Провадження № 22-ц/803/3640/18 Справа № 212/5183/18 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
17 грудня 2018 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційної скарги відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 вересня 2018 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у м. Кривому Розі та повне судове рішення складено 01 жовтня 2018 року, -
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 1996 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 25%, який при наступних переоглядах не змінювався та з 2005 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності і третю групу інвалідності на безстроковий термін.
Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просив суд: стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 170 000,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 35000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судові витрати у розмірі 704,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В мотивування доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що на момент виникнення спірних правовідносин обов'язок щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди покладено на МСЕК. Також, вказує, що суд не зазначив з яких підстав ПАТ «Кривбасзалізрудком» має відповідати за зобов'язаннями іншого підприємства, який зв'язок між ПАТ «Кривбасзалізрудком» та ВО «Кривбасруда», і якими конкретними засобами доказування підтверджується факт правонаступництва. При цьому, суд першої інстанції поклав обов'язок з відшкодування моральної шкоди на ПАТ «Кривбасзалізрудком».Визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є необґрунтованим та не відповідає сталій судовій практиці при розгляді аналогічних справ. Також не вірно визначено розмір судового збору, який суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, з 21.01.1975 року по 31.12.1987 року працював підземним прохідником у відділі капітального будівництва РУ ім. К. Лібкнехта ВО «Кривбасруда». З 01.01.1998 року по 21.12.1989 року працював підземним прохідником ШБУ-2 тресту «Кривбасшахтобуд», з 01.01.1990 року по 05.01.1996 року працював підземним прохідником на ш. «Батьківщина» та з 05.01.1996 року по 12.09.2000 року поверховим електрослюсарем на ш. «Батьківщина» ПАТ «Кривбасзалізрудком» (а.с.7-8)
Звільнений з підприємства 12.09.2000 року за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України (а.с. 7-8).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20 лютого 1996 року позивачу встановлено діагноз: вібраційна хвороба 2 ст., синдром полірадикулонейропатії з вираженим статико-динамічними порушеннями, двобічним плечолопатковим періартрозом ПФ-2 ст., порушення трофіки кистей, периферичний ангіодистонічний синдром верхніх кінцівок з парокзимальною ішеорадикулопатією зліва на шийному рівні з вираженими порушеннями біомеханіки хребта, причиною отримання професійного захворювання являється тривала робота, а саме 20 років в умовах дії вібрації та шуму на робочому місці: шум-112 Дба при нормі 114 ДбА; рівень вібрації перевищував ГДК в 1,2-1,4 рази (а.с.9).
Висновком МСЕК від 05.02.1996 року, ОСОБА_1 первинно було встановлено 25% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням - вібраційна хвороба, при наступних щорічних переоглядах відсоток не змінювався, з 07.06.2005 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв'язку із професійними захворюваннями та визнано людиною з інвалідністю третьої групи з 07 червня 2005 рокубезстроково (а.с. 10,11,12,13).
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1, та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1996 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18 615,00 грн., а максимальний - 744 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Суд правильно визнав, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 40%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення стану здоров'я відсутнє.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» є правонаступником РУ ім. Р.Люксембург ВО «Кривбасруда» не ґрунтуються на належних доказах, колегією суддів сприймаються критично, з урахуванням того, що в суді першої інстанції відповідач проти цього не заперечував (а.с. 36-39).
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, роботу позивача тільки на підприємстві ПАТ «Кривбасзалізрудком» в умовах впливу шкідливих факторів, продовж 20 років, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 40%, визнання позивача людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення., зважаючи на встановлення втрати працездатності безстроково.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку тільки на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоровя, моральної шкоди й без висновку МСЕК.
Посилання представника відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» на практику розгляду аналогічних справ є безпідставними та суперечать чинному законодавству, згідно якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України ( ч.1 ст. 8 ЦПК України).
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є немайновою та за подання позову в даній категорії справ судовий збір справляється за фіксованою ставкою (пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), а не пропорційно до розміру суми грошового відшкодування моральної шкоди, заявленого позивачем.
У зв'язку з цим, викладені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм законодавства при стягненні в повному розмірі судового збору з відповідача на користь держави, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу та не враховує їх.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 26 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: