Головуючий у суді першої інстанції: Лісовська О.В.
Єдиний унікальний номер справи № 754/15790/14-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1193/2018
05 грудня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У вересні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 23 липня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 10-29/8158 із змінами від 09 квітня 2009 року, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 14748,00 доларів США із виплатою 13,5% річних за його користування та повернення згідно графіку погашення з його кінцевим строком не пізніше 22 липня 2013 року, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти. Крім цього, між вказаними сторонами був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 10-29/8159 від 23 липня 2008 року. Також 23 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов'язань був укладений Договір поруки, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником.
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 умов договорів станом на 29 вересня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 301 318, 07 грн.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором у розмірі 301 318, 07 грн. та судові витрати по справі.
В подальшому, 16 лютого 2015 року представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої Банк просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 613 597, 61 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28.09.2015 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року заочне рішення суду від 28 вересня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Під час нового розгляду справи судом першої інстанції 29 травня 2018 року представник відповідача подав до суду заяву про застосування строку позовної давності.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Кредитним договором від 23 липня 2008 року у розмірі 613 597, 61 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3013, 18 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У апеляційній скарзі зазначала, що 29 травня 2018 року її представником була подана заява про застосування строку позовної давності, однак, суд першої інстанції не надав їй належну оцінку та не врахував під час ухвалення рішення по справі.
Сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Від позивача ПАТ «Укрсоцбанк» надійшла заява про розгляд справи без участі позивача. У заяві позивач просив замінити його на правонаступника - акціонерне товариство «Укрсоцбанк». Вказував, що рішення суду першої інстанції є законним та справедливим, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, 23 липня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до Ленінградського відділення Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» із заявою про надання споживчого кредиту на купівлю нового автомобіля в розмірі 14748,00 доларів США на строк 60 місяців (т.1, а.с. 18).
В той же день, 23 липня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (зараз - акціонере товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 був укладений Договір кредиту № 10-29/8158 на купівлю автотранспортних засобів, за умовами якого позивач надав відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 14748,00 доларів США зі сплатою 13,50% річних у розмірі та в порядку згідно графіку, який вказаний в п. 1.1.1. ст. 1 Договору, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 22 липня 2013 року (т.1, а.с. 37-43).
В подальшому, 09 квітня 2009 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір про внесення змін № 1 до Договору кредиту №10-29/8158 від 23 липня 2008 року, за умовами якого п. 1.1.1. ст. 1 Договору викладено в новій редакції, а саме: з 09 квітня 2009 року погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку до 20 числа (включно) кожного місяця та з кінцевим терміном повернення заборгованості по Кредиту до 22 липня 2013 року (т.1, а.с. 19-20).
У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 не виконувала належним чином у повному обсязі зобов'язання за Договором, виникла заборгованість, яка, відповідно до розрахунку вимог банку у зв'язку з неповерненням ОСОБА_2 кредитної заборгованості за кредитним договором №10-29/8158 від 23 липня 2008 року, станом на 20 червня 2014 року, становить 24 701,50 доларів США, грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 12999,09 доларів США, що за курсом НБУ - 154047,22 грн.; сума заборгованості за відсотками - 8701,89 грн., що за курсом НБУ - 103116,36 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 1877,03 доларів США, що за курсом НБУ - 22242,62 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 1122,67 доларів США, що за курсом НБУ - 13303,54 грн. (а.с. 7-9).
Факт укладення договору та порушення умов його виконання підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечувався відповідачем. Тому суд першої інстанцій правильно встановив, що між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли зобов'язання, за якими позивач надав відповідачеві послуги, а відповідач зобов'язався їх оплатити на визначених умовах та у відповідний строк. Проте, в порушення зобов'язань по виплаті кредитних коштів у визначені договором строки, відповідач їх належним чином не виконав.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно ст. 629 ЦК України.
Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що під порушенням зобов'язання передбачено його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 610 ЦК України під порушенням зобов'язання передбачено його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, у разі прострочення повернення чергової частини.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність договірних відносин між сторонами та порушення відповідачем умов договору.
Разом з цим, в матеріалах справи міститься також копія договору відновлювальної кредитної лінії № 10-29/8159 від 23 липня 2008 року, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір, за умовами якого позивач зобов'язався надавати відповідачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом зі сплатою 24,00% річних у розмірі та в порядку, визначених в Додатку №1 до цього Договору, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 22 липня 2013 року (т.2, а.с. 97).
Ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач просив стягнути заборгованість за двома договорами (№ 10-29/8158 та № 10-29/815). При цьому, у тексті позовної заяви наведено лише розрахунок заборгованості за кредитним договором № 10-29/8158, в той час як у прохальній частині зазначено інший розмір заборгованості, що підлягає стягненню.
Тому, встановивши наявність у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 10-29/8158, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості саме у тому розмірі, в якому просив позивач.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання ОСОБА_2 коштів за договором відновлювальної кредитної лінії № 10-29/8159, тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити у зв'язку з його недоведеністю.
Крім цього, як вбачається матеріалів справи, заява позивача про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 119-120) обґрунтована тільки тим, що ним було проведено оновлення розрахунку заборгованості згідно курсу, затвердженого Національним банком України. Проте, приймаючи таку заяву до розгляду та задовольняючи позовні вимоги саме у тому вигляді, якому просив позивач, суд першої інстанції не врахував, що така заява не може бути врахована судом, оскільки оновлення розрахунку згідно зміни курсу валют не є збільшенням позовних вимог в розумінні ст. 49 ЦПК України (ст.31 ЦПК України, чинного на дату подання заяви).
Так, згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до ст. 5 якого операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 цього Декрету. Таким чином, вирішення питання про валюту боргових зобов'язань залежить від наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року (справа № 6-145цс14).
Оскільки за змістом ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» порядок виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Як видно з умов кредитного договору, зобов'язання повинно було виконуватись у доларах США. Розрахунок заборгованості також здійснено у доларах США. А відтак, у суду відсутні підстави для стягнення заборгованості у гривневому еквіваленті.
При цьому у законодавстві визначаються різні поняття - як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК).
Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у ч. 1 ст. 611, ч. 2- 4 ст. 612 ЦК, ч. 1, 2 ст. 220 ГК, які передбачають відповідальність боржника.
Умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання, згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок (ст. 253 ЦК).
У своїй апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності. Аналогічну заяву вона подавала і в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст. 267 ЦК).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК)
Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252- 255 ЦК.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вбачається із умов кредитного договору, позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, щомісячні комісії.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Отже, враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами не пізніше 20 числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає суду підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, суд вважає, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Аналогічна правова позиція та висновки містяться у постанові ВСУ від 19 березня 2014 року №6-20цс14.
Як видно із розрахунку заборгованості за кредитним договором та не заперечується відповідачем, останні платіж за договором було здійснено 22 липня 2009 року. Суд першої інстанції вказану обставину не врахував, тому дійшов помилкового висновку відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо строкових платежів, які мали бути здійснені до 22 серпня 2011 року.
За змістом ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з цим, кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту в договорі визначено 22 липня 2013 року. Позов подано до суду першої інстанції 22 вересня 2014 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності щодо виконання основного зобов'язання.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором в межах трирічного строку позовної давності щодо основного зобов'язання та річного строку щодо пені. У задоволенні вимог щодо платежів, нарахованих поза межами строку позовної давності, необхідно відмовити.
Отже стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2008 року № 10-29/8158 у розмірі: за тілом кредиту - 6 291 (шість тисяч двісті дев'яносто один) долар США, заборгованість по відсотках - 70 (сімдесят) доларів США 77 центів, пеня за період з 19 червня 2013 року по 19 червня 2014 року - 13 303 (тринадцять тисяч триста три ) гривні 54 копійки
За правилами ч.1 ст. 376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що суд неповно дослідив обставини справи, не врахував усі наявні у матеріалах справи докази та неправильно застосував норми матеріального права, оскаржуване судове рішення не може вважатися законними та обґрунтованими, а тому, в силу ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України , колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, ЄДРПОУ 00039019) борг за кредитним договором від 23 липня 2008 року № 10-29/8158 у розмірі: за тілом кредиту - 6 291 (шість тисяч двісті дев'яносто один) долар США, заборгованість по відсотках - 70 (сімдесят) доларів США 77 центів, пеня за період з 19 червня 2013 року по 19 червня 2014 року - 13 303 (тринадцять тисяч триста три ) гривні 54 копійки.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 11 грудня 2018 року.
Головуючий
Судді