10.2.4
Іменем України
14 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3682/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13 листопада 2018 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що у грудні 2014 року перемістилась до м. Сєвєродонецька, де зареєструвала своє місце проживання. У зв'язку з цим вона з цього ж місяця почала отримувати пенсію у Сєвєродонецькому УПФУ. Оскільки, позивач мала реєстрацію місця проживання на підконтрольній Уряду України території, вона отримувала пенсію до вересня 2017 року без оформлення довідки ВПО. У вересні 2017 року припинили виплачувати пенсію на підставі того, що не має довідки ВПО. З метою подальшого отримання пенсії, у листопаді 2017 року перемістилась на постійне місце проживання до своєї доньки до села Боровеньки Кремінського району, отримала Довідку ВПО та цього ж місяця звернулася до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області за поновленням виплати пенсії.
Не дивлячись на те, що позивач звернулася із заявою у листопаді 2017 року, виплату пенсії було поновлено тільки у травні 2018 року, причому заборгованість за період 01.09.2017-30.04.2018 виплачено не було. З метою захисту своїх законних прав, звернулася із заявою до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якій просила виплатити мені заборгованість за вищевказаний період. У своїй відповіді від 17.10.2018 за № 260/П-14 Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зазначило, що сума пенсії за період 01.09.2017-30.04.2018 буде виплачена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України, тим самим відмовивши мені у виплаті заборгованості з моєї пенсії.
Позивач вважає цю відмову Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області неправомірною, незаконною та такою, що порушує її конституційні права.
Враховуючи вищенаведене позивач просить суд визнати незаконною відмову (рішення) Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 17.10.2018 за № 260/П-14 та зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період 01.09.2017 - 30.04.2018.
Ухвалою суду від 16 листопада 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 1-2).
05 листопада 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 14-16), в якому зазначено, що питання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб регламентується Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706). постановами Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 № 509, «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637, «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 № 365. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08,06.016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок 1). У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як затри дні до дня від'їзду. 3) у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки по взяття на облік відшкодувати фактичні витрати, понесені за рахунок державного та місцевих бюджетів у результаті реалізації прав, передбачених цим Законом.
Позивач відповідно до довідки від 16.11.2017 за № 0000407125, виданої управлінням соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. На підставі особистої заяви від 28.11.2017 пенсійну справу позивача взято на облік з 01.09.2017 за даними електронної пенсійної справи (особовий рахунок № 174438). 28.11.2018 позивач надав до відповідача заяву про перерахування суми пенсії на картковий рахунок відкритий в ТВБВ № 10012/026 філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк». Відповідно до п. 7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок ) для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. П. 15 Порядку визначено, що на підставі рішення комісії управління призначає (відновлює) виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Рішенням Комісії Кремінської районної державної адміністарції з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 06.03.2018 № 82 вирішено призначити соціальні виплати ОСОБА_1 (аркуш пенсійної справи 10, зворотній бік). Витяг з протоколу до відповідача надійшов 16.03.2018. З урахуванням того, що відповідач у поточному місяці здійснює нарахування на наступний місяць за документам, які надійшли до 15 числа, позивачу нараховано пенсію за травень 2018 року. Нарахування та виплата пенсії позивачу продовжується щомісяця, дата виплати 21 число. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», викладено в новій редакції. Так, ним установлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Пенсія за період з 01.09.2017 по 30.04.2018 буде виплачена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України До теперішнього часу окремий порядок соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, Кабінетом Міністрів України не затверджено.
Щодо стягнень з відповідача судових витрат, відповідач зазначив, що постановою КМУ від 11.01.2018 № 8 «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2018 рік» затверджено доходи та видатки Пенсійного фонду України. Серед видатків у 2018 році відсутня така позиція як сплата судового збору (або його розподілу).
На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, паспорт НОМЕР_3, виданий 15.01.2001 Єнакіївським МВ УМВС України у Донецькій області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням позивача НОМЕР_4 (а.с. 10).
Як вбачається з матеріалів справи позивач перебував на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, де отримував пенсію за віком. Відповідно до витягу з Центральної бази даних одержувачів пенсій останній раз УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатило пенсію позивачу у серпні 2017 року (а.с. 34 зворотній бік). З вересня 2017 року виплату пенсії позивачу було припинено.
Відповідно до розпорядження відповідача від 07.05.2018 № 4075 позивача взято на облік в Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (а.с. 24-25).
З витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 82 від 06.03.2018 призначено соціальні виплати згідно Постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 (а.с. 33 зворотній бік).
Відповідно до протоколів від 07.05.2018 та від 29.05.2018 виплату пенсії позивачу поновлено з травня 2018 року, що також підтверджується відповідними довідками, а суми пенсії за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року нараховувались, проте не виплачувались (а.с. 35 зворотній бік, 37 зворотній бік, 40-41).
Листом Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 17.10.2018 № 260/П-14 повідомлено, сума пенсії за період з 01.09.2017 по 30.04.2018, яка не виплачена за минулий період, розрахована і буде виплачена за окремим порядком після його затвердження КМУ (а.с. 12).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Будь якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу з підстав встановлених законодавством суду не надано.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Крім того, суд зазначає, що з моменту реєстрації позивачем постійного місця проживання на підконтрольній органам державної влади території, характер правовідносин між ним та органами Пенсійного фонду України змінився, а відтак і їх законодавче регулювання також.
Зокрема, з вказаного часу до спірних правовідносин не підлягає застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, як то Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а тому дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі є незаконними.
Суд зазначає, що заборгованості по пенсії не є спірним питанням. Відповідачем пенсія за спірний період нараховувалась у повному обсязі, однак, не виплачувалась з посиланням на постанову КМУ від 25.04.2018 № 335.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як вже вище зазначено судом, з моменту реєстрації позивача на підконтрольній українській владі території до спірних правовідносин не підлягає застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.
Крім того, Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки судом встановлено, що за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року пенсія позивачу нараховувалась, проте не виплачувалась, з підстав не передбачених законодавством, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту, а саме шляхом прийняття рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву стосовно судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом суду, заява сторони розглядається виходячи з наведених в ній обставин, які підтверджені належними доказами.
На думку суду, наведені норми, що дають право зменшити, відстрочити або звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан особи, насамперед стосується сторін соціально вразливої верстви населення з метою вільного їх доступу до правосуддя.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів щодо: звернення до відповідних органів з запитом на фінансування витрат на сплату судового збору, виділення асигнувань для оплати судового збору; отримання відмови у виділенні грошових коштів на відповідні цілі; можливості сплати судового збору у майбутньому за рішенням суду тощо.
Обмежене фінансування бюджетної установи, що діє як суб'єкт владних повноважень, не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України "Про судовий збір" кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів на сплату судового збору є необґрунтованими.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, що підтверджується квитанцією № 9 від 06.11.2018 (а.с. 3).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 704,80 грн на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська обл., місто Рубіжне, вул. Студентська, будинок 35, А) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) заборгованість з пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська обл., місто Рубіжне, вул. Студентська, будинок 35, А) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Ірметова