Справа № 802/2044/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.
14 грудня 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Загороднюка А.Г.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
в липні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач вказав, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії та інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов'язаного з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням від 17 липня 1998 року, серії НОМЕР_1.
Позивач перебуває на обліку в Жмеринському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області та отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Постановою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14 червня 2010 року в адміністративній справі № 2-а-207/09/0205 зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області здійснити з 01 вересня 2010 року перерахунок і виплачувати позивачу державну (основну) пенсію у розмірі 6-ми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 ч. 3, 4, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням проведених виплат та з урахуванням змін до чинного законодавства по день припинення такого права.
До вересня 2011 року управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області виконувало постанову суду та виплачувало позивачу пенсію відповідно до вимог Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Разом з тим, з вересня 2011 року позивач отримує пенсію у розмірі меншому, ніж передбачено статями 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку зі зменшенням пенсії позивач звернувся до відповідача з вимогою відновити їй нарахування та виплачувати пенсію відповідно до положень статей 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Листом Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 10 серпня 2018 року № 75/М-7 позивача повідомлено, що розмір його пенсії обчислено відповідно до норм чинного законодавства із врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку та виплаті пенсії незаконними позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що підстави для перерахунку пенсії позивача згідно з статями 49, 50, 54, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутні, а інші доводи позивача не спростовують законність дій відповідача щодо правильності нарахованої пенсії як особі, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, інваліду ІІ групи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII (далі - Закон № 796-XII)пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з статтею 50 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 4 статті 54 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491VI) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 № 20-рп/2011).
Відтак, Законом № 3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону № 3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" № 745, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22 грудня 2011 року № 4282-VI (набрав чинності 01 січня 2012 року), пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06 грудня 2012 року № 5515-VI (набрав чинності 01 січня 2013 року), встановлено, що норми і положення статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у 2012 та 2013 роках виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.
Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.
Отже, суди під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, пункт 63 якого, зокрема розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на наведені обставини та норми закону, відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 01 січня 2015 року у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, діяв правомірно.
Також колегія суддів звертає увагу, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві.
При цьому, період після ухвалення судом рішення, щодо якого, на думку позивача, порушуються його пенсійні права, і з якого у зв'язку з набранням чинності Закону № 3491-VI органами Пенсійного фонду України проводиться перерахунок пенсій таких категорій пенсіонерів як позивач, не підпадає під період, щодо якого захищено порушене право позивача і який досліджувався судом при вирішенні спору у 2010 році.
Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладене в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17 (К/9901/1564/17).
Стосовно посилань апелянта на позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 21 ухвали Європейського суду з прав людини (про оголошення заяви неприйнятною) по заяві №4331/12 у справі "Великода проти України" встановлено, що "законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд зазначив, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, тобто коли відбулися зміни законодавства, яке було застосовано до пенсії заявниці.
У пунктах 22, 23 ухвали визначено, що єдине питання, що залишається, є те, чи зменшення пенсії заявниці було сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу. Це положення також не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи.
У пункті 27 ухвали вказано, що у цій справі немає доказів того, що відповідні зміни до Закону України "Про Державний бюджет України" не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, Суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" суд констатував, що здійснення соціальних та економічних прав людини здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії").
Колегією суддів встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин пенсія позивачу виплачувалась у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин відповідач, проводячи виплату основної та додаткової пенсії позивачу в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, діяв правомірно.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача на підставі статі 49, 50, 54, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Загороднюк А.Г.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.