Провадження № 22-ц/803/1276/18 Справа № 203/1090/16 Суддя у 1-й інстанції - Казак С.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
14 грудня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,
за участю секретаря Черкас Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору,-
12 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування позовних вимог, які уточнювалися в ході судового розгляду, ОСОБА_1 посилалась на те, що 25 лютого 2008 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір кредиту №11299951000, за яким банк зобов'язався надати їй кредит в розмірі 35 000 доларів США (еквівалент 176750 грн.), а вона повернути цей кредит на умовах договору згідно графіку погашення кредиту не пізніше 24 лютого 2023 року, сплативши банку проценти за користування кредитними коштами. Виконання зобов'язань позичальником забезпечено порукою ОСОБА_2 Вважає, що банком не виконано вимоги п.1.1 спірного кредитного договору, оскільки кошти було сплачено банком за договором купівлі-продажу нерухомого майна, однак вона кошти особисто не отримувала на руки, з рахунку не знімала. Вважає неналежним доказом видачі кредиту наданий банком ордер про видачу коштів, оскільки останній є роздруківкою електронного варіанту, не містить печаток та підписів банку, не є меморіальним ордером, який підтверджує факт зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника. Послалася на те, що не підписувала заяву на видачу готівки, що підтвердила відповідна судова почеркознавча експертиза, що, відповідно, свідчить про неналежність такої заяви як доказу отримання кредиту. Вважає, що відповідачем не було виконано вимоги закону щодо повідомлення в письмовій формі позичальника перед укладенням кредитного договору про кредитні умови, а в самому кредитному договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, тим самим, на думку позивача, відповідач ввів останню в оману щодо її обов'язків із погашення кредиту. Вказала і на те, що договір містить умови, за яких банк може збільшувати процентну ставку за кредитом, однак можливості зменшувати її не передбачено, відтак п.5.2 спірного кредитного договору є несправедливим по відношенню до позичальника. Посилалася на положення п.6.1.2 кредитного договору, які не відповідають вимогам законодавства, чинного на момент укладення спірного кредитного договору, оскільки банк встановив собі право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту у повному обсязі у випадках, що не передбачені законодавством, зокрема ст.11 ч.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Положенням спірного кредитного договору, яке за переконанням позивача є несправедливим та таким, що суперечить нормам закону, позивач вважає і п.3.4.4 кредитного договору, за яким позичальник зобов'язався здійснювати подальше щорічне страхування предмету застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії. Зазанчає про несправедливість умов кредитного договору, який суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків та погіршення становища позичальника. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд кредитний договір №11299951000, укладений 25 лютого 2008 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» визнати недійсним та застосувати наслідки двосторонньої реституції.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 21 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове, про задоволення її позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Положеннями ст.230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.
Так, положення ЦК України встановлюють, що кредитний договір є двостороннім, консенсуальним, відплатним та обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом є будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою особою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги, пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадку, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
За змістом ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.1 Правил банки зобов'язані в кредитному договорі (договорі про надання споживчого кредиту) або додатку до нього надавати детальний розпис загальної сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках.
Згідно п.3.5 Правил банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).
Положеннями ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно з п.2-4 ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Згідно з ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
Відповідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та аналогічних їм положень п.2.1, 2.4 Правил перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15, 23 цього Закону. Остання передбачає штрафні санкції, а згідно ст.15 ч.7 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило: 1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; 2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; 3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача - споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені статтею 16 цього Закону, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.
Статтею 8 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя.
З матеріалів справи вбачається, 25 лютого 2008 року на підставі заявки-анкети позичальника на отримання кредиту від 11 лютого 2008 року між ОСОБА_1 як позичальником, та АКІБ «УкрСиббанк», як кредитодавцем, правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту №11299951000.
За умовами п.1.1 даного договору банк зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 35 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 176750 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі.
Підпунктом 1.2.2 пункту 1.2 договору встановлено, що позичальник зобов'язався повернути кредит в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку №1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 24 лютого 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або згідно умов відповідно угоди сторін.
Графік погашення кредиту (Додаток №1) змінювався сторонами за їх згодою, для чого укладались відповідні додаткові угоди до кредитного договору.
Підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 договору встановлено, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,4%.
За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки, вказаної в пп.1.3.1. (т.1 а.с.11-25, 40-46, 79-82, 229-246, т.2 а.с.14-47).
Перед укладенням вищевказаного кредитного договору банком проводилася з ОСОБА_1 переддоговірна робота, зокрема, повідомлено позичальника про умови кредитування у банку та ознайомлено із орієнтовною сукупною вартістю кредиту за допомогою відповідного листа, копія якого є в матеріалах справи.
Про ознайомлення із вказаною інформацією свідчить і наявність в спірному договорі п.7.13, відповідно до якого сторони домовились, що підписавши цей договір позивач підтверджує факт та згоду не тільки з умовами договору, а й отримання нею від банку перед укладенням договору згаданого інформаційного листа згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». (т.1 а.с.17, 47-50, т.2 а.с.20).
Крім того, укладений між сторонами спірний кредитний договір містить детальний розпис загальної вартості кредиту для позичальника у вигляді відповідного графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який є невід'ємною частиною спірного кредитного договору. (т.1 а.с.40-46, 229-242, т.2 а.с.26-31).
Пунктом 1.5 кредитного договору сторони узгодили, що банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 у банку, код банку (МФО) 351005.
Такий рахунок (поточний базовий у національній валюті та проточний спеціальний у валюті долар США) було відкрито банком позивачу на підставі відповідної її заяви до укладення спірного кредитного договору та оформлено договором банківського рахунку №1151550 від 05 квітня 2007 року, тобто ще до укладення спірного кредитного договору. Перерахування банком кредитних коштів на вищевказаний рахунок у повному обсязі було здійснено відповідно до вимог п.1.1, пп.1.2.1 п.1.2 кредитного договору, що підтверджується копією відповідної виписки за рахунком, в тому числі її розгорнутим варіантом, який до того ж підтверджує і виконання позивачем протягом тривалого часу - декількох років своїх договірних зобов'язань із повернення кредиту. (т.1 а.с.75, 76, 78, 83-90, 168-204).
Відповідно до п.1.4 кредитного договору цільове призначення (мета) кредиту - придбання нерухомого майна.
Після укладення сторонами спірного кредитного договору ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 лютого 2008 року було придбано квартиру АДРЕСА_1 за надані банком за цим кредитним договором кредитні кошти в повному обсязі (вартість квартири повністю відповідає розміру наданого банком кредиту - 176750 грн.), що не заперечувалося позивачем (т.1 а.с.162-164).
В подальшому придбана позивачем на кредитні кошти квартири була передана в іпотеку задля забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань із повернення кредиту, що оформлено відповідним договором іпотеки від 25 лютого 2008 року №11299951000/11299968000/3. (т.1 а.с.205-207).
Відповідно до п.2.1 кредитного договору передбачена в якості одного з видів забезпечення зобов'язання позичальника за кредитним договором застава належного позивачу нерухомого майна (іпотека) - вищевказаної квартири.
Згідно п.п.3.4.4 п.3.4 кредитного договору позичальник зобов'язався не пізніше дати укладення договору застави, за яким у заставу передається майно з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії на строк не менше одного календарного року.
За змістом положень п.5.2. кредитного договору сторони погодили, що банк згідно умов договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі: а) порушення позичальником кредитної дисципліни (зокрема неналежного виконання умов договору та/або умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором); та/або б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни (зокрема, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов'язань позичальника за кредитним договором); та/або в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами або зміні у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долару США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долару США, установленого НБУ на дату укладання кредитного договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); та/або підвищення ставки на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення кредитного договору чи останнього перегляду процентної ставки).
З наданого банком розрахунку вбачається, що банком ОСОБА_1 не збільшувалася процентна ставка на підставі п.5.2 спірного кредитного договору.
Процентна ставка збільшувалась лише на прострочену заборгованість на підставі п.1.3 спірного кредитного договору. Наразі у позивача наявна заборгованість за спірним кредитним договором. (т.1 а.с.91-101).
Відповідно до пп.6.1.2 п.6.1 кредитного договору банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з пп.1.2.2 кредитного договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит, змінивши при цьому термін повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.
Згідно п.6.2 кредитного договору в разі застосування банком права, передбаченого п.п.6.1.2 п.6.1 кредитного договору порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит є наступним: банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомлення про вручення) за адресою позичальника. Термін дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, що банк направив за адресою позичальника повідомлення (вимогу) про порушення зобов'язань позичальника за договором та про дострокове повернення кредиту і плати за кредит, а позичальник не усунув зазначених банком порушень зобов'язань позичальника за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку.
З огляду на викладені фактичні обставини укладення спірного кредитного договору та його зміст з урахуванням на норми чинного на момент його укладення законодавства, слідує, що при укладанні спірного кредитного договору між сторонами були дотримані всі передбачені діючим на той час законодавством істотні умови даного виду договорів, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми кредитного договору.
На момент укладення спірного кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним як правочину повністю чи частково, зокрема і на підставі ст.230 ЦК України.
Судом правильно не прийняті до уваги посилання позивача на те, що спірний кредитний договір не відповідає вимогам закону та введення відповідачем позичальника в оману щодо обов'язків внаслідок невиконання банком вимог ст.11 ч.4 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині не зазначення в кредитному договорі детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, однак зазначене спростовуються Графіком платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який є Додатком №2 до спірного кредитного договору та його невід'ємною частиною, містить в повному обсязі той самий детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача (позичальника), а за формою викладення відповідає вимогам п.3.1 Правил. (т.1 а.с.40-46, 229-242, т.2 а.с.26-31).
Посилання позивача на те, що банком не було проведено належної переддоговірної роботи в частині неповідомлення позивача в письмовій формі перед укладенням спірного кредитного договору про кредитні умови, в тому числі орієнтовну сукупну вартість кредиту, спростовуються інформаційним листом, отримання якого позивач підтвердивлашляхом підписання спірного кредитного договору, про що сторони вказали в п.7.13 такого договору. (т.1 а.с.17, 47-50, т.2 а.с.20).
Щодо посилання на істотний дисбаланс прав сторін договору в частині відсутності дзеркальних до п.5.2 кредитного договору положень про можливість зменшення процентної ставки за договором, то цивільним законодавством пріоритетною є свобода договору, і сторони вільні самі із дотриманням імперативних норм закону визначати зміст цивільного договору, в тому числі кредитного, а обов'язок визначення в договорі споживчого кредиту положень щодо зменшення розміру процентної ставки на момент укладення спірного кредитного договору законом передбачено не було, а п.3.5 Правил прямо зазначено право банку включати в кредитний договір положення про збільшення процентної ставки, і такі положення не можуть оцінюватись як несправедливі умови. До того ж в контексті цього слід відзначити, що відповідач жодного разу не використовував за спірним кредитним договором своє право на збільшення процентної ставки відповідно до п.5.2 такого кредитного договору.
Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про невиконанням відповідачем п.1.1 спірного кредитного договору, який визначає його предмет та обов'язки банку щодо надання кредиту позичальнику в певній сумі є необґрунтованими, оскільки позивач, мотивуючи порушення банком вимог вказаного пункту, посилалась на не отримання нею коштів від банку, оскільки на руки позивачу ці кошти видані не були, з рахунку вона їх не знімала, продавцю квартири, яку придбала за ці кредитні кошти, не передавала є необгрунтованими, оскільки відповідно до п.1.5 кредитного договору, згідно якого кредит надається банком позичальнику не шляхом видачі готівки на руки, а шляхом зарахування кредитних коштів на раніше відкритий позичальнику за її заявою та на підставі відповідного договору банківського рахунку поточний рахунок у цьому банку, та зарахування кредитних коштів було здійснено банком в повному обсязі та у передбачений договором строк.
Слід зазначити, цільовим призначенням кредиту було придбання позичальником нерухомого майна, і це майно було придбано позивачем одразу після отримання кредиту в день його отримання та за ціною, що повністю дорівнює розміру отриманого кредиту за курсом НБУ в національній валюті, тобто за кредитні кошти в повному обсязі, що не заперечувалось і позивачем, а тому відсутні підстави вважати невиконаним п.1.1 спірного кредитного договору кредитодавцем, в тому числі і внаслідок не переведення безпосередньо позивачем кредитних коштів на рахунок продавця придбаної нею квартири.
Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до переоцінки висновків рішення суду, тлумачення норм права.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді