14.12.18
22-ц/4812/13/18
Справа № 483/248/16-ц Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 22-ц/4812/13/18
Категорія 27
Постанова
іменем України
14 грудня 2018 року м. Миколаїв
Судова колегія судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого - Самчишиної Н.В.,
суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,
з участю: позивача - ОСОБА_2,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заочне рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, яке ухвалене о 12 годині 03 хвилини 07 грудня 2017 року в приміщенні Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області під головуванням судді Куцарова В.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнення заборгованості за договором позики,
встановила:
10 лютого 2016 рокуОСОБА_2 пред'явив до ОСОБА_3 позов про стягнення з неї 658 952 грн. 28 коп. неповернутої позики та 6 589 гривень на відшкодування судових витрат.
Позивач зазначав, що 21 липня 2015 року між ним і ОСОБА_4, який є чоловіком відповідача, у простій письмовій формі було укладено попередній договір купівлі-продажу раніше належної останньому кв. № 2 в буд. № 1 на Площі Соборній у м. Одесі, за яким сторони зобов'язались в строк до 01 лютого 2016 року укласти договір.
Після цього, 02 жовтня 2015 року, ОСОБА_3 за дорученням та з відома свого чоловіка ОСОБА_4, за усним договором взяла в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25 452, 00 долара США, які зобов'язалась повернути після укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири, про що видала розписку.
Крім того, позивач вказував, що 21 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_4 передав у власність квартиру № 2 у будинку № 1 по площі Соборній в м. Одесі, а ОСОБА_2 сплатив за неї обумовлену грошову суму.
Усна вимога позивача 06 лютого 2016 року про повернення боргу залишена відповідачем без задоволення у зв'язку з відсутністю грошових коштів.
Посилаючись на виписані обставини, просив позов задовольнити.
Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року за заявою позивача ОСОБА_2 до участі у справі, як співвідповідача, залучено ОСОБА_4
У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі.
Відзив на позов відповідачі не подали.
Заочним рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 658 952 грн. 28 коп. неповернутої позики та 6 589 грн. на відшкодування судових витрат.
Ухвалою того ж суду від 28 лютого 2018 року у задоволенні заяви відповідачів про перегляд заочного рішення відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між ним та відповідачами договору позики, а відтак й факту виникнення відповідних правовідносин сторін, що випливають із договору позики, отримання боржниками коштів за договором позики і зобов'язання останніх повернути ці кошти.
При цьому суд також, погоджуючись з доводами позивача, вважав, що засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржили рішення суду в загальному порядку та просили скасувати й прийняти постанову, якою у позові відмовити за його недоведеністю.
Скаргу обґрунтували невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств, а саме, ігноруванням наданих ними доказів та заявлених клопотань.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач не погодився з доводами скарги, посилаючись на те, що між сторонами укладався договір позики, за яким він передавав грошові кошти відповідачам, а ОСОБА_3 добровільно без примусу на підтвердження отриманих коштів написала розписку.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи апеляційної скарги не визнав.
Відповідачі будучи належним чином повідомленими про час і місце засідання суду, в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі відмовлено.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
У відповідності до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Судом установлено, що 21 липня 2015 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, який є чоловіком ОСОБА_3, у простій письмовій формі укладено попередній договір купівлі-продажу раніше належної відповідачам кв. № 2 в буд. № 1 на Площі Соборній у м. Одесі, за яким сторони зобов'язались в строк до 01 лютого 2016 року укласти такий договір.
З ксерокопії цього договору з оригіналом розписки, що надана суду апеляційної інстанції, слідує, що 02 жовтня 2015 року ОСОБА_3 власноручно написала розписку за змістом якої за дорученням та з відома свого чоловіка ОСОБА_4 взяла в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25 452, 00 долара США, які зобов'язалась повернути після укладення вказаного договору. В цій же розписці ОСОБА_4 власноручно підтвердив дії своєї дружини (а.с.94 т.4).
Відповідачі не заперечували того, що 06 лютого 2016 року позивач звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про повернення боргу, проте остання грошових коштів не повернула.
10 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 658 952 грн. 28 коп., а ухвалою суду першої інстанції від 16 листопада 2016 року до участі у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_4
Звернувшись до суду з даним позовом ОСОБА_2, з посиланням на вимоги статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, просив стягнути з відповідачів суму боргу за договором позики й зазначав, що грошові кошти передавалися ОСОБА_3 для їх особистих потреб, з метою розрахунку з потерпілими, для зміни запобіжного заходу та звільнення доньки відповідачів ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, яка перебувала під арештом за підозрою в скоєнні шахрайства. З матеріалів справи також вбачається, що дочка відповідачів на час складання розписки перебувала під слідством та судом.
З вищевикладеного вбачається, що написання відповідачем ОСОБА_3 боргової розписки було пов'язано з відсутністю у неї грошових коштів для особистих потреб.
З урахуванням наведених положень закону, суд, проаналізувавши зміст розписки відповідачів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли відносини позики і відповідачі свої зобов'язання не виконали належним чином.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу за договором позики, тому ці правовідносини повинні регулюватися положеннями статті 1049 ЦК України. Тому колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність та наявність правових підстав вважати зобов'язання, що виникли між сторонами договором позики та обов'язку відповідачів повернути позивачу грошові кошти за розпискою, вірним.
Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Зі змісту розписки слідує, що строк повернення позики не встановлений, оскільки вказівка в розписці на виконання іншого договору не можна вважати строком повернення позики, тому позика мала бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.
Встановивши, що позичальники після пред'явлення позикодавцем вимоги не виконали взяті на себе зобов'язання за позикою від 02 жовтня 2015 року та не повернули борг у розмірі 25 425 дол. США, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги про безгрошовість позики безпідставні та на правильність вирішення справи не впливають, оскільки наявність між сторонами позикових відносин підтверджується розпискою, що підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти.
Згідно статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Проте, з цих підстав позика не оспорена та не визнана судом недійсною.
Більш того, ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, що має місце у написаній розписці у даній справі, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Тому розписка є підтвердженням укладення договору позики, оскільки засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Крім того, відповідачі, не заперечуючи самого факту написання розписки, посилались на те, що її написано під психологічним тиском з боку позикодавця, проте в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надали суду належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч. 1 ст. 530 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, з аналізу зазначених правових норм та встановлених судом обставин встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору позики від 02 жовтня 2015 року, позичальники не виконали свої зобов'язання щодо повернення боргу, тобто порушили умови договору, а тому має застосовуватися цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язання у вигляді стягнення суми боргу.
Грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року у мотивувальній частині рішення суд повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Судом установлено, що загальна сума боргу складала 658 952 грн. 28 коп. (25 452 дол. США х 25,89 грн. встановлений курс НБУ за 1 дол. США), а відтак районний суд в межах заявлених вимог обґрунтовано стягнув з відповідача 658 952 грн. 28 коп. в рахунок погашення боргу за вказаним договором позики.
Таким чином, суд першої інстанцій розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому заочне рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року підлягає залишенню без змін.
Порушення заочного розгляду справи судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено, оскільки з матеріалів справи слідує, що в судове засідання 07 грудня 2017 року відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, вдруге не з'явились, з неповажних причин (а.с. 137-139, 141-142, 148-150, 151 т. 2). Тому, на думку колегії, суд першої інстанції ухвалив заочне рішення відповідно до положень ст. ст. 224-225 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення).
Необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги щодо підставності заявленого відводу головуючому у справі судді Куцарову В.І., оскільки при вирішенні іншим суддею зазначеному клопотанню була надана відповідна оцінка та відмовлено з тих підстав, що зазначені відповідачами доводи зацікавленості судді у вирішенні цієї справи, у зв'язку з незгодою з процесуальним рішення судді в іншій справі за участю відповідачів, є необґрунтованими, а посилання на порушення порядку визначення судді спростовуються матеріалами справи. Окрім цього, з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що порядок розподілу справи головуючому судді Куцарову В.І. було предметом перевірки Територіального управління державної судової адміністрації України в Миколаївській області, за результатами якої втручання в авторозподіл справ в Очаківському міськрайонному суді Миколаївської області не встановлено. Отже, наведені відповідачами доводи ґрунтуються на припущеннях, що не отримали доказового підтвердження під час розгляду справи та вирішення спору.
Також в апеляційній скарзі зазначено про те, що судом не було вирішено клопотання ОСОБА_3 про передачу цивільної справи на розгляд до Приморського суду м. Одеси за підсудністю від 08 серпня 2016 року (т. 1 а.с.187-188), у зв'язку з її реєстрацією з 05 серпня 2016 року в м. Одеса та виникненням спору з приводу нерухомого майна, а також клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі до вирішення справи за його позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Проте такі доводи не впливають на правильність висновку суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, оскільки провадження у справі було відкрито судом 18 лютого 2016 року відповідно до положень ст. 109 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) за відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.28-29) та предметом даного позову є договір позики, а не договір купівлі-продажу квартири. Тому не вирішення клопотання про передачу справи іншому суду за підсудністю, на думку колегії суддів, не є підставою для скасування судового рішення. Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не в повному обсязі за подання позову було сплачено судовий збір у розмірі 6 590 грн., тоді як граничний розмір станом на 10 січня 2016 року складав 6 890 грн. не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час подання позову) за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір встановлювався у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову становила 658 852 грн. 28 коп., а тому судовий збір сплачений позивачем за подання даного позову у розмірі 6 590 грн. в повному обсязі.
Інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки по своїй суті зводяться, як до незгоди відповідачів з висновками суду першої інстанції, так і до інших рішень суддів, проте на правильність цих висновків не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, що є підставою для залишення без задоволення апеляційної скарги та залишенню без змін оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 374-375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а заочне рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: Л.М. Прокопчук
ОСОБА_6
Повний тест постанови складено 14 грудня 2018 року.