Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 368/1302/17
Номер провадження 22-ц/824/1804/2018
Головуючий у суді першої інстанції Т.Є Іванюта
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
05 грудня 2018 року місто Київ
Номер справи 368/1302/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 серпня 2018 рокуухвалене у складі судді Іванюта Т.Є. в приміщенні Кагарлицького районного суду Київської області, о 15 год. 46 хв., відомості про дату складення повного рішення відсутні,-
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_3, третя особа: державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори, про застосування наслідків нікчемності правочину, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її дід ОСОБА_4, за життя якому, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 26.01.2006 належала земельна ділянка площею 15,2217 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Жовтневої сільської ради Кагарлицького району. У померлого ОСОБА_4 із спадкоємців першої черги був син ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто ще до відкриття спадщини батька. Після смерті ОСОБА_5, який був її батьком, із спадкоємців першої черги залишилась лише вона. Зазначила, що як онука ОСОБА_4, вона успадковує частку спадщини діда, яка належала б за законом її батькові, якби він був живими на час відкриття спадщини. У встановлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк вона звернулася до Ржищівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини свого діда ОСОБА_4, у зв'язку з чим державним нотаріусом було заведено спадкову справу. Після звернення із заявою про прийняття спадщини нотаріус повідомила, що її дідом 20.11.2010 року складено заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало С.В., зареєстрований в реєстрі за №3705, відповідно до якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті усі земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Жовтневої сільської ради та на майновий пай, заповів ОСОБА_3 За життя дід нічого не повідомляв їй про те, що склав заповіт на ОСОБА_3 Позивач вважає заповіт нікчемним, так як в 2005-2006 році ОСОБА_4 збив автомобіль, в результаті чого останній потрапив до лікарні. В 2009 році в її діда стався напад інсульту, після чого він в черговий раз потрапив до лікарні. В результаті вказаних подій в нього було порушено рухливі та психічні функції. Він не міг тримати в руках тонкі невеликі предмети - ложки, вилки, ножі, ручки, олівці; не сприймав об'єктивно дійсність, не розумів де він перебуває, не впізнавав рідних, не міг чітко висловити свою думку тощо. Вважає, що вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 не мав фізичної можливості підписати заповіт від 20.11.2010, не сприймав об'єктивно дійсність, не усвідомлював значення своїх дій, а тому неможливо говорити про вільне волевиявлення та вчинення дій, які б відповідали внутрішній волі ОСОБА_4 Також вказала, що її дід станом на 20.11.2010 перебував у Ржищівському геріатричному пансіонаті, до якого потрапив 10.11.2010, а заповіт посвідчено в приміщенні Ржищівської нотконтори. Вважає, що є усі підстави для встановлення нікчемності заповіту від 20.11.2010, який не був підписаний особисто заповідачем та був посвідчений державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори поза межами приміщення державної нотаріальної контори. Вважає, що нікчемним заповітом порушується її право на отримання спадку від свого діда, оскільки у разі відсутності заповіту вона, у відповідності до вимог до ст. 1266 ЦК України, успадкувала б ту частку спадщини, яка належала б за законом її батькові якби він був живим на час відкриття спадщини. З урахування зазначеного просила суд встановити нікчемність оспорюваного заповіту шляхом визнання його таким, що не створює юридичних наслідків.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 15 червня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори, про застосування наслідків нікчемності правочину.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не надав правової оцінки жодному викладеному у позовній заяві факту, не мотивував підстави відхилення вказаних доказів, не застосував норми права на які вона посилалась у позові. Вказала, що суд помилково застосував строк позовної давності у даних правовідносинах. Не взявши до уваги те, що після того як вона дізналася про існування заповіту ОСОБА_4 у жовтні 2013 року вона звернулася до суду із позовом по визнання оспорюваного заповіту недійсним, розгляд даної справи тривав з жовтня 2013 року по квітень 2016 року. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 05 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду за заявою позивача. Зазначає, що таку заяву вона подала, оскільки була вагітною та мала народити у травні 2016 року, також їй бракувало коштів для оплати представнику за надання правової допомоги.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обґрунтоване, посилаючись на доводи зазначені у відзиві на апеляційну скаргу позивача.
Позивач ОСОБА_2 та третя особа державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явилися, судову повістку - повідомлення отримано ними у відповідності до вимог закону, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від зазначених осіб не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача третя особа не скористалася.
З урахування зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та третьої особи з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції застосував позовну давність про що заявили до винесення рішення відповідач та третя особа, при цьому суд визнав неповажними причини пропуску позовної давності про які заявила позивач.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду та відмову у задоволенні позов ОСОБА_2 з підстав пропуску позивачем позовної давності вважає помилковою, оскільки позовна давність застосовується (за заявою) судом лише тоді, коли позовні вимоги по суті підлягали б задоволенню, але позивачем пропущено позовну давність і відсутні підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду за захистом порушених, на думку позивача прав. Але, позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню по суті спору з огляду на таке.
Так, згідно із статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Оскільки позивач звернулась до суду з позовом про застосування наслідків саме нікчемного правочину - заповіту, відповідно позивач має довести суду нікчемність заповіту, тобто довести наявність підстав, передбачених законом, щодо його нікчемності.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Згідно з пунктом 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заповіт особисто підписує заповідач. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_4, який знаходився на повному державному забезпеченні в Ржищівському геріатричному пансіонаті з 10.11.2010 року. За життя ОСОБА_4, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 26.01.2006, належала земельна ділянка площею 15,2217 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Жовтневої сільської ради Кагарлицького району.
Спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_4 був би син ОСОБА_5, але він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто до відкриття спадщини батька. Із спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_5 залишилась його дочка ОСОБА_2, яка, як онука ОСОБА_4, успадковує частку спадщини діда, яка належала б за законом її батькові якби він був живими на час відкриття спадщини.
Позивач 27.09.2013 року звернулась до Ржищівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини свого діда, на підставі чого державним нотаріусом було заведено спадкову справу №118/2013.
Цього ж дня державний нотаріус повідомив ОСОБА_2, що за життя ОСОБА_4 20.11.2010 року склав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №3705. Відповідно до заповіту ОСОБА_4 на випадок своєї смерті усі земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Жовтневої сільської ради та право на майновий пай, заповів ОСОБА_3 Заповіт до його підписання прочитаний заповідачем уголос, власноруч підписаний ним у присутності нотаріуса, про що в заповіті здійснено застереження самим заповідачем, а також нотаріусом.
Відповідно до змісту заповіту, нотаріусом було роз'яснено ОСОБА_4 зміст ст. 1241 ЦК України про право на обов'язкову частку у спадщині, ст. 1307 ЦК України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору, ст. 1254 України що до права заповідача на скасування та зміну заповіту. Особу заповідача було встановлено, дієздатність перевірено, що застережено у тексті заповіту, який посвідчено о 10 год. 40 хв. 20.11.2010 року у місті Ржищів Київської області державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області Отькало С.В. з проставленням підпису, затвердженого печаткою та реєстрацією його в реєстрі за № 3705, що чітко вбачається із тексту заповіту. Тобто, по формі і змісту заповіт відповідає вимогам закону.
Разом з тим із матеріалів спадкової справи №118/2013 щодо майна померлого ОСОБА_4 вбачається, що відповідач звернувся до Ржищівської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 22.11.2013 року та 26.04.2016 року отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно якого одержав у спадок земельні ділянки площею 14,0672 га та 1,1545 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Жовтневої сільської ради. Позивач 27 вересня 2013 року звернулась до Ржищівської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та 29 серпня 2014 року одержала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого прийняла у спадок земельну ділянку 2,7878 га для товарного сільськогосподарського виробництва на території Ліщинської сільської ради.
Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жодних доказів на підтвердження нікчемності складеного ОСОБА_4 заповіту позивачем у розпорядження суду не надано. Посилання ОСОБА_2 на те, що заповіт не відповідає волі заповідача, оскільки не підписувався заповідачем власноруч та був укладений і посвідчений державним нотаріусом поза межами нотаріальної контори є необґрунтованими та не доведеними, спростовуються встановленими обставинами щодо порядку його посвідчення та волі заповідача.
Із наданих відповідачем у судовому засіданні апеляційної інстанції пояснень вбачається, що після того як ОСОБА_4 виявив бажання залишити йому у спадок земельні ділянки, він особисто відвіз ОСОБА_4 до державного нотаріуса Ржищівської міської державної нотаріальної контори, де залишив його у кабінеті нотаріуса та вийшов. Після чого відвіз ОСОБА_4 до Ржищівського геріатричного пансіоната, де перебував ОСОБА_4
Будь - яких доказів того, що такі дії відповідача суперечили волевиявленню ОСОБА_4 матеріали справи не містять. Таких доказів не додано до апеляційної скарги стороною позивача.
Також із матеріалів справи вбачається, що позивач зверталася до суду із позовом про визнання заповіту недійсним. Ухвалою Кагарлицького райсуду Київської області від 05.04.2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа державний нотаріус Ржищівської міської нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_2 За таких обставин, недійсність заповіту ОСОБА_4 не була доведена у судовому порядку та не встановлювалася судом. Обставини на які посилається позивач у позові та у апеляційній скарзі мають правове значення для вирішення питання про визнання заповіту недійсним. Випадки ж нікчемності правочинів чітко передбачені законом та застосувати наслідки нікчемного правочину можна лише тоді, коли чітко встановлено, що правочин є нікчемним. Але, позивачем не доведено суду нікчемності заповіту, відповідно, відсутні передбачені законом підстави для застосування наслідків нікчемного правочину та для задоволення позову.
Як роз'яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
ОСОБА_2 позов не доведено і це є самостійною підставою для відмови у його задоволенні. За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав для застосування до даного спору позовної давності та для відмови у задоволенні позову через пропуск позивачем строку звернення до суду.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За обставин, коли позов не доведено, посилання суду на сплив позовної давності і застосування відповідних наслідків є порушенням норм матеріального права. Суд ухвалюючи рішення не встановив обставин справи та помилково відмовив у позові з підстав пропуску позивачем позовної давності у даних правовідносинах, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову із зазначених вище підстав.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд у своєму рішенні не навів достатні мотиви на підставі яких дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 серпня 2018 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 13 грудня 2018 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус
О.І.Шкоріна