Провадження № 22-ц/803/1240/18 Справа № 191/2871/17 Суддя у 1-й інстанції - Прижигалінська Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
17 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Лаченкової О.В., Свистунової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У серпні 2017 року позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 17 січня 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 21 600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідач зобов'язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 19 липня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 21 601,52 грн., яка складається з: 4 277,33 грн. заборгованості за тілом кредиту, 8 937,86 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 6 881,50 грн. пені, а також 500 грн. штраф (фіксована частина), 1 004,83 грн. штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь та судові витрати.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду від 05 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, порушивши норми процесуального законодавства, здійснив розгляд справи поверхнево та упереджено, не спрямував розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, оскільки відповідачем не надано доказів в підтвердження заперечень на позовну заяву, але суд першої інстанції безпідставно став на бік останнього та звільнив її від майнової відповідальності, чим грубо порушив права кредитора та, не застосувавши норми права, які підлягали обов'язковому застосуванню (ст.ст. 204, 509, 526, 527, 626, 629, 638,1054 Цивільного кодексу України), дійшов до неправильного висновку.
19 червня 2018 року ОСОБА_2 в порядку, визначеному ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», який мотивовано тим, що вона не заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, але не у розмірі 21 600 грн, як зазначено позивачем. Крім того, позивач обґрунтовує позовну заяву розрахунком заборгованості починаючи з 11 грудня 2006 року, тоді ж як договір про надання банківських послуг укладений 17 січня 2007 року, тобто нарахування заборгованості здійснюється за місяць до укладення договору (графа та строчка 1 розрахунку). Із розрахунку не вбачається яку ж саме заборгованість має відповідач, а тому розрахунок заборгованості, доданий до позову, не може бути належним доказом по справі. Не є також належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України і Умови та Правила надання банківських послуг, які долучені Позивачем до позовної заяви на обгрунтування позовних вимог, оскільки в Умовах надання банківських послуг, копію яких ПриватБанк надав до суду, як додаток до позовної заяви в «Загальних положеннях» вказано банк - ПАТ КБ «Приватбанк», що діє на підставі Ліцензії НБУ №22 від 29 липня 2009 року. Але ж Заява Відповідача була подана до ЗАТ КБ «ПриватБанк»17 січня 2007 року, про що свідчить печатка, підпис представника позивача та найменування банку. За даними Статуту ПАТ КБ «Приватбанк», рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого змінено на Публічне акціонерне товариство та змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».Тому з наданими Умовами Відповідач не могла бути ознайомлена у січні 2007 року.
Крім того, просить звернути увагу суду і на те, що Умови Позивача містять розділ 1.1.8 «Персональні дані», відповідно до яких Клієнт має права, що передбачені Законом України «Про захист персональних даних». Однак слід зазначити, що на момент укладення договору та заповнення заяви відповідача (17 січня 2007 року), зазначеного закону взагалі не існувало, він був прийнятий 01 червня 2010 року за № 2297-VI та набув чинності з 01 січня 2011 року (опублікований - Відомості Верховної Ради, 2010, №34, ст. 481).
Таким чином, позивачем не надано підтвердження обставин того, що вона була ознайомлена та згідна з умовами, що викладені в окремому документі Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, а додані до позову Умови, не можуть бути належним доказом у справі, на які посилається позивач як на обгрунтування позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17 січня 2007 року на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 250 грн. зі сплатою 22,8% із розрахунку 360 днів у році, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: анкета заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в «Загальних положеннях» яких вказано банк - ПАТ КБ «Приватбанк», що діє на підставі Ліцензії НБУ №22 від 29 липня 2009 року. За даними Статуту ПАТ КБ «Приватбанк», рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого змінено на публічне акціонерне товариство та змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Відповідно ж до позовної заяви, позивач зазначає, що відповідач отримала кредит у розмірі 21 600 грн, що не відповідає умовам Договору про надання банківських послуг.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, ОСОБА_2 має заборгованість з 11 грудня 2006 року, тоді ж як договір про надання банківських послуг укладений 17 січня 2007 року, тобто нарахування заборгованості здійснюється за місяць до укладення договору (графа та строчка 1 розрахунку).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини другої статті 207 ЦК України).
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір у розмірі 21 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
На підтвердження заявлених позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» надано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; витяг з умов та правил надання банківських послуг.
Як вбачається з анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних, крім прізвища, адреси, місця роботи та підпису відповідача.
Разом з тим, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту.
Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 9) не містить жодного посилання на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що затверджені станом на час підписання заяви, а загальне зазначення у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть свідчити про той факт, що саме ці Умови та Правила надавались відповідачу, що саме ці Умови та Правила мала на увазі відповідач підписуючи анкету-заяву, оскільки не надано позивачем підписані Умови та Правила.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-2320цс16, відповідно до якого суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Разом з цим, рух коштів на картковому рахунку не може бути належним підтвердженням обізнаності відповідача з конкретними «Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку», на які посилається позивач як на умови кредитного договору від 17 січня 2007 року, факту згоди відповідача на них.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Закон про бухгалтерський облік).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України; Про електронний цифровий підпис;, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону про бухгалтерський облік).
Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (абзац другий частини дев'ятої статті 9 Закону про бухгалтерський облік).
Емітенти зобов'язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов'язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Положення 705).
Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення 705).
Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Положення 254).
Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (абзац другий пункту 4.10. Положення 254).
Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення 254).
Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення 254).
Враховуючи вищезазначене, виписка по рахунку не є первинним документом, що також узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року № 61-5191св18.
Таким чином, надані позивачем докази щодо розрахунку його вимог не підтверджені бухгалтерськими документами, а тому наданий представником позивача розрахунок заборгованості за кредитом не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Позивач не надав оригінали первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, які б підтверджували його розрахунки.
У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим.
Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо ненадання відповідачем доказів в підтвердження заперечень на позовну заяву, але суд першої інстанції безпідставно став на бік останньої та звільнив її від майнової відповідальності, чим грубо порушив права кредитора та не застосувавши норми права, які підлягали обов'язковому застосуванню (ст.ст. 204, 509, 526, 527, 626, 629, 638,1054 Цивільного кодексу України), дійшов до неправильного висновку є помилковими та спростовуються положеннями ст.81 ЦПК України, за змістом яких, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий О.П.Варенко
Судді: О.В.Лаченкова
О.В.Свистунова