Справа № 353/870/17
Провадження № 22-ц/4808/263/18
Категорія 48
Головуючий у 1 інстанції Лущак Н. І.
Суддя-доповідач Пнівчук
10 грудня 2018 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі
головуючої Пнівчук О.В.
суддів : Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В.
секретаря Капущак С.В.
з участю апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_7
позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тлумацького районного суду від 01 жовтня 2018 року в складі судді Лущак Н.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Позивач зазначив, що 19.07.1980 року між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який заочним рішенням Тлумацького районного суду від 29.12.2009 року - розірвано. У задоволенні його заяви про перегляд заочного рішення ухвалою Тлумацького районного суду від 07.09.2017 року - відмовлено, а заочне рішення залишено без змін ухалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11.10.2017 року.
За час пребування у шлюбі з відповідачкою вони за спільні кошти побудували житловий будинок по АДРЕСА_1
Так, рішенням виконавчого комітету Тлумацької міської ради народних депутатів № 334 від 26.08.1992 року його дружині було виділено земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку, яке вони разом з дружиною розпочали в 1993 році та за спільні кошти придбали будівельні матеріали.
Станом на 2001 рік ними було побудовано літню кухню.
У зв»язку із скрутним матеріальним становищем в кінці березня 2001 року він змушений був виїхати на роботу за кордон (у Францію) де по 2009 рік працював неофіційно а всі зароблені кошти передавав дружині для завершення будівництва будинку, а також на потреби сім»ї.
З квітня 2009 року по жовтень 2009 року, він приїхавши із Франції разом із сім»єю проживав у будинку будівництво якого було завершено. Перебуваючи вдома він спорудив огорожу по периметру будинку.
Право власності на будинковолодіння згідно свідоцтва про право власності від 31.07.2009 року зареєстроване на відповідачку ОСОБА_1
Позивач, посилаючись на те, що домоволодіння з господарським будівлями та спорудами, що складається з житлового будинку, літньої кухні, сараю та вбиральні побудовано в шлюбі за їхні з відповідачкою спільні кошти, є їх спільною сумісною власністю, однак ними не досягнуто згоди щодо його поділу, просив ухвалити рішення про поділ майна подружжя, виділивши йому 1/2 частини частини будинковолодіння.
Рішенням Тлумацького районного суду від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на зазначений об'єкт, та проведено його поділ.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині зазначеного будинковолодіння за кожним.
З ОСОБА_2 стягнуто на користь держави недоплачену суму судового збору у розмірі 4916,65 коп., з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 5556,65 грн.
В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесцального права, неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначила, що постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що домоволодіння по АДРЕСА_1 побудовано сторонами за їх спільні кошти за час перебування у шлюбі, однак суд не взяв до уваги те, що з 2001 року позивач фактично був за межами України, не мав сільного з відповідачем бюджету та не міг практично приймати участь у будівництві будинку. Позивач не надав доказів того, що він передавав кошти із Франції для будівництва будинку.
Натомість відповідач представила довідку про заробітну плату, а також довідку Тлумацької ОДПІ про доходи підприємця фізичної особи, які підтверджують що будівництво будинку здійснювалось виключно за її власні кошти.
Судом не взято до уваги покази свідків, які підтвердили що позивач не передавав кошти на утримання сім»ї та зведення будинку.
В доповненні до апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що копія паспорта надана ОСОБА_2 на підтвердження перебування його за кордоном не може братись до уваги, оскільки паспорт виданий 28.07.2017 року.
Суд не взяв до уваги покази свідків про те, що кошти на будівництво будинку вона позичала у знайомих та колег по роботі, натомість взяв до уваги пояснення позивача про його участь у будівництві будинку, хоча такі обставини не підтверджені письмовими доказами.
Суд першої інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин позовну давність тривалістю у три роки. Позивач знав про розірвання шлюбу з відповідачем 29 грудня 2009 року та не висловлював будь-яких претензій щодо спільно нажитого майна подружжя аж до 2017 року.
Апелянт просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, суд надав належну правову оцінку зібраним доказам по справі у їх сукупності, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7. підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об»єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що домоволодіння по АДРЕСА_1 було побудовано під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі за спільні кошти подружжя, визнав його спільною сумісною власністю сторін та здійснив його поділ по 1/2 частині будинковолодіння виходячи із рівності часток подружжя.
З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.07.1980 року, від якого мають двоє дітей сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н, та дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н
Заочним рішенням Тлумацького районного суду від 29.12.2009 року шлюб між сторонами розірвано.
Ухвалою Тлумацького районного суду від 07.09.2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення про розірвання шлюбу залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11.10.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Тлумацького районного суду від 29.12.2009 року - без зміни.
Встановлено, що згідно рішення виконкому Тлумацької міської Ради народних депутатів № 334 від 26.08.1992 року, ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,10 га під будівництво по АДРЕСА_2
У 1993 році сторони розпочали будівництво літньої кухні (в тому числі сараю та вбиральні), яка станом на 1994 рік була вимурована та накрита шифером.
У березні 2001 року позивач ОСОБА_2 поїхав на роботу у Францію.
Відповідно до рішення сесії Тлумацької міської ради від 23.03.2007 року, ОСОБА_1 26.06.2007 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1 цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських удівель та споруд.
Рішенням виконкому Тлумацької міської ради Івано-Фрнкіської області № 83 від 23.04.2008 року вирішено затвердити акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 площею 191,0 кв.м: житловою площею 90,3 кв.м., допоміжною площею 100,7 кв.м. та господарські будівлі.; оформити право власності на індивідуальний житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та виготовити свідоцтво на право власності на зазначене будинковолодіння.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 31.07.2009 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння, яке складається з житлового будинку А 191,0 кв.м.; літня кухня Б 45,8 кв.м.; сарай В 21,5 кв.м.; вбиральня Г 2,0 кв.м., по АДРЕСА_1.
Вартість житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 згідно зведеного акту, станом на 09.04.2009 року становить 627818 грн.
Згідно даних технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 09.04.2009 року житловий будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1 побудовані у період з 2005 року по 2008 рік.
Таким чином вставнолено, що будівництво спірного будинковолодіння та оформлення права власності на зазначене будинковлодіння на ім»я ОСОБА_1 було здійснено за час перебування сторін у шлюбі.
Постановляючи рішення про поділ майна подружжя, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до положень ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
У разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя,частки майна дружини та чоловіка, згідно ст. 70 СК України, є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин ,що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї,ухилявся від участі в утриманні дитини(дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно,витрачав його на шкодуінтересам сім»ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Зазначені положення закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об»єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Статтею 71СК України встановлено, що майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Судом вставнолено, що спірне будинковолодіння по АДРЕСА_1 побудоване сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час перебування їх у шлюбі.
Відповідач ОСОБА_1, заперечуючи факт належності спірного будинковолодіння на праві спільної сумісної власності подружжя посилалась на те, що зазначене будинковолодіння побудовано виключно за її кошти, а тому є її особистою власністю.
Разом з тим, такі заперечення відповідача не підтверджені належними доказами.
Судом встановлено, що літня кухня, сарай, вбиральня спірного будинковолодіння станом на час виїзду позивача ОСОБА_2 у 2001 році на заробітки у Францію уже були побудовані (що ствердила сама відповідач у запереченні на позов), а житловий будинок побудовано у період з 2005 року по 2008 рік (згідно техпаспорта), при цьому вартість будинковолодіння складає 627818 грн., а житлового будинку - 469318 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді медичної сестри неврологічного відділення Тлумацької ЦРЛ і її заробітна плата відповідно до довідок Тлумацької ЦРЛ №№ 85, 85, від 06.06.2018 року становить: у 2001 р.- 1847,68 грн.; у 2002 р.- 2214,95 грн.; у 2003 р.- 3020,08 грн.; у 2004 р.- 3646,30 грн.; у 2005 р.- 5869,27 грн.; у 2006 р.- 7735,26 грн.; у 2007 р.- 11774,75 грн.; у 2008 р.- 13131,90 грн.; у 2009 р.- 15824,19 грн.; у 2010 р.- 22155,73 грн.; у 2011 р. - 22145,29 грн.; у 2012 р.- 30191,02 грн.; у 2013 р.- 30687,71 грн.; у 2014 р. - 30288,37 грн.; у 2015 р.- 32158,49 грн.; у 2016 р.- 37523,40 грн.; у 2017 р.- 46137,50 грн.
Згідно заяви ОСОБА_4 (сина сторін) від 25.10.2017 року, посвідченої першим секретарем з консульських питань Посольства України у Французькій Республіці він являвся приватним підприємцем у місті Тлумач та ствердив, що всіма справами та доходами, що стосуються магазину займалася його матір ОСОБА_1, магазин оформлений на його імя тільки документально.
Відповідно до довідок Тлумацького відділення Тисменицької ОДПІ №№ 1031/10/09-14-13, 1032/10/09-14-13 від 08.06.2018 року ОСОБА_4 з 01.03.2004 року по 31.12.2017 року перебував на обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Згідно податкової звітності субєкта малого підприємства-фізичної особи-платника єдиного податку обсяг вручки від реалізації товарів (робіт, послуг) склав:
-з 01.03.2004 року по 31.12.2004 року 6202,45 грн. (№160 від 05.01.2005 р.);
-з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року 5607,00 грн. (№595 від 04.01.2006 р.);
-з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року 8476,10 грн. (№14310 від 05.01.2007 р.);
-з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року 26908,00 грн. (№ 14537 від 04.01.2008 р.);
-з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року 85787,00 грн. (№15378 від 05.01.2009 р.);
-з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року 94357,00 грн. (№14066 від 05.01.2010 р.);
-з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року 91340,00 грн. (№12950 від 04.01.2011 р.);
-з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року 134625,00 грн. (№14892 від 03.01.2012 р.);
Згідно поданої податкової декларації по єдиному податку розмір доходу склав:
-з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року 171760,00 грн. (№10513 від 02.01.2013 р.);
-з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року 184600,00 грн. (№1400000266 від 30.01.2014 р.);
-з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року 179480,00 грн. (№150002889 від 25.02.2015 р.);
-з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року 162130,00 грн. (№1600002298 від 05.01.2016 р.);
-з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року 147870,00 грн. (№1700000663 від 27.01.2017 р.);
-з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року 187970,00 грн. (№1009 від 29.01.2017 р.).
З огляду на представлені письмові докази щодо особистих доходів відповідача ОСОБА_1 за місцем роботи так і доходи від підприємницької діяльності сина ОСОБА_4 у період з 2001 року по 2009 рік (на момент завершення будівництва житлового будинку) у їх сумі на ряду з іншими необхідними побутовими витратами, оплаті за навчання сина, утримання неповнолітньої дочки не дають підстав для висновку що будівництво житлового будинку здійснювалося виключно за її кошти.
Крім того, з березня 2009 року по жовтень 2009 року ОСОБА_2, повернувшись із Франції, проживав разом із відповідачем однією сім»єю у спірному будинковолодінні, вели спільне господарство, святкували ювілей позивача та разом ходили на сімейні свята (що підтверджується поясненнями свідків по спрраві), у зв»язку з цим, посилання відповідача про те, що сторони припинили шлюбні стосунки ще у 2001 році є необгрунтованими.
Відповідач ОСОБА_1 сама частково визнала те, що позивач передавав певні кошти та речі із Франції, однак це були незначні суми.
Та обставина, що у ОСОБА_1 наявні письмові докази на підтвердження придбання нею будівельних матеріалів та виконання будівельних робіт не дають підстав для висновку, що такі оплачені виключно за кошти відповідача, оскільки позивач перебував у цей період часу за кордоном та не заперечує що будівництво будинку здійсненювалось відповідачем однак за їх спільні кошти.
Посилання апелянта на те, що суд не взяв до уваги покази свідків про те, що кошти на будівництво будинку вона позичала у знайомих та колег по роботі є необгрунтованими, оскільки вказані обставини не підтверджені належними письмовими доказами.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин позовну давність тривалістю у три роки.
Судом встановлено, що право власності на спірне будинковолодіння сторонами набуто за час час перебування у шлюбі і щодо такого майна має місце презумпція спільності права власності подружжя, а розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Крім того, відповідач не подавала заяви про застосування позовної давності.
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спротсовують правильність висновків суду, а тому підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тлумацького районного суду від 01 жовтня 2018 року - без зміни.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2018 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: Г.П. Мелінишин Л.В. Ясеновенко