13.12.18
22-ц/812/206/18
Провадження №22-ц/812/206/18
Категорія 46
13 грудня 2018 року м. Миколаїв
Справа № 489/4245/14-ц
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Базовкіної Т.М., Данилової О.О.,
із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,
ереглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3
про
визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, поданою їх представником ОСОБА_4,
на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене під головуванням судді Спінчевської Н.А. 7 жовтня 2014 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена
В червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову зазначала, що вона та відповідачі зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте, більше десяти років у квартирі відповідачі не проживають, комунальні платежі за квартиру не сплачуть.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі ст. 72 ЖК України.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 жовтня 2014 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу у відсутності відповідачів неповно дослідив обставини справи та не врахував, що останні не втратили зв'язок з квартирою, оскільки періодично проживали в квартирі, там знаходились їх речі, надавали позивачу кошти для оплати комунальних послуг, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не проживають в спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, а тому вважав, що є підстави для визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі ордеру № 543 від 26 лютого 1982 виданого на ім'я ОСОБА_2 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, з урахуванням членів його сім'ї - дружини ОСОБА_5, ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 надано право на зайняття квартири АДРЕСА_2.
28 серпня 2013 року ОСОБА_5 померла.
Згідно із довідкою форми № 3 від 27 травня 2014 року в спірній квартирі значаться зареєстрованими: відповідачі - ОСОБА_2 (основний квартиронаймач) та ОСОБА_3, позивач - ОСОБА_1, та ОСОБА_6 (син позивача).
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За змістом статей 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил процесуального закону щодо оцінки доказів.
Як пояснив відповідач ОСОБА_2 у засіданні судової колегії, він змушений був піти з квартири, оскільки між ним та дружиною склалися неприязнені стосунки, через те, що остання зловживала спиртними напоями та для того, щоб уникнути конфліктів він тимчасово залишив житлове приміщення. Після смерті дружини він також не втрачав зв'язок з житловим приміщенням, допомагав дочці в утримання житла, проведенні ремонту.
Відповідач ОСОБА_3 у засіданні судової колегії пояснив, що у 2005 році він одружився, у зв'язку з чим, тимчасово залишив квартиру та пішов проживати у будинок дружини. Проте, між ним та сестрою була досягнута домовленість про розподіл витрат на утримання житла у рівних частках. Вподальшому, після розлучення з дружиною, відповідач повернувся до свого житла та проживав в спірній квартирі, його діти також приходили та залишалися у нього певний час. Зазначені обставини підтвердила у судовому засіданні, допитана в якості свідка ОСОБА_1
До того ж, як пояснили відповідачі, весь час вони підтримували сімейні стосунки з позивачем. Проте жодного разу остання не ставила перед ними питання, щодо зняття їх з реєстрації в спірній квартирі, а звернувшись до суду, не повідомила їх про наявність такого спору у суді, зазначивши адресу їх проживання в спірній квартирі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі іншого постійного житла не мають.
Отже, причини поважності не проживання відповідачів у спірному житлі викликані як необхідністю уникнення конфліктних ситуацій в сім'ї, так і влаштуванням особистого життя з утворенням сім'ї, що унеможливило сумісне проживання сторін в одній квартирі, що пов'язано з конкретними життєвими обставинами, а не з суб'єктивною відмовою відповідачів від свого права на проживання в спірній квартирі.
Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини та розглянувши справу у відсутності відповідачів, дійшов помилкового висновку про те, що останні не проживають в спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин.
За такого, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, на підставі вищезазначених обставин.
Посилання позивача на підтвердження факту не проживання відповідачів у спірній квартирі , не спростувують висновку суду про те, що така відсутність викликана конкретними життєвими обставинами, а не з суб'єктивною відмовою відповідачів від свого права на проживання в спірній квартирі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідачів підлягають стягненню понесені ними судові витрати на оплату судового збору при подачі апеляційної скарги у розмірі 365 грн. 40 коп. на користь кожного.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану їх представником ОСОБА_4 задовольнити.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 365 грн. 40 коп. судових витрат на користь кожного.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: Т.М. Базовкіна
ОСОБА_7
Повний текст постанови складено 14 грудня 2018 року