17 грудня 2018 року м. Київ № 810/336/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної
державної адміністрації
про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви від 14.02.2018):
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі їй посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області та документи для встановлення їй статусу особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії;
- видати їй відповідне посвідчення за зразком, встановленим Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації розглянувши подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області прийняв рішення, оформлене листом № 05-59-25 від 05.01.2018, яким фактично відмовив їй у видачі посвідчення постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Позивач вказує, що в якості підстави для відмови у видачі їй посвідчення постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 відповідач посилається на те, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, а тому з 01.01.2015 відсутній факт проживання будь-яких осіб на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно, потерпілі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії в розумінні вказаного законодавства не мають законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Вказані доводи відповідача позивач вважає протиправними, оскільки статусу потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, їй встановлено у 1995 році, відповідно до ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як вона проживала і працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше чотирьох років, що підтверджується відповідним посвідченням, яке є безстроковим та не визнавалося жодним органом недійсним.
Позивач зазначає, що загальновизнаним принципом права, закріпленим в частині 1 статті 58 Конституції України є те, що закони не мають зворотної дії в часі. Статтею 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав.
Позивач стверджує, що відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого , з урахуванням наявних у неї документів, зокрема, якими підтверджується її статус постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), а також факт встановлення їй інвалідності 3 групи по захворюванню пов'язаному з впливом аварії на ЧАЕС з 16.11.2017, вона має право на отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.
З огляду на зазначене, позивач вважає, що відмова Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у встановленні їй статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та видачі відповідного посвідчення, що викладена у листі № 05-59-25 від 05.01.2018 є необґрунтованою та протиправною.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 було відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд даної справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
Крім того, судом запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Позивачем до початку судового засідання було подано до суду клопотання про здійснення судового розгляду справи в порядку письмового провадження без участі сторін.
У судове засідання, особи, що беруть участь у справі не з'явились та явку уповноважених представників не забезпечили. Про дату, час та місце розгляду справи всі учасники судового процесу були повідомлені належним чином та у передбачений законом строк, що підтверджується даними наявних у справі рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень зі штриховими ідентифікаторами: 0113327969497, 0113327969489, 0113326673829, 0113328276657.
Водночас, відповідачем до суду не надано відзив на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань не надходило.
На підставі частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не зявилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За вказаних обставин, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
26.09.1995 позивач отримала посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1995 роках (категорія 4). Вказане посвідчення є безстроковим.
Згідно з даними довідки обласної спеціалізованої МСЕК з 16.11.2017 позивачу встановлено третю групу інвалідності по захворюванню пов'язаному з впливом аварії на ЧАЕС довічно.
03.04.2015 експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України № 1637 встановлено, що захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, як структурний підрозділ Київської облдержадміністрації, відповідно до покладених обов'язків розглянув подання Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, яке надійшло 20.12.2017 щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та в межах повноважень листом № 05-59-25 від 05.01.2018 проінформував позивача про таке.
На підставі закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (від 28.12.2014 № 76-VIII) виключено абзац п'ятий частини другої статті Закону України «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, а також виключено статті 2 (визначення категорій зон радіоактивного забруднення) та 23 (компенсації та пільги громадянам, віднесеним до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії).
Відповідач зазначає, що у зв'язку з внесенням до законодавства цих змін з 01.01.2015 відсутній факт проживання будь-яких осіб на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно, потерпілі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії в розумінні вказаного законодавства не мають законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Разом з цим, Департамент у цьому листі вказує про те, що Закон зворотної дії в часі не має, і особа, потерпіла від Чорнобильської катастрофи четвертої категорії, вже є потерпілою, що підтверджується відповідним посвідченням. Прикінцевими положеннями Закону не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, вважаються недійсними та (або) підлягають вилученню.
Таким чином, відповідач роз'яснює позивачу, що за умови неузгодженості чинного законодавства, а також відсутності чіткого трактування норм Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» виникли труднощі щодо видачі посвідчень особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії громадянам, які до 01.01.2015 проживали на території зони посиленого радіоекологічного контролю та мають посвідчення потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Крім того, відповідач вказує, що Київська обласна державна адміністрація та департамент соціального захисту населення Київської облдержадміністрації неодноразово звертались до Міністерства соціальної політики України, як до органу законодавчої ініціативи з проханням терміново подати відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України, з урахуванням критичної ситуації, що склалась в області.
Проте, Мінсоцполітики України висловило свою позицію, що на встановлення статусу осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії та видачі відповідного посвідчення, мають право громадяни щодо яких встановлено причинний зв'язок захворювання та інвалідності пов'язаних з впливом аварії на Чорнобильській АЕС до 01.01.2015 року. Визначення зазначеного статусу громадянам щодо яких встановлено причинний зв'язок захворювання інвалідності з впливом аварії на Чорнобильській АЕС після 01.01.2015 можливий за умов внесення відповідних змін до чинного законодавства.
Одночасно позивача було проінформовано Департаментом, що наразі у Верховній раді України очікує розгляду проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадянин, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 6656, яким передбачено доповнення п.1 ч.1 статті 14 зазначеного Закону.
За ініціативою департаменту та за підписом голови Київської облдержадміністрації направлено відповідні листи до депутатів Верховної ради України від Київщини щодо підтримки зазначеного законопроекту.
Також, відповідач у листі від 05.01.2018 № 05-59-25 повідомив позивачу, що з ініціативи департаменту Київська обласна держава адміністрація звернулась до Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України з метою забезпечення належного соціального захисту вказаної категорії громадян та надання можливої допомоги у врегулюванні ситуації що склалась.
Проте, враховуючи викладене, відповідач зазначає, що на даний час (зокрема, до внесення відповідних змін у чинне законодавство) вирішити питання про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії не видається можливим.
Позивач, вважаючи протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської облдержадміністрації щодо надання їй статусу постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії із видачею відповідного посвідчення, звернулась за захистом своїх прав та інтересів до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає про таке.
Основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом УРСР від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами і доповненнями (далі - Закон № 796-XII ).
Відповідно до статті 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Питання віднесення осіб до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи визначенні нормами статей 11, 14 вказаного Закону.
Так, за приписами пункту 4 частини 1 статті 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до пункту 1, 4 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - визначається категорія 1.
До четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи відносяться особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Судом встановлено, що позивач отримала посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії В-І № 003122 та відповідний статус 26.09.1995. При цьому, суд зауважує, що вказане посвідчення є безстроковим та не було визнано недійним та/або вилучене у позивача.
Відповідно до частин 1-3 статті 65 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Станом на час виникнення спірних правовідносин правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи було врегульовано «Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 зі змінами і доповненнями (далі - Порядок № 51).
За визначенням, наведеним у Порядку № 51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 51 Посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Статтею 15 Закону № 796-XII передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Положення статті 15 Закону № 796-XII співвідносяться з приписами пункту 10 Порядку № 51, відповідно до якого посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
Отже, особи, які станом на 1 січня 1993 року постійно проживали або працювали на території зони посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки, визнаються потерпілими від Чорнобильської катастрофи та мають право на встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом № 796-XII.
Режим та правове визначення територій радіоактивного забруднення регулюється Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII абзац п'ятий частини другої статті 2 (визначення зони посиленого радіоекологічного контролю) Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зони посиленого радіоекологічного контролю, виключено.
Цим же Законом було виключено статтю 2 (Визначення категорії зон радіоактивного забруднених територій) та статтю 23 (Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4) Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вказані зміни до Закону вступили в силу з 01.01.2015.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач станом на час встановлення медико-соціальною експертною комісією причинного зв'язку її інвалідності з наслідками аварії на ЧАЕС вже мала статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на отримання статусу особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії - 1, пов'язане саме з фактом встановлення причинного зв'язку інвалідності з наслідками аварії на ЧАЕС.
Разом з цим, суд наголошує, що вказані зміни в законодавстві стосуються виключно питання правового режиму відповідної території, яка зазнала радіоактивного забруднення та не відносяться до інших питань, врегульованих законодавчими актами, зокрема, щодо визначення статусу та пільг осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
При цьому, суд звертає увагу, що жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не відбулось.
Так, з аналізу приписів вказаних нормативно-правових актів вбачається, що виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу повязана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
У свою чергу, зі змісту вказаних норм законодавства вбачається, що достатньою та необхідною правовою підставою для видачі особі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема категорії 1, є одночасна сукупність таких умов: 1) встановлення цій особі інвалідності та 2) наявність довідки МСЕК про причинно- наслідковий зв'язок настання інвалідності особи із аварією на ЧАЕС.
Таким чином, посилання державних органів на те, що відсутній факт проживання будь-яких осіб з 01.01.2015 на території зони посиленого радіоекологічного контролю, взагалі не стосуються спірного права особи на отримання посвідчення постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС.
Отже, наведені обставини свідчать про те, що позивач має всі юридичні підстави передбачені діючим законодавством на отримання посвідчення категорії 1.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до приписів статті 65 Закону № 796-XII видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Аналогічна правова позиція закріплена приписами пункту 10 Порядку № 51 де зазначено, що видача посвідчень провадиться Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Отже, видача посвідчень потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі 1 категорії у даному випадку належить до компетенції Київської обласної державної адміністрації.
При цьому, суд звертає увагу, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, який є структурним підрозділом державної адміністрації, діє на підставі Положення про Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 01.08.2017 № 397 та відповідно до пункту 5.31 цього Положення серед повноважень цього органу є, зокрема, виконання таких функцій, як організація та координація роботи, пов'язаної з визначенням статусу осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що в даному випадку саме Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації є уповноваженим органом для видачі посвідчення особи постраждалої від Чорнобильської катастрофи категорії 1.
У свою чергу, суд зауважує, що підставою для видачі відповідного посвідчення є подання місцевого органу виконавчої влади за місцем проживання цієї особи. В даному випадку таким органом є Білоцерківська міська рада Київської області.
Як встановлено судом з листа від 05.01.2018 № 05-59-25 саме Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області було направлено відповідне подання до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії.
Таким чином, судом встановлено, що позивач на законних підставах та з дотриманням визначеної законодавством процедури звернулась з заявою до уповноваженого органу про надання їй статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.
При цьому, судом встановлено, що доводи відповідача, викладені у листі від 05.01.2018 № 05-59-25, яким позивачу було відмовлено у видачі посвідчення постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, не ґрунтуються на вимогах законодавства.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відмова Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у видачі ОСОБА_1 посвідчення постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії є протиправною.
У свою чергу, щодо позовної вимоги зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області та документи для встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі їй відповідного посвідчення, суд зазначає про таке.
Приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, завданням адміністративного суду є, зокрема, контроль за правомірністю прийняття рішень субєктами владних повноважень.
При цьому, суд враховує, що Європейським судом з прав людини у пункті 145 рішення від 15.11.1996 року по справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» вказано про те, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
У свою чергу, приписами статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 по справі №1-12/2003).
Таким чином, з огляду на зазначене, та враховуючи, що будь-які перешкоди для видачі позивачу відповідного посвідчення відсутні, оскільки, відмова відповідача була мотивована єдиною підставою, яка, у свою чергу, визнана судом у цій справі протиправною, з урахуванням вимог статті 65 Закону № 796-XII та з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання Білоцерківської міської ради Київської області та документи про/для надання ОСОБА_1 статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі їй відповідного посвідчення.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Необхідність здійснення правосуддя саме на підставі принципу верховенства права (а не законності) закріплена також в статті 129 Конституції України, яка є нормою прямої дії.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду жодних доводів та доказів, які б спростовували твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції відносно відсутності у осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинно-наслідкового зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015.
У свою чергу, на підставі наявних у справі доказів та встановлених в ході судового розгляду справи обставин, позивачем доведено суду її законне право на отримання посвідчення потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суд також вирішує питання щодо судових витрат.
З урахуванням частини першої статті 139 при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 704,80 грн., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Київської області.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 77, 90, 139, 143, 194, 205, 242 - 246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1; код ЄДРПОУ 03193459) у видачі ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
3. Зобовязати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1; код ЄДРПОУ 03193459) повторно розглянути подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області та документи про встановлення ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1) статусу особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видати їй посвідчення постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, відповідного зразка.
4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1; код ЄДРПОУ 03193459) на користь ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.