Справа № 175/1229/18
Провадження № 2/175/395/18
22 листопада 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Іщенко Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» про скасування наказу про звільнення найманого працівника, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
10 квітня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» про скасування наказу про звільнення найманого працівника, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Нестле Україна» від 07.03.2018 року про звільнення його, ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України; поновити його, ОСОБА_1 на посаді фахівця по роботі з ключовими клієнтами відділу продажу ТОВ «Нестле Україна» з 08.03.2018 року, стягнути з ТОВ «Нестле Україна» на його, ОСОБА_1 користь 1000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.03.2018 року по 10.04.2018 року у розмірі 12286,73 грн., у якості заробітної плати за відпрацьований час, грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 83 КЗпП України) у розмірі 3844,19 грн., у якості вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку за звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України (ст. 44 КЗпП України) у розмірі 11169,80 грн., у якості добових за час перебування у відрядженні у м. Києві з 06.03.2018 по 07.03.2018 (ст. 121 КЗпП України) та витрат по найму жилого приміщення у розмірі 1000 грн., у якості середнього заробітку за час затримки сплати належних йому сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України за період з 08.03.2018 року по 10.04.2018 року у розмірі 18988,59 грн., а також стягнути з ТОВ «Нестле Україна» судовий збір в дохід держави; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його, ОСОБА_1 на роботі та виплати йому суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що з 04 січня 2010 року він почав працювати у ТОВ «Нестле Україна» на посаді фахівця по роботі з ключовими клієнтами відділу продажу. 06 березня 2018 року він отримав наказ відповідача від 06.03.2018 року №07/03, відповідно до якого йому слід було 07.03.2018 прибути до головного офісу відповідача, який знаходиться в м. Київ. Прибувши 07 березня 2018 року до головного офісу ТОВ «Нестле Україна», йому було повідомлено про звільнено за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленням невідповідності працівника внаслідок недостатньої кваліфікації. В той же час, він вважає, що його звільнення є незаконним (так як здійснено відповідачем з грубим порушенням вимог діючого законодавства України), як наслідок, він повинен бути поновлений на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших передбачених чинним законодавством виплат, в тому числі моральну шкоду яку він оцінив в 1000000 грн. Просив позов задовольнити.
Адвокат позивача за договором про надання правової допомоги ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини зазначені в позові. Суду пояснив, що звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням законодавства про працю чим завдано моральну шкоду. Надав суду заяву про закінчення розгляду справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити (а.с.141).
Адвокат відповідача за договором про надання правової допомоги ОСОБА_3 (мав повноваження щодо представництва Товариства до 24.09.2018 року) у судовому засіданні від 06.09.2018 року позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. В подальшому представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку у відповідності до ст. 130 ЦПК України, що підтверджується квитанціями (а.с.128), виписками з сайту Укрпошта щодо перевірки статусу відстеження вручення поштової кореспонденції (а.с.129,130,135-139), поштовими повідомленнями (а.с.133,134). Тому, суд вважає за необхідне визнати неявку представника відповідача не поважною. Враховуючи конкретні обставини справи, встановлені ст. 210 ЦПК України строки розгляду справи та те, що неявка представника відповідача належним чином повідомленого про час та місце судового засідання без поважних причин згідно ст. 130 ЦПК України не тягне відкладення розгляду справи, суд вважає за необхідне розглянути справу у відсутності представника відповідача на підставі доказів, які маються в матеріалах справи.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право кожного на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, встановлений законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи враховується період з дня надходження до суду позовної заяви до завершення виконання рішення суду.
Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (рішення ЄСПП у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). Європейський суд дотримується думки, що неможливість особи домогтися виконання рішення протягом тривалого часу становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (рішення ЄСПП у справі «Шмалько проти України»). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (зокрема, рішення ЄСПП у справі «X і Y проти Нідерландів»), ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (рішення ЄСПП у справі «Лопез Остра проти Іспанії»).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються (для позивача це стаття 1 Першого Протоколу), має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі. На національному рівні має бути гарантований правовий захист задля реального забезпечення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, коли держава має певну свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але, у всякому випадку забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення (зокрема, рішення ЄСПП у справі «Кудла проти Польщі»).
При вирішенні питання про поважність неявки представника відповідача в судове засідання, суд керується наступним.
Згідно з ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й осіб які беруть участь у справі.
Суд не зобов'язаний відкладати засідання, якщо представник сторони навіть вперше не з'явився на розгляд і має право ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами, про що Вищий Господарський Суд України виклав в своїй постанові від 07 липня 2016 року у справі № 910/21819/15. ВГС України підкреслив, що підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов'язком суду. Якщо матеріалів у справі достатньо і суд правильно застосовує при вирішенні спору законодавство, то відсутність представника сторони вже ні на що не впливає. Єдиною умовою в такому випадку для суду, щоб рішення не було скасоване у вищих судових інстанціях, це належне повідомлення сторін та учасників справи про час та місце розгляду справи, зокрема відсутність в матеріалах справи поштових повернень про невручення стороні відповідних повідомлень суду.
В силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (параграф 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 210 ЦПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті, при цьому, згідно з ухвалою суду провадження по справі було відкрито 12 квітня 2018 року), а відповідно до положень ст. 2 ЦПК України - завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Повно та всебічно вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 2 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Судом встановлено, що 04 січня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду фахівця по роботі з ключовими клієнтами відділу продажу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна», що підтверджується записом №1 в Трудовій книжці НОМЕР_1 від 04 січня 2010 року (а.с.17-18).
07 березня 2018 року на виконання наказу ТОВ «Нестле Україна» №07/03 від 06 березня 2018 року, ОСОБА_1 прибув до головного офісу ТОВ «Нестле Україна», де йому було повідомлено про звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленням невідповідності працівника внаслідок недостатньої кваліфікації, та роз'яснено, що копію наказу про звільнення та трудову книжку буде направлено поштою на домашню адресу (м. Підгородне).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, зайнявши відповідну посаду у ТОВ «Нестле Україна», ОСОБА_1 налагодив ділові стосунки та взаємовідносини з потенційними контрагентами (тобто розвинув та відшукав належні ринки збиту), завдяки чого мав змогу успішно щороку реалізовувати продукцію відповідача. Роботу ОСОБА_1 щороку перевіряло керівництво ТОВ «Нестле Україна», за результатами чого ОСОБА_1 неодноразово отримував нагороди від роботодавця, а саме: у 2010 році позивач став переможцем в категорії «Кращі досягнення в продажах 2010 року» (а.с.22), у 2011 році ОСОБА_1 був визнаний переможцем в категорії «Націленість на результат» (а.с.23), у 2014 році ОСОБА_1 був нагороджений в номінації «Продажі року відносно виконання плану по клієнту «АТБ-маркет» (а.с.24). Окрім іншого, за свою трудову діяльність ОСОБА_1 пройшов безліч тренінгів та семінарів на яких він підвищував свою кваліфікацію у наступних галузях: «Навички ведення переговорів (2011 рік), «Компетенції - інструмент ефективного менеджеру» (2011 рік), «Стандарти мерчандайзингу в Nestle» (2011рік), «Презентаційні навички» (2012 рік), «Управління людьми» (2013 рік), «Навички марчендайзингу» (2013 рік), «Тайм менеджмент» (2014 рік), «Навчання та розвиток в Nestle» (2015 рік) (а.с.25-32). Вищевказані обставини беззаперечно підтверджують, що кваліфікація ОСОБА_1 була достатньою для виконання посадових обов'язків фахівця по роботі з ключовими клієнтами, як наслідок, у ПАТ «Нестле Україна» не було законних підстав для звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Водночас, незважаючи на відповідні обставини, ТОВ «Нестле Україна» всупереч закону, а саме вимогам ч. 2 ст. 40 КЗпП України, не вживались заходи щодо можливого працевлаштування ОСОБА_1, не пропонувались інші посади, на яких міг би працювати позивач. І це при тому, що відповідні дії для ТОВ «Нестле Україна» є обов'язковою умовою при звільненні працівника на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Дані посилання ОСОБА_1 підтверджуються, також, приписами п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», в якому роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і не можливо перевести, за його згодою на іншу роботу.
Також, листом Мінсоцполітики № 306/13/116-13 від 22 липня 2013 року «Щодо звільнення у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі або посаді, яку він займає» передбачено, що у випадку відмови працівника від переходу на іншу посаду або роботу, що відповідає його кваліфікаційному рівню, або від професійного навчання за рахунок коштів роботодавця, роботодавець має право звільнити працівника відповідно до Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею Конституції громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст. 4 Конвенції МОП №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», 1982 року, яка ратифікована Україною 04 лютого 1994 року та набрала чинності для України 16 травня 1995 року, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що працівник, який вважає, що його звільнили необґрунтовано, має право оскаржити це рішення, звернувшись до такого безстороннього органу, як суд, трибунал у трудових питаннях, арбітражний комітет чи до арбітра.
Згідно змісту ч. 2 ст. 9 цієї ж Конвенції щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено першу або другу чи обидві такі можливості: тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві; згадані в статті 8 цієї Конвенції органи наділяються повноваженнями виносити рішення про причину звільнення з урахуванням поданих сторонами доказів та відповідно до процедур, передбачених національними законодавством і практикою.
Отже, у спорах про поновлення на роботі, з урахуванням положень згаданої Конвенції, ЦПК України та КЗпП України, доведення правомірності звільнення працівника покладено на роботодавця.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач не довів належними і допустимими доказами невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, а тому вважає, що звільнення позивача було здійснено з порушенням вимог трудового законодавства. Аналізуючи вищевикладені обставини суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «Нестле Україна» від 07 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України і поновлення ОСОБА_1 на посаді фахівця по роботі з ключовими клієнтами відділу продажу ТОВ «Нестле Україна» з 08.03.2018 року, підлягають задоволенню із застосуванням наслідків, передбачених ч. 2 ст. 235 КЗпП України, а саме: з відповідача на користь позивачки належить до стягнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. ВСУ в постанові від 14.09.2016 за справою № 6-419цс16 сформував правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу.
Статтею 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).
У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року роз'яснення, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно з п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно Розрахункового листка за 03/2018 (а.с.37), виданого ТОВ «Нестле Україна», оклад (місячна заробітна плата) ОСОБА_1 складає у розмірі 11449 грн. Таким чином, 22898,00 грн. (заробітна плата за січень 2018 року та лютий 2018 року, тобто фактично відпрацьовані протягом двох місяців ОСОБА_1 робочі дні) / 41 (число робочих днів за січень 2018 року та лютий 2018 року) * 22 (кількість робочих днів протягом яких ОСОБА_1 не працював у зв'язку з пошуком нової роботи) складає 12286,73 грн. Враховуючи вказані вище обставини, суд прийшов до висновку, що з ТОВ «Нестле Україна» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.03.2018 року по 10.04.2018 року у розмірі 12286,73 грн.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Нормами ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Незаконне звільнення ОСОБА_1 з займаної надсаді, призвело до моральних переживань позивача, який втратив душевний спокій, постійно перебуває у стресовому стані, що призвело до болі в області серця, безсоння, втоми, зниження апетиту та загального погіршення стану здоров'я, що також підтверджується випискою Амбулаторії №1 від 09 березня 2018 року (а.с.33).
Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з п.9 вищевказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В ст. 23 ЦК України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як встановлено в судовому засіданні, внаслідок незаконного звільнення позивач ОСОБА_1 був позбавлений можливості забезпечити себе необхідним в силу відсутності місця праці, заробітку, що стало причиною порушення звичного способу його життя та призвело до значних моральних страждань. Враховуючи характер психічних та душевних страждань позивача, характер та тривалість його страждань, враховуючи стан здоров'я, а також з огляду на протиправну поведінку ТОВ «Нестле Україна», суд вважає за доцільне стягнути з ТОВ «Нестле Україна» на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди, що буде розумним і достатнім в даному конкретному випадку.
Окрім цього, встановлено, що 12 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав по пошті від ТОВ «Нестле Україна» розрахункову довідку, з якої вбачається, що ТОВ «Нестле Україна» повинен був сплатити на користь ОСОБА_1 3844,19 грн. у якості заробітної плати за березень 2018 року, індексації заробітної плати за відповідний період, компенсації за невикористану щорічну відпустку (а.с.37). Однак в вищевказаній довідці відсутня інформація про нарахування ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні у м. Києві - 07 березня 2018 року, витрат по найму жилого приміщення, вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку за звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
Також, згідно зі ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
При цьому вихідна допомога розраховувалась позивачу з урахуванням абз. 2 п. 8 вищевказаного Порядку, відповідно до якого, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абз. 1 цього Пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З огляду на викладене, розрахунок вихідної допомоги виглядає наступним чином: 22 898,00 грн. (заробітна плата за січень 2018 року та лютий 2018 року, тобто фактично відпрацьовані протягом двох місяців Позивачем робочі дні) / 41 (число робочих днів за січень 2018 року та лютий 2018 року) = 558,49 грн. (середньоденна заробітна плата); 41 (число робочих днів за січень 2018 року та лютий 2018 року) / 2 = 20 (середньомісячне число робочих днів). Таким чином вихідна допомога розраховується: 558,49 грн. (середньоденна заробітна плата) * 20 (середньомісячне число робочих днів) = 11169,80 грн.
Водночас, в порушення вимог вищевказаних статей КЗпП України, ТОВ «Нестле Україна» не сплатив ОСОБА_1 вказаних вище грошових коштів, з яких: 3 844,19 грн., у якості заробітної плати за відпрацьований час з індексацією, грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 83 КЗпП України); 1000,00 грн. у якості добових за час перебування у відрядженні у м. Києві з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року (ст. 121 КЗпП України) та витрат по найму жилого приміщення; 11169,80 грн., у якості вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку за звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України (ст. 44 КЗпП України).
Розрахунок середнього заробітку за час затримки сплати належних Позивачу сум здійснювався з урахуванням вимог Порядку та виглядає наступним чином: 22 898,00 грн. (заробітна плата за січень 2018 року та лютий 2018 року, тобто фактично відпрацьовані протягом двох місяців Позивачем робочі дні) / 41 (число робочих днів за січень 2018 року та лютий 2018 року) * 34 (кількість днів на які Відповідачем було прострочено здійснення виплат Позивачу) = 18988,59 грн. Враховуючи вище вказане, ОСОБА_1 вважає, що з ТОВ «Нестле Україна» слід стягнути на користь ОСОБА_1 в порядку ч. 1 ст. 117 КЗпП України, грошові кошти у розмірі 18 988,59 грн. у якості середнього заробітку за час затримки сплати належних Позивачу сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 визнавши незаконним та скасувати наказ ТОВ «Нестле Україна» від 07.03.2018 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України, поновивши ОСОБА_1 на посаді фахівця по роботі з ключовими клієнтами відділу продажу ТОВ «Нестле Україна» з 08.03.2018 року, та стягнувши з ТОВ «Нестле Україна» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12286,73 грн., заробітну плату за відпрацьований час, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3844,19 грн., вихідну допомогу у розмірі 11169,80 грн., добові за час перебування у відрядженні у м. Києві з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року та витрати по найму жилого приміщення у розмірі 1000 грн., середній заробіток за час затримки сплати належних сум у розмірі 18988,59 грн.
Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
При зверненні до суду з позовом позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Тому з відповідача в дохід держави суд стягує судовий збір в розмірі 1409,60 грн., що складається з 704,80 грн. за позовні вимоги майнового характеру та 704,80 грн. за позовні вимоги немайнового характеру.
В силу ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 40, 232-235, 237-1 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. 4, 5, 12, 13, 23, 56, 76, 77, 81, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» про скасування наказу про звільнення найманого працівника, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕСТЛЕ УКРАЇНА» від 07.03.2018 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді фахівця по роботі з ключовими клієнтами відділу продажу Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕСТЛЕ УКРАЇНА» з 08.03.2018 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕСТЛЕ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.03.2018 року по 10.04.2018 року у розмірі 12286,73 грн., заробітну плату за відпрацьований час, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3844,19 грн., вихідну допомогу (в розмірі не менше середнього місячного заробітку за звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України) у розмірі 11169,80 грн., добові за час перебування у відрядженні у м. Києві з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року та витрати по найму жилого приміщення у розмірі 1000 грн., середній заробіток за час затримки сплати належних сум (у строки зазначені в ст. 116 КЗпП України) за період з 08.03.2018 року по 10.04.2018 року у розмірі 18988,59 грн., а всього стягнути 52289 грн. 31 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕСТЛЕ УКРАЇНА» судовий збір в дохід держави у розмірі 1409 грн. 60 коп.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Озерянська Ж.М.