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту.
За змістом статті 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду (ч. ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України).
У пункті 22-2 постанови "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 №7 та у пункті 38 постанови "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 7 лютого 2014 року № 5Пленуму Верховного Суду України і пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно роз'яснили, що, вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється стосовно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається в разі переходу права на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК), а в разі встановлення особистого сервітуту, права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 ЦК).
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби у інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.
Судом встановлено, що позивач є власником 3/25 частини будинку № АДРЕСА_1. Також власниками (в частинах) цього будинку є громадяни: ОСОБА_5 - 1/4 частка, ОСОБА_6 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року) - 3/25 частки, ОСОБА_5 - 3/25 частки.
Будинок № АДРЕСА_1 однією зі стін стоїть на межі прибудинкової земельної ділянки будинку НОМЕР_3 по АДРЕСА_1
Власником будинку № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 є відповідач.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач не надав суду доказів того, що нормальне господарське використання своєї земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки та він зобов'язаний довести, що задоволення його потреб неможливо здійснити яким-небудь іншим необтяжливим для відповідача способом, а також, що при цьому будуть дотримані вимоги п. 3.25 Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», згідно з яким, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м; і що, при цьому, буде забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Також позивачем не зазначено термін, на який має бути встановлено сервітут та необхідності встановлення для нього безоплатного земельного сервітуту, тоді як вирішення цих питань є обов'язковим при розгляді даного спору.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, оскільки висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, яким суд першої інстанції надав відповідну оцінку.
Таким чином, судом на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та вірно застосовано норми матеріального права.
Виходячи з наведеного, рішення суду відповідає матеріалам справи та закону, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2018 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 грудня 2018 року
Головуючий:
Судді: