Справа № 204/6237/18
(2/199/2957/18)
іменем України
06.12.2018
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання - Перетятько А.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
за участі відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального повного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 19.05.2017 між ним та відповідачем був укладений договір позики. Відповідно до пункту 1 Договору позивач передав, а відповідач прийняв у власність позику в сумі 10 000.00 (десять тисяч) грн.; факт передачі та отримання позики підтверджується розпискою, написаною та підписаною івласноручно відповідачем, оригінал якої знаходиться у позивача.
Відповідно до пункту 3 Договору відповідач зобов'язався повернути отриману позику в наступному порядку та строки: 1 660,00 грн. до 20 червня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 липня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 серпня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 вересня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 жовтня 2017 року; 1 700.00 грн. до 20 листопада 2017 року. Втім, у встановлені договором строки та порядку сума позики повернута не була.
Позивач вказує, що пунктом 2 договору передбачена сплата процентів за користування позикою в розмірі 5 (п'ять) відсотків за місяць. Проценти нараховуються на суму позики, вказану в п. 1 договору протягом всього строку користування позикою. Відповідно до пункту 3 договору проценти повинні були сплачуватись одночасно з поверненням позики, проте у встановлені договором строки проценти за користування позикою відповідач не сплачував та станом на 21.08.2018 сума процентів за користування позикою становить 7000 (сім тисяч) гривень.
Пунктом 5 договору передбачено, що у разі порушення строку повернення позики відповідач зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0.2% від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Станом на 15 серпня 2018 року сума пені, яку повинен сплатити відповідач за розрахунками позивача складає 6987,20 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 20 коп.
Також на переконання позивача відповідач повинен сплатити на його користь інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 736,60 (сімсот тридцять шість) грн. 60 коп.
Предмет позову становить вимога про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики від 19.05.2017 в розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) 723 (сімсот двадцять три) грн. 80 (вісімдесят) коп., яка складається з наступного: сума боргу за договором позики 10 000,00 грн., проценти за користування позикою 7000,00 грн., пеня 6 987,20 грн., інфляційні витрати 736,60 грн.
У судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав повністю, просив повністю задовольнити поданий позов.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав та не заперечував проти його задоволення. Пояснив, що він дійсно брав у відповідача позику, але у зв'язку з важкими життєвими обставинами не зміг повернути грошові кошти та намагатиметься це зробити протягом одного-двох років.
Дослідивши докази, надані у порядку ст.ст. 77-80 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено судом 19.05.2017 між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до п. 1 якого позикодавець передав, а позичальник набув у власність грошові кошти в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. Факт одержання грошей підтверджується розпискою позичальника в момент передачі йому суми позики (а.с. 4,5).
За цим договором учасники за ним погодили, що за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю проценти в розмірі 5 (п'ять ) відсотків за місяць. Проценти нараховуються на суму позики, вказану в п.1 цього договору протягом всього строку користування позикою (п. 2 договору).
За умовами цього договору відповідач зобов'язався повернути отриману позику в наступному порядку та строки: 1 660,00 грн. до 20 червня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 липня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 серпня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 вересня 2017 року; 1 660,00 грн. до 20 жовтня 2017 року; 1 700.00 грн. до 20 листопада 2017 року (п. 3).
В разі порушення строку повернення позики, позичальнику зобов'язується сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,2 %від простроченої суми за кожен день прострочення платежу (п. 5 договору).
Судом встановлено написання відповідачем 19.05.2017 власноручно розписки про отримання від позивача грошових коштів в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. (а.с. 5).
В обумовлений договором строк грошові кошти не були повернуті позикодавцеві та залишаються неповернутими до цього часу.
Розмір боргу станом на 15.08.2018 складає 24 000 (двадцять чотири тисячі) 723 (сімсот двадцять три) грн. 80 (вісімдесят) коп., яка складається з наступного: сума боргу за договором позики 10 000,00 грн., проценти за користування позикою 7000,00 грн., пеня 6 987,20 грн., інфляційні витрати 736,60 грн.
Відповідач не скористався правом надання відзиву проти позову.
Правовідносини між учасниками в даній справі виникли із зобов'язальних правовідносин, зокрема, із договору позики.
Розв'язуючи позовні вимоги, суд керується наступним.
Згідно зі змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; на виконання ч. 1 ст. 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Ч. 1 ст. 1049 ЦК встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 207 ЦК (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргову розписку та договір позики від 19.05.2017, суд дійшов до висновку, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.
Суд установив, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки, яка підтверджує, як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти позикодавцеві частинам у строк до 20.11.2017 , як це встановлено у договорі від 19.05.2017.
Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Суд виходить з дійсності укладеного 19.05.2017 договорів відповідно до ст. 204 ЦК України, оскільки в межах судового розгляду іншого не доведено.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); за ч. 1 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за статтею 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).
Утім, з боку боржника було допущено порушення умов виконання зобов'язання, що призвело до утворення боргу.
Разом з тим, щодо визнання позову відповідачем, то в порушення ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач не дотримався встановленого порядку (не зазначив про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві), у зв'язку з чим суд ухвалює рішення про задоволення позову без врахування повідомленого відповідачем про визнання позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6).
За ст. 13 ЦПК України (ч. 1) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На переконання суду позивача виконав обов'язок доказування, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 76 - 81 ЦПК України.
Оскільки іншого не доведено, суд дійшов висновку, що станом на 15.08.2018 (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) відповідач в порушення ст.ст. 530, 1049 ЦК України відступив від умов зобов'язання за договором від 19.05.2017 в частині обов'язку повернення позикодавцеві такої ж суми грошей на зазначених в цьому договорі на умовах та в порядку, у зв'язку з чим він (тобто відповідач) прострочив виконання згідно ст. 612 цього Кодексу щодо повернення позивачу позики.
Ухвалюючи у даній справі рішення, суд також керується тим, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Оскільки, Конвенція та практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права на виконання ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" поняття «власність» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тлумачиться дуже широко, адже воно охоплює цілу низку інтересів економічного характеру та, згідно з рішеннями Суду визнавалося таким, що підпадає під захист статті 1 Першого протоколу рухоме і нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні блага, зокрема акції, патенти, відшкодування згідно з рішенням арбітражу, право на пенсію, право землевласника на оренду плату, економічні права, пов'язані з веденням підприємницької діяльності, право займатися професійною діяльністю, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому, право вимоги.
Отже, зважаючи на наведене, у тому числі на широкий зміст статті 1 Першого протоколу, порушене право власності позивача підлягає захисту та поновленню у зазначеній в цьому рішенні спосіб (ст. 16 ЦК України).
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України: судові витрати відносяться на рахунок відповідача, який винний на користь позивача відшкодування сплаченого позивачем судового збору.
Керуючись ст.ст. 13, 19, 23, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст.ст. 263, 264, 265, 268, ч. 2 ст. 272, ст. 273 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1(місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) суму боргу за договором позики від 19.05.2017 в сумі 24 000(двадцять чотири тисячі) 723 (сімсот двадцять три) грн. 80 (вісімдесят) коп., яка складається з наступного: сума боргу за договором позики 10 000,00 грн., проценти за користування позикою 7 000,00 грн., пеня 6 987,20 грн., інфляційні витрати 736,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.(місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.
Дата виготовлення повного судового рішення 17 грудня 2018 року.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї