Провадження № 22-ц/803/3666/18 Справа № 215/3652/18 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
17 грудня 2018 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_2, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1, Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2018 року, яке постановлено суддею Квятковським Я.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, -
В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 08.10.1976 року по 22.02.2006 року виконував роботу відповідно до трудового договору за спеціальностями: помічник машиніста екскаватора, машиніст екскаватора, сторож, гірничий диспетчер на ПрАТ «ПівнГЗК» та ним отримано професійне захворювання: вібраційна хвороба 2 стадії, виражена церебрально - периферичною ангіодистонічним с-м зі стійкою артеріальною гіпертензією, складеною повторними інфарктами головного мозку з легким лівобічним геміпарезом, також виражений полірадикулярний с-м, переважно на поперековому рівні, внаслідок полі сегментарної дископатії з нестабільністю сегментів L3-L4 і L5-S1 ретролістезом L3 на 0,3 см, антелістезом L5 на 1см, анкілозуванням хребтового каналу і нейродистрофією у вигляді прав ост.кульшового і плечолопаткового пері артрозу ПФ відповідно 2 та 1 ст., які, відповідно до акту розслідування від 27.05.1996 р., виникли з вини роботодавця.
Висновком МСЕК від 06.06.1996 р. позивачу первинно встановлена 40 % втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності, при повторному переогляді 02.06.1997 року позивачу було встановлено 60 % втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності. При останньому переогляді 26.01.2010 року було встановлено безстроково 100% втрати професійної працездатності та 1 група інвалідності.
У зв'язку з професійним захворюванням змінився спосіб та якість життя позивача, що завдає йому моральних страждань. Він зазнає постійний фізичний біль, змушений приймати велику кількість ліків, переносить душевні страждання, і все це порушує його нормальні життєві зв'язки. Вважає, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 160 000 грн., а тому просив стягнути зазначену суму з відповідача на свою користь.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь позивача 28 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок втрати професійної працездатності, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції та збільшення розміру стягнутої з відповідача на його користь моральної шкоди до заявленої позивачем суми, посилаючись на те, що судом при визначенні розміру моральної шкоди не враховано обставини справи, не враховано того, що він зазнає постійний фізичний біль, змушений приймати велику кількість ліків, переносить душевні страждання, що порушує його нормальні життєві зв'язки.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «ПівнГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції та зменшення розміру стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача.
При цьому, посилається на п. 11 «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» (надалі Правил № 472), що максимальний розмір відшкодування моральної шкоди не міг перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, як безпідставну, необґрунтовану та таку, що не підлягає задоволенню.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ПрАТ «ПівнГЗК» - залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач працював на ПрАТ «ПівнГЗК» протягом 19 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих факторів.
Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 27 травня 1996 року професійне захворювання виникло внаслідок тривалої праці в умовах впливу на організм професійних шкідливих чинників - вібрації, пилу, шуму, рівень яких перевищував гранично допустимі норми.
Висновком МСЕК від 06 червня 1996 року позивачу встановлено первинно втрату професійної працездатності в розмірі 40 % та 3 група інвалідності (а.с. 11).
При повторному переогляді висновком МСЕК від 17 червня 1997 року позивачу було встановлено 60 % втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності (а.с. 11- зворот).
При наступному переогляді висновком МСЕК від 10 червня 1998 року позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності.
При наступному переогляді висновком МСЕК від 26 січня 2010 року позивачу встановлено 100% втрати професійної працездатності та 1 групу інвалідності.
Суд, частково задовольняючи позов позивача до ПрАТ «ПівнГЗК», виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак, не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності, як у зв'язку з професійним захворюванням, у 1996 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.
У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18 615,00 грн., а максимальний - 744600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року що викладені у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв'язку загальною слабістю, втомою, болями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що суд при ухваленні рішення не врахував п. 11 «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» (надалі Правил № 472), що максимальний розмір відшкодування моральної шкоди не міг перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян є безпідставними, з огляду на наступне.
Так, згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 в редакції, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді
одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі,
розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах, рішення суду.
Розмір відшкодування моральної шкоди, на момент виникнення спірних правовідносин, не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат, таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції не перевищує розмір такого відшкодування, визначений Правилами.
Крім того, рішення суду першої інстанції містить посилання на Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків та його приписи враховані судом першої інстанції при вирішені спору.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди необґрунтований та занижений. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд не врахував роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, не враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, який склав 100 % та 1 групу інвалідності, стан здоров'я потерпілого, який погіршується, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Так, внаслідок отриманого професійного захворювання позивач не має змоги вести звичайний спосіб життя, відчуває постійний біль в суглобах, стан здоров'я погіршується, що викликає страждання та переживання. Позивач постійно змушений приймати медикаментозне лікування, у зв'язку з чим порушено звичайне спосіб життя, так як захворювання вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність та довготривалість і моральних страждань позивача, встановлення 100 % втрати професійної працездатності та 1 групи інвалідності, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити його з 28 000 гривень до 120 000 гривень.
За таких обставин, апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга представника відповідача залишенню без задоволення, а рішення суду зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2018 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 збільшивши його з 28 000 грн. до 120 000 (сто двадцять тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: