10 грудня 2018 р.м. ХерсонСправа № 653/2705/18
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; стягнення моральної та матеріальної шкоди,
встановив:
17.08.2018 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Генічеського районного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі по тексту - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 грудня 2015 року позивач набув статусу особи депортованої за національною ознакою в порядку Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" про що видано відповідне посвідчення.
23 липні 2018 року позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України у Генічеському районі.
Листом Головного Управління пенсійного фонду України в Херсонській області від 02.08.2018 р. в задоволенні заяви відмовлено, оскільки, на думку посадової особи, позивач з 16.05.1952 по 21.03.1956 р. не набув трудового стажу.
Вважає висновок відповідача помилковим, оскільки позивачем надано документи на підтвердження, що він був депортованим.
На підставі вказаного просить:
- визнати незаконною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області по невиконанню вимог частині 9 статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", та частині 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років":
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Херсонській області виконати вимоги частині 9 статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" та частині 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
- стягнути з держави на користь ОСОБА_1 суму завданої матеріальної та моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.
Ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 22.08.2018 р. передано справу до розгляду до Херсонського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 20.09.2018 р. позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року у справі відкрито спрощене провадження.
29 жовтня 2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну, який обґрунтовано тим, що на думку відповідача, позивач не набув трудового стажу, що передбачено Законом України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". Крім того, у позивача відсутній відповідний статус реабілітованої особи (позивач є членом сім'ї реабілітованої особи) та відсутні документи, передбачені Порядком № 637, необхідні для підтвердження статусу для осіб, які підпадають під дію Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"
На підставі вказаного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
06.11.2018 р. позивач надав до суду заперечення на відзив, відповідно до якого просить позовні вимоги задовольнити.
В судове засідання, призначене на 06 грудня 2018 року позивач не з'явився. Надав клопотання, відповідно до якого повідомив про неможливість прибуття в судове засідання.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Пунктом 10 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Виходячи з вищевикладеного, суд вирішив справу розглянути в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи, дослідивши адміністративний позов та документи покладені в його основу, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, суд приходить до наступного: позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області та отримує пенсію за віком.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач є особою, депортованою за національною ознакою, що підтверджується посвідченням, виданим Генічеською районною державною адміністрацією 15.12.2015 р. № 000009.
23 липні 2018 року позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України у Генічеському районі із заявою про перерахунок пенсії та надання путівки на санаторно - курортне лікування на підставі Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».
Листом Головного Управління пенсійного фонду України в Херсонській області від 02.08.2018 р. позивачу відмовлено у задоволенні заяви, оскільки позивач за період спецпоселення (з 16.05.1952 по 21.03.1956 р.) не набув трудового стажу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне: відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» від 17.04.2014 № 1223-VII (далі по тексту Закон України № 1223-VII) визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб.
Відповідно до ст. 1 Закону України № 1223-VII, депортація - насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік;
Статтею 2 Закон України № 1223-VII визначено, що законодавство у сфері відновлення прав депортованих осіб складається з Конституції України, Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших законів України та нормативно-правових актів, прийнятих на їх виконання.
Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним з пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства (абз. 1 ст. 3 Закон України № 1223-VII).
Абзацом 9 статті 6 Закону України № 1223-VII встановлено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні, що визначається періодом з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень, їхній трудовий (страховий) стаж за період спецпоселення зараховується до стажу роботи (страхового стажу) для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі.
Аналогічна правова норма встановлена у ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Таким чином, законодавством встановлено зарахування стажу перебування в заслані особі, яка була депортована та в подальшому реабілітована до трудового стажу, як компенсацію реабілітованій особі.
При цьому, суд звертає увагу, що законодавство не містить чіткого визначення про набуття права особи на працю під час депортації.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Говорливе, Червоновішерського район, Молотовської (Пермської) області та є сином репресованого ОСОБА_2 , 1897 р.н., якого в 1944 р. виселено з Кримської області за національною ознакою до спецпоселення Молотовської (Пермської) області.
Статтею 1-1 встановлено визначення репресованої особи, зокрема, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та
у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Пунктом 2 статті 1-2 Закону України № 962-XII визначено, що потерпілими від репресій визнаються: діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за
будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Таким чином, позивач є потерпілим від репресій.
Суд зазначає, що критично відноситься до посилання відповідача, про відсутність підтвердження статусу репресованої особи у ОСОБА_1 , оскільки вказане підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого Генічеської районною державною адміністрацією 15.12.2018 р.
Аналізуючи вказане, суд робить висновок, що період перебування позивача у спецпоселенні повинен бути зарахованим пенсійним органом до трудового стажу позивача.
На підставі вказаного суд робить висновок щодо задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області по невиконанню вимог частині 9 статті 6 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», та частині 1 статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області виконати вимоги частині 9 статті 6 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» та частині 1 статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» суд зазначає, що вказане є втручанням в дискреційні повноваження відповідача.
На думку суду, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо від 23.08.2018 р. в частині зарахування стажу перебування в спецоселенні з 16.05.1952 р. по 23.01.1956 р.
Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. суд зазначає, що в ході розгляду справи позивачем не надано доказів щодо отримання такої шкоди.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач не надав достатньо належних та допустимих доказів щодо підтвердження правомірності своїх дій.
Суд, аналізуючи викладене робить висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області по невиконанню вимог частині 9 статті 6 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», та частині 1 статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо від 23.08.2018 р. в частині зарахування стажу перебування в спецоселенні з 16.05.1952 р. по 23.01.1956 р.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Василяка Д.К.
кат. 10.2.4