06 грудня 2018 року № 810/3409/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Мілієнко О.М., за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Голуба В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 29.03.2018 № 2100-48-VІІ "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ громадянці ОСОБА_1" в частині відмови в наданні такого дозволу щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05./для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер НОМЕР_1;
- зобов'язати Білоцерківську міську раду Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05./для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер НОМЕР_1.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, генеральних планів населених пунктів тощо, тоді як містобудівна документація на спірну земельну ділянку відсутня, але її відсутність згідно норм діючого законодавства не може бути підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення відповідної технічної документації із землеустрою.
Відповідач проти позову заперечував, надав суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1990 року проживає АДРЕСА_1, є власником житлового будинку та власником земельної ділянки площею 0,0624 га за вказаною адресою, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що підтверджується технічним паспортом МБТІ на дане домоволодіння, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.12.2013 реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № НОМЕР_3 від 12.09.2005.
Судом встановлено, що 01.02.2010 між Білоцерківською міською радою та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки № 01 на термін 5 років, предметом якого є земельна ділянка для ведення садівництва площею 0,1189 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.
Ця земельна ділянка перебувала у занедбаному стані, заросла бур'янами, ніким не використовувалася, власними силами та за власні кошти позивач разом з членами сім'ї привели ділянку до належного стану.
У грудні 2013 року до закінчення строку дії договору оренди позивач звернулася до Білоцерківської міської ради з проханням про передачу у власність вказаної земельної ділянки, рішенням Білоцерківської міської ради від 13.02.2014 № 1156-56-VІ «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква для ведення садівництва площею 0,1189 га по АДРЕСА_1 /пункт 17 Додатку № 1 до рішення/, а згідно п.6.2 рішення Білоцерківської міської ради від 29.08.2014 № 1279-62-VІ визнано таким, що втратив чинність, пункт 17 Додатку №1 до попереднього рішення (в зв'язку з поданням клопотання землекористувача - якого позивач не подавала), п.15.1 цього рішення ОСОБА_1 було відмовлено в передачі у власність вищевказаної земельної ділянки згідно пункту г частини першої статті 211 ЗК України в зв'язку з невиконанням вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.
За позовом ОСОБА_1 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.02.2015 по справі № 357/18279/14-ц 2/357/823/15, яке набрало законної сили 10.03.2015, позов задоволено, визнано незаконними п.п.6.2 та п.п.15.1 рішення Білоцерківської міської ради № 1279-62-VІ від 29.08.2014 року щодо відмови у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1189 га для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано Білоцерківську міську раду на найближчій сесії розглянути питання щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1189 га для ведення садівництва.
Однак Білоцерківською міською радою неодноразово виносилися рішення про відмову в цьому з посиланням на невиконання вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, які були визнані Білоцерківським міськрайонним судом Київської області незаконними, також 25.06.2015 Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 1503-76-VІ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у постійне користування відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту.
Це рішення визнано нечинним та скасоване згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.04.2016 по справі №357/16840/15-а 2-а/357/20/16, яка набрала законної сили відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016.
Судами під час розгляду цієї справи було встановлено, що земельна ділянка площею 0,1189 га використовується позивачем постійно за цільовим призначенням, а Білоцерківською міською радою порушено строк розгляду заяви про поновлення договору оренди землі згідно вимог діючого законодавства.
На даний час позивач продовжує користуватися даною земельною ділянкою, договір оренди землі № 01 від 01.02.2010 вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016.
12.01.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ для індивідуального садівництва, оскільки по цей час спірна земельна ділянка перебуває в моєму користуванні.
Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29.03.2018 № 2100-48-VІІ "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ громадянці ОСОБА_1» було відмовлено в наданні такого дозволу щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05. /для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер НОМЕР_1, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування згідно Генерального плану м. Біла Церква та іншої містобудівної документації.
Листом від 30.05.2018 № Т-2703 за підписом заступника міського голови О.Бакун Білоцерківська міська рада надала роз'яснення, що відведення даної земельної ділянки суперечить генеральному плану міста Біла Церква, розробленому в 2015-2016, та затвердженому рішенням Білоцерківської міської ради від 03.11.2016 за №319-18-VII, а саме: ця невідповідність полягає в тому, що в місті відсутні землі з цільовим призначенням - під садівництво, спірна земельна ділянка знаходиться на землях садибної житлової забудови.
В цьому ж листі вказується на те, що містобудівна документація /детальний план території або план зонування території/, розроблена відповідно чинного генерального плану міста Біла Церква, на дану територію відсутня.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян визначено ст. 121 Земельного кодексу України. Зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної, або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 012 гектара.
За ст.122 цього Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 Земельного кодексу України.
Зокрема, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно, частиною другої ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Пунктом "б" частини 1 ст. 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Пунктом "а" частини 3 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Тобто, земельна ділянка для садівництва може бути передана у власність із земель сільськогосподарського призначення.
Згідно ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.
Спірна земельна ділянка була надана позивачу в користування на підставі договору оренди для ведення садівництва із земель житлової та громадської забудови, при наданні цієї земельної ділянки Білоцерківською міською радою було змінено її цільове призначення та віднесено земельну ділянку до категорії земель сільськогосподарського призначення, про це свідчить, зокрема, Витяг з технічної документації № 5431 від 06.11.2013 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який надавався мною до Білоцерківської міської ради для укладення Додаткової угоди до договору оренди землі, де вказано на категорію земель: землі сільськогосподарського призначення, Витяг підписано начальником відділу Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області.
Щодо тверджень відповідача про те, що відведення земельної ділянки суперечить генеральному плану міста з підстав відсутності земель із цільовим призначенням - для ведення садівництва суд зазначає наступне.
Не змінивши цільове призначення земельної ділянки, Білоцерківська міська рада порушила б Закон, оскільки відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування, але аж ніяк не для ведення індивідуального садівництва.
Виходячи з вище викладеного суд дійшов висновку, що посилання відповідача на те, що відведення земельної ділянки суперечить генеральному плану міста з підстав відсутності земель із цільовим призначенням - для ведення садівництва, є необгрунтованим, інших аргументів для відмови відповідачем не наведено.
Таким чином, частина сьома ст. 118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва.
Тобто, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, генеральних планів населених пунктів тощо, тоді як містобудівна документація на спірну земельну ділянку відсутня, але її відсутність згідно норм діючого законодавства не може бути підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення відповідної технічної документації із землеустрою.
Як вбачається з листа від 30.05.2018, відповідач також посилається на те, що з 01.01.2015 діють вимоги ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», де в п.3 зазначається, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача /надання/ земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Однак, з положення зазначеної статті вбачається, що визначальним для застосування вказаного Закону та вирішення питання про наявність заборони на передачу земельних ділянок у власність є факт надання їх саме для містобудівних потреб.
А в даному випадку земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, позивач просить надати їй її у власність для ведення садівництва, а не для містобудівних потреб.
Слід зазначити, що ч. 3 ст. 24 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» діє з 01.04.2018 в новій редакції, згідно якої у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків /зокрема/: розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону.
Спірна земельна ділянка була надана позивачу в користування відповідно до закону, на цій земельній ділянці розташована належна позивачу на праві власності господарська споруда - сарай.
З врахуванням всього вищевикладеного суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем було порушено приписи діючого законодавства, а тому рішення відповідача від 29.03.2018 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ для індивідуального садівництва суд зазначає наступне.
В ст.152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки.
Так, відповідно до положень цієї статті, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.
У спірних правовідносинах праву позивача розробити документацію з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва кореспондує обов'язок відповідача надати такий дозвіл або прийняти вмотивоване рішення про відмову у його видачі.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21- 1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням тієї обставини, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача з одного і того ж питання та отримувала формальні відмови, правильним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача видати зазначений вище дозвіл.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Поряд з цим, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку /рішення ВАСУ від 17.12.2015 справа №К/800/31204/15, від 29.09.2016 справа № К/800/19142/16/.
Втручання у дискреційні повноваження державних органів має місце лише тоді, коли суд приймає рішення замість відповідача, а не коли виносить рішення, яким зобов'язує його прийняти таке рішення. Тобто підміна органів влади відбувається тоді, коли певний дозвіл чи рішення суб'єкта владних повноважень наявні в рішенні суду. Разом із тим присутність слова "зобов'язати" в судовому рішенні відносить його до ефективного способу захисту і не може розцінюватись як втручання у дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень - /рішення ВАСУ від 26.03.2016 справа № К/800/12368/14, рішенням ВАСУ від 05.04.2016 справа К800/54442/15/.
Таким чином суд дійшов висновку, що правильним способом захисту порушеного права, незважаючи на виключну компетенцію відповідача, буде зобов'язання відповідача видати необхідний дозвіл.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідачів, а відтак позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1409,60 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №0.0.1075046415.1 від 03.07.2018. Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 29.03.2018 № 2100-48-VІІ "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ громадянці ОСОБА_1" в частині відмови в наданні такого дозволу щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05./для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер НОМЕР_1.
3. Зобов'язати Білоцерківську міську раду Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05./для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер НОМЕР_1.
4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Білоцерківської міської ради Київської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 11 грудня 2018 р.