справа №1340/4210/18
06 грудня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі :
головуючого - судді Кухар Н.А.
секретаря судового засідання Шавель М.М.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Клапчук Р.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов»язання вчинити дії ,-
ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, вул. Січових Стрільців,11, м. Львів), у якому згідно заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- Визнати протиправним і скасувати подання (рішення) Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 03.08.2018 року щодо скасування рішення від 16.04.2018 року про оформлення набуття ОСОБА_4 громадянством України за територіальним походженням;
- Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти рішення, яким оформити ОСОБА_5 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 8 Закону України «Про громадянство України».
Ухвалою від 18 вересня 2018 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі з призначенням підготовчого засідання.
Протокольною ухвалою від 13.11.2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
17 січня 2018 року позивачем подано відповідачу заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. До заяви було долучено письмове зобов'язання припинити іноземне громадянство, згідно якого ОСОБА_3 зобов'язався протягом 2 років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство Російської Федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України документ про припинення громадянства Російської Федерації, а у разі неотримання з незалежних від позивача причин документа про припинення громадянства останній зобов'язувався подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави та повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави, копія свідоцтва про народження, копія свідоцтва про народження батька, діда, копія паспорта, копія посвідки на постійне проживання, квитанція про сплату послуг.
16 квітня 2018 року прийнято рішення оформити набуття громадянства за територіальним походження відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_3.
У подальшому, 03 серпня 2018 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням на підставі пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, приховування будь - якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Вважаючи, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем протиправно, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III, (далі - Закон №2235-III).
Так, відповідно до ст. 2, п. 2 ст. 6, ч.ч. 1, 5, 8 ст. 8, ч. 6 ст. 9, ст. 21 Закону №2235-III, законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;
5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;
6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;
7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.
Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Разом з тим, Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, (далі - Порядок №215), яким визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно з п. 88, абз. 11 п. 92, п.п. 96, 97 Порядку №215, для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи: а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України; б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону).
До повноважень органів міграційної служби також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону.
Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується управлінням, відділом (сектором) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.
Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом "б" пункту 88 цього Порядку, надсилається до головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.
Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується начальником головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі або його заступником.
Судом встановлено, що на підтвердження наявності факту, з яким пов'язується набуття особою громадянства України, позивачем було подано наступні документи: нотаріальну засвідчену копію свідоцтва про народження від 04.02.2017 року з перекладом на українську мову; нотаріальну засвідчену копію свідоцтва про народження батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, від 20.05.2016 з перекладом на українську мову; копію свідоцтва про народження діда ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, № 5 від 01.06.1933 року, виданого Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області.
З матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про народження діда - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, № 5 від 01.06.1933 року, виданого Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області, завірене згідно з оригіналом головним спеціалістом Личаківського РВ у м. Львові ГУ ДМСУ у Львівській області ОСОБА_2. (а.с.41), яка приймала документи у позивача.
При проведенні перевірки актового запису про народження ОСОБА_7, який являється дідом позивача та видачі свідоцтва про народження, 24.01.2018 року відповідачем було скеровано запит за № 4601.3.7.-1798/4601.1-18 до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Ананьївського району Одеської області.
У відповідь на адресу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області надійшов лист від Ананьївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану за вих. № 512/65-22 від 10.05.2018, в якій повідомлялося про відсутність у архіві відділу актового запису про народження відносно гр. ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 Перевірку проведено по архіву підпорядкованого відділу державної реєстрації актів цивільного стану по поновленим актовим записам про народження з 01.01.1944 по теперішній час. Крім того у листі додатково було повідомлено, що книги державної реєстрації актів цивільного стану до 01.01.1944 року на зберіганні відділу не знаходяться, книги реєстрації актів цивільного стану за 1919 рік зберігаються в Державному архіві Одеської області. (а.с.51).
Згідно листа Державного архіву Одеської області від 18.05.2018 року №С-1446, вбачається, що метричні книги про народження за 1918-1920 роки Свято - Іаковлівської церкви с. Коханівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (с. Новосілка відносилося до парафії даної церкви, тепер с. Новоселівка Ананьївського району Одеської області) та книги реєстрації поновлених актових записів за 1932-1934 роки с. Новосілка Валегоцулівського району Автономної Молдавської РСР у складі Української РСР (1924-1940 рр.) тепер с. Новоселівка Ананьївського району Одеської області не передавалися на зберігання до Державного архіву Одеської області від відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Книги вважаються втраченими у роки війни, у зв'язку з чим підтвердити народження ОСОБА_7 у 1919 році та надати архівну довідку неможливо.
Судом встановлено, що рішенням Головного управління міграційної служби у Львівській області від 03.08.2018 року було скасовано рішення Головного управління міграційної служби у Львівській області від 16.04.2018 року про набуття громадянства України за територіальним походженням, у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, а саме факт народження родичів, а саме діда заявника ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, на територіях, зазначених у ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» не підтвердився.
Відповідно до Порядку №215/2001 Головне управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України.
Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України, начальник головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України, начальник головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.
Отже, прийняття відповідного рішення відбувається на підставі поданих заявником документів, які перевіряються посадовими особами на предмет їх відповідності та встановлення обставин, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України.
Таким чином, подана позивачем заява з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, та факт народження родичів, а саме діда заявника ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, на територіях, зазначених у ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» не підтвердився.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що відповідач не надав належної оцінки поданим позивачем документам, а саме копії свідоцтва про народження діда - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, № 5 від 01.06.1933 року, виданого Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області, яка завірена згідно з оригіналом головним спеціалістом Личаківського РВ у м. Львові ГУ ДМСУ у Львівській області ОСОБА_2. (а.с.41). Крім того, позивачем надана відповідачу нотаріально завірена копія вищевказаного свідоцтва про народження діда.
В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2, яка підтвердила, що оригінал свідоцтва про народження діда - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, № 5 від 01.06.1933 року, виданого Новоселівською сільською радою Ананьївського району Одеської області, подавався позивачем при подачі документів та на підставі нього було завірено копію.
В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_9, яка пояснила, що при вивченні документів позивача неодноразово просила його надати оригінал свідоцтва про народження діда, однак він не надав та пояснив, що такий знаходиться в Росії, а без оригінала свідоцтва про народження діда не підтвердився факт народження на територіях, зазначених у ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».
Відповідачем не надано доказів та судом не встановлено фактів, які б свідчили про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не мав права набути громадянство України.
Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Відповідач, не довівши жодним чином протиправності дій позивача, встановив негативні наслідки для позивача, що є неприпустимим.
Підсумовуючи вищевикладене рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 03.08.2018 року щодо скасування рішення від 16.04.2018 року про оформлення набуття ОСОБА_3 громадянством України за територіальним походженням, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Що стосується позовної вимоги позивача зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти рішення, яким оформити ОСОБА_5 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 8 Закону України «Про громадянство України», судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Питання щодо оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України, віднесено виключно до компетенції Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та не входить до компетенції суду.
Водночас, частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти рішення, яким оформити ОСОБА_5 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 8 Закону України «Про громадянство України».
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб»єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_3, підлягають задоволенню частково, з вищенаведених підстав.
Стосовно стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3250 грн., які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було подано ордер серії ЛВ № 129535 від 29.08.2011 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, дублікати банківських квитанції пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги та копії актів приймання - передачі наданих послуг.
Судом встановлено, що в акті наданих послуг №001 до договору про надання правової допомоги №03/07/(18) від 02.07.2018 року вказано, що затрачений час на підготовку та подання адвокатських запитів, підготовку формування пред'явлення позову, участь, представництво, захист інтересів в судовому засіданні, участь представництво захист інтересів в судовому засіданні складав 6,5 годин. При цьому, у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.
Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218. Судом пропонувалось представнику позивача надати Книгу обліку доходів та витрат, однак така суду надана не була.
Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для стягнення судових витрат, які понесенні позивачем, а саме витрати на правничу допомогу у розмірі 3250 грн.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до частини четвертої статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 03.08.2018 року щодо скасування рішення від 16.04.2018 року про оформлення набуття ОСОБА_3 громадянством України за територіальним походженням.
В решті вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79005, Львівська область, м. Львів, вул. Руданського, буд. 3, ідентифікаційний код 37831493) на користь ОСОБА_10 (АДРЕСА_1) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 705 (сімсот п'ять гривень) грн. 00 к.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 17 грудня 2018 року.
Суддя Кухар Н.А.