06 грудня 2018 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 361/5592/17-ц
номер провадження: 22-ц/824/2229/2018
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Рубан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2018 року, у складі судді Петришин Н.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: державний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори Падучак-Коваль Любов Любомирівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: державний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори Падучак-Коваль Л.Л., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2015 року між нею, ОСОБА_1, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1. Підписуючи вказаний договір, позивач припустилась помилки щодо природи правочину, оскільки вважала, що договір містить положення, які передбачають обов'язок ОСОБА_2 довічно доглядати за позивачем та матеріально утримувати її. Зазначала, що на початку липня 2015 року відповідач ОСОБА_2 зі своїм чоловіком ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_5 переїхали проживати в спірний будинок, а вже через місяць запропонували їй укласти у нотаріуса договір довічного утримання, на що позивач погодилась, оскільки вони піклувались про неї та надавали необхідну допомогу. Зазначає, що вона не має іншого житла, окрім спірного будинку, а тому не бажала укладати договір купівлі-продажу будинку, за який не отримала грошових коштів від відповідача.
З урахування наведеного, ОСОБА_1 на підставі ст.229 ЦК України просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 14 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що посвідчений державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Падучак-Коваль Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за №3-2934, у зв'язку з допущенням ОСОБА_1 помилки щодо природи правочину та прав і обов'язків сторін.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач та її чоловік ОСОБА_4 дали суперечливі покази, що вони познайомились з позивачем через оголошення в газеті і раніше до придбання будинку з нею не були знайомі, оскільки до придбання у позивача будинку відповідач та її чоловік ходили до церкви, де познайомились з позивачем. Також вказує, що суд першої інстанції помилково відмовив позивачу у задоволенні клопотання про призначення у даній справі судової психологічної експертизи, у зв'язку з чим фактично позбавив позивача довести свої позовні вимоги.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в округах» ліквідовано апеляційний суд Київської області і апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві, який розпочав свою роботу 03 жовтня 2018 року.
У зв'язку з ліквідацією суду відповідно до ч.5 ст.31 ЦПК України вказана цивільна справа передана до Київського апеляційного суду і за результатами автоматизованого розподілу справи визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Верланова С.М., суддів Мережко М.В. та Савченка С.І.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
За змістом ст. 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року (справа № 622/773/16-ц)
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила житловий будинок по АДРЕСА_1. Даний договір посвідчений державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Падучак-Коваль Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за №3-2934.
Відповідно до пункту 11 договору, сторони підтверджують, що волевиявлення є вільним, усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
14 серпня 2015 рокуміж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила 4/6 частин земельної ділянки площею 0,1612 га, яка розташована по АДРЕСА_1. Даний договір посвідчений державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Падучак-КовальЛ.Л. та зареєстрований в реєстрі за №3-2938.
Судом першої інстанції встановлено, що до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку позивач отримала у виконавчому комітеті Русанівської сільської ради довідку від 14 серпня 2015 року № 569 про склад зареєстрованих у будинку осіб, довідку від лікаря-психіатра від 14 серпня 2015 року, висновок про оціночну вартість будинку від 06 серпня 2015 року, який складений ТОВ «Експерт-Альянс», а тому колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 вчинила дії по підготовці документів саме для укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, а не укладення договору довічного утримання.
Також судом першої інстанції встановлено, що перед укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приходили на консультацію до нотаріуса, при цьому про інший договір, окрім купівлі-продажу будинку, мова не йшла. У день укладення договору купівлі-продажу сторони розуміли що укладається саме договір купівлі-продажу будинку, а не договір довічного утримання. ОСОБА_1 не скаржилась на поганий стан здоров'я чи поганий зір, все розуміла та перечитувала оспорюваний договір купівлі-продажу. Ці обставини підтверджуються показами державного нотаріуса Броварської районної державної нотаріальної контори Падучак-Коваль Л.Л., яким судом дана належна правова оцінка.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінюючи покази позивача як свідка про те, що вона вважала, що укладає договір довічного утримання, дійшов вірно висновку, що її покази не узгоджуються з іншими матеріалами справи, а тому вони не можуть бути безумовним доказом на підтвердження її позовних вимог.
Враховуючи встановлені обставини справи та надані сторонами докази, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу будинку, при його укладенні позивач розуміла природу правочину та наслідки вчинення такого правочину. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вона помилилася щодо природи правочину, вважаючи, що укладає договір довічного утримання.
При цьому, судом вірно враховано пояснення позивач про те, що вона ніяких умов щодо договору довічного утримання із відповідачем не обговорювала.
Посилання позивача на те, що вона не має іншого житла не свідчить про те, що вона не розуміла правову природу правочину, своїх прав та обов'язків.
Також суд першої інстанції вірно визнав необґрунтованими доводи позивача про неотримання коштів нею за будинок, оскільки відповідно до пункту 5 договору, продаж житлового будинку проводиться за узгодженою сторонами ціною, яка становить 149 000 грн, які продавець, отримала готівкою до підписання цього договору. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору та відповідає волевиявленню кожного з них, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам. Підписання цього договору буде свідчити про те, що розрахунки за житловий будинок здійснено повністю та про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1про визнання договору купівлі-продажу недійсним за їх недоведеністю.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач та її чоловік ОСОБА_4 дали суперечливі покази, що вони познайомились з позивачем через оголошення в газеті і раніше до придбання будинку з нею не були знайомі, оскільки до придбання у позивача будинку відповідач та її чоловік ходили до церкви, де познайомились з позивачем, не заслуговують на увагу, так як вони не свідчать про наявність помилки позивача щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково відмовив позивачу у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи, у зв'язку з чим позбавив позивача довести свої позовні вимоги, є необґрунтованими, оскільки як вбачається з ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи залишено без розгляду відповідно до ч.1 ст.126, ч.2 ст.222 ЦПК України, так як вказана заява подана до суду на стадії судового розгляду, поважних причин не заявлення даного клопотання до початку розгляду справи по суті позивачем не наведено.
Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: