Провадження № 22-ц/803/1008/18 Справа № 172/1237/17 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І.Г. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
17 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Лаченкової О.В., Свистунової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2017 року позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 25 серпня 2009 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 18 жовтня 2017 року утворилась заборгованість в сумі 41 946,24 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь.
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про недоведення факту використання відповідачем кредитних коштів з 23 жовтня 2016 року не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки закінчення терміну дії картки, її втрата або пошкодження не спричиняє припинення договірних відносин між банком і клієнтом та/або закриття пов'язаного з нею поточного рахунку клієнта. Крім того, в судовому засіданні не встановлено та матеріалами справи не доведено, що грошовими коштами протиправно заволоділа інша особа. До правоохоронних органів відповідач не звертався, до банку заяв щодо несанкціонованих транзакцій з його рахунку, оформлення кредиту всупереч його волі - не надавав.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.360 ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 25 серпня 2009 року про приєднання до Умов Банк видав останньому картку «Універсальна» зі встановленим кредитним лімітом 1 500 грн, який у подальшому був збільшений за погодженням сторін.
Підписавши вказану заяву, відповідач погодився, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами, Тарифами Банку складають між нею та Банком договір.
Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 18 жовтня 2017 року складає 41 946,24 грн. Однак, в період часу з 01 січня 2016 по 23 жовтня 2016 заборгованість за кредитним договором відсутня та використання кредитних котів не відбувалося. Вищезазначене підтверджується також поясненнями відповідача у суді першої інстанції.
Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 27 листопада 2017 року відповідач має кредитний рахунок (картка «Універсальна»), який станом на 27 листопада 2017 року заблокований. При цьому зазначено час блокування: 17:55:51 19 жовтня 2016 року. Зазначені факти також підтверджують правдивість пояснень відповідача щодо блокування кредитного рахунку після втрати картки у телефонному режимі відповідно до пунктів 2.1.1.9.10 та 2.1.1.9.11 Умов.
Пунктами 2.1.1.9.11 - 2.1.1.9.13 Умов визначено, що якщо інформація по Піну або реквізитах карти стала доступною третім особам, Держатель повинен негайно повідомити про це в Банк за зазначеними телефонами. Для подальшого використання Карти Клієнту необхідно звернутись в відділення Банку для перевипуску карти. При виявленні Карти, раніше заявленої як втраченої, Держатель негайно повинен інформувати про це Банк та повернути Картку в Банк. Замість втраченої/технічно несправної Карти Банк видає Держателю перевипущену Карту.
Враховуючи той факт, що кредитна картка відповідача була заблокована у зв'язку з повідомленням Держателя про її втрату, а Умови не передбачають у даному випадку можливості подальшого розблокування такої Карти, а лише її перевипуск, то позивачем здійснено розблокування видаткових операцій за кредитним рахунком у порушення зазначених Умов. Натомість відповідач діяв у повній відповідності до Умов.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено факту використання відповідачем кредитних коштів з 23 жовтня 2016 року, тоді як у судовому засіданні першої інстанції було встановлено, що використання кредитної карти відповідача стало можливим третьою особою внаслідок порушення Банком умов кредитного договору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають письмовим матеріалам справи та встановленим фактичним обставинам.
Згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 525, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Таким чином, у силу статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 1071 ЦК України визначено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
З огляду на положення вищенаведених правових норм, є обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач вжив необхідних заходів, передбачених у випадку крадіжки картки Умовами і правилами надання банківських послуг, а саме: проінформував банк про факт втрати його банківської карти, а тому його вини, як підстави цивільної-правової відповідальності не вбачається, що виключає можливість стягнення з нього заборгованості, яка виникла не з його вини, оскільки до моменту повідомлення користувачем (відповідачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про помилковість висновків суду щодо недоведення факту використання відповідачем кредитних коштів з 23 жовтня 2016 року, оскільки закінчення терміну дії картки, її втрата або пошкодження не спричиняє припинення договірних відносин між банком і клієнтом та/або закриття пов'язаного з нею поточного рахунку клієнта; враховуючи, що в судовому засіданні не встановлено та матеріалами справи не доведено, що грошовими коштами протиправно заволоділа інша особа, а відповідач, в свою чергу до правоохоронних органів не звертався, до банку заяв щодо несанкціонованих транзакцій з його рахунку, оформлення кредиту всупереч його волі - не надавав, не заслуговують на увагу суду, є надуманими та такими, що належним чином не обґрунтовані, оскільки позивач не скористався своїм процесуальним правом, визначеним ст.81 ЦПК України. Позивачем не були спростовані доводи відповідача стосовно обставин блокування кредитної карти, крім того не доведено, що у будь-яких системах Банку зареєстрований інший фінансовий номер телефону та доказів направлення SMS-повідомлень з динамічними паролями на інший номер телефону відповідача, так само не було надано доказів на спростування тверджень відповідача, що банківську карту він не втрачав, іншим особам не передавав, ПІН-коду нікому не повідомляв.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не можна говорити про вину відповідача, як підставу цивільно-правової відповідальності (постанова Верховного Суду України № 6-71цс15 від 13 травня 2015 року).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий О.П.Варенко
Судді: О.В.Лаченкова
О.В.Свистунова