11 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 903/523/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Луцької міської ради
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Миханюк М.В., судді Савченко Г.І., Демидюк О.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"
до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Волинській області Данильчука Анатолія Вікторовича та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів
1. Фізична особа-підприємець Герун Ю.Є.
2. Луцька міська рада
про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок, поновлення записів про земельну ділянку
за участі:
позивача: 1) Гітун Н.І. (голова правління), 2) Купріянчук А.П. (довіреність від 02.05.18), 3) Черьомуха О.В. (довіреність від 02.05.2018)
відповідача-2: Семенюта І.М. (довіреність від 11.01.18)
третьої особи-1: Кучма В.Ю. (договір від 04.07.18)
третьої особи-2: Лабінська Л.О. (довіреність від 20.03.18),
Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - позивач) просило визнати недійсною державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0472 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове використання: обслуговування приміщень, кадастровий номер НОМЕР_2, та земельної ділянки площею 2,5753 га, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове використання: обслуговування автостанції, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться по АДРЕСА_1, проведених 26.05.2013 державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Луцькому районі Волинської області Данильчуком А.В. (далі-відповідач-1), на підставі технічної документації від 16.05.2013 розробленої ТзОВ "Технічне бюро кадастру" на замовлення підприємця Геруна Ю.Є. з поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 26225 кв.м, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове використання: обслуговування автостанції, що знаходиться по АДРЕСА_1, а також скасувати записи в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 0,0472 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та земельної ділянки площею 2,5753 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться по АДРЕСА_1, проведених 26.05.2013 відповідачем-1 на підставі технічної документації від 16.05.2013 розробленої ТзОВ "Технічне бюро кадастру" на замовлення підприємця Геруна Ю.Є. з поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 26225 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1, та поновити (внести повторно) запис в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 26225 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1. Також позивач в окремій заяві просив суд у порядку статті 83 ГПК України визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15.02.2005 № 289 (далі-договір), який укладено між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", з тих підстав, що він суперечить законодавству, оскільки не був зареєстрований у встановленому законом порядку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення державної реєстрації земельних ділянок, не було дотримано вимог земельного законодавства, здійснено незаконну зміну цільового призначення відповідної земельної ділянки, а тому таку реєстрацію слід визнати недійсною.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.12.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Якушева І.О., судді Костюк С.В., Дем'як В.М.), провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-1 припинено на підставі пункту 1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у задоволенні позову до відповідача-2 відмовлено.
Оскарженою постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018, вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові до відповідача-2 скасовано та в цій частині прийнято нове, яким позов задоволено.
У касаційних скаргах відповідач-2 та Луцька міська рада просять скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-2 посилався на те, що відповідні дії щодо спірних земельних ділянок здійснювалися на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12, згідно якої визнано припиненим договір, виготовлено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки та внесені відповідні відомості до Державного земельного кадастру.
Луцька міська рада у касаційній скарзі посилається на те, що права позивача на момент реєстрації спірних земельних ділянок порушені не були, оскільки державна реєстрація сформованих земельних ділянок здійснювалося на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12, згідно якої припинено договір, а позивач щодо його поновлення до ради не звертався. При цьому заявник касаційної скарги вказує на те, що договір закінчив свою дію, а тому відсутні підстави для внесення повторного запису в Державний земельний кадастр. Також скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції розпорядився земельною ділянкою комунальної власності, чим порушив права та інтереси ради.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказану постанову суду, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12, яка набрала законної сили, визнано припиненим договір в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин № 4 з літнім кафе, приміщенням магазину № 7 по АДРЕСА_1, зобов'язано управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, на виконання якої 25.12.2012 видано відповідний наказ.
До 01.01.2013 в Державному реєстрі земель не були зареєстровані зміни до договору на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12, відомості про земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_3 перенесено до Державного земельного кадастру.
01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про Державний земельний кадастр", згідно якого внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відомості про розподіл земель між власниками та користувачами вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
08.02.2013 державним виконавцем Приходько А.П. відкрите виконавче провадження № 36438762.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.03.2013 у справі №5004/639/12 у виконавчому провадженні ВП № 36438762 змінено боржника на Головне управління Держземагентства у Волинській області.
На підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 на замовлення ОСОБА_12, ТзОВ "Технічне бюро кадастру" розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності в АДРЕСА_1 на земельні ділянки площами відповідно 0,0472 га та 2,5753га.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 та на підставі наведеної технічної документації відповідачем-1 до Державного земельного кадастру були внесені відомості про земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2, площею 2,5753 га та 0,0472 га відповідно.
Крім того встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 07.06.2017 у справі № 903/178/17, яке набрало законної сили, відмовлено ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у позові про визнання договору поновленим, а додаткової угоди укладеною.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд в частині припинення провадження у справі відносно відповідача-1, свій висновок мотивував тим, що відповідач-1 не відповідає суб'єктному складу сторін у господарському спорі, відтак провадження у справі в цій частині підлягає припиненню. В частині позовних вимог до відповідача-2, суд першої інстанції послався на те, що позивач не довів порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Щодо заяви позивача про визнання недійсним договору у порядку п.1. ч.1 ст.83 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017, суд вказав на те, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з окремим позовом в загальному порядку.
Скасовуючи вказане рішення суду в частині відмови у позові до відповідача-2 та приймаючи в цій частині нове, про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що діями відповідача-2 були порушені права та інтереси позивача, які випливають з договору, а технічна документація на підставі якої було здійснено поділ земельної ділянки не відповідає вимогам земельного законодавства та змісту договору, у зв'язку з чим було незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки.
Проте із такими висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного.
За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017 на момент звернення у суд із даним позовом, правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином право на позов виникає у разі порушення або оспорювання особистих прав чи охоронюваних законом інтересів.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у позові до відповідача-2 та приймаючи в цій частині нове, про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що діями відповідача-2 були порушені права та інтереси позивача, які випливають з договору оренди земельної ділянки від 10.02.2005. При цьому суд апеляційної інстанції як підставу для своїх висновків зазначив те,, що позивач користується земельною ділянкою та сплачує орендну плату за неї, тому не втратив право ставити питання про укладення додаткової угоди до договору оренди про поновлення цього договору.
Отже цей суд виходив з того, що позивач є законним землекористувачем.
У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 зі справи № 920/739/17 і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від такого висновку щодо застосування норм права.
Отже для з'ясування тієї обставини чи були порушені при зверненні у суд з даним позовом права позивача як землекористувача, належить дослідити чи був позивач на момент звернення у суд із даним позовом належним землекористувачем у відповідності до наведених норм чинного законодавства.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили такі обставини, чи звертався позивач до Луцької міської ради з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 № 289 у порядку визначеному статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та чи укладалася додаткова угода до даного договору; чи висловлював орган місцевого самоврядування заперечення з приводу поновлення договору оренди землі від 10.02.2005 № 289, оскільки від встановлення даних обставин залежить правильне вирішення спору.
Крім того, суди залишили поза увагою судові рішення у справі № 903/522/17 Господарського суду Волинської області, предметом позову якої було визнання недійсним договір оренди землі від 10.02.2015 № 289.
Відтак доводи осіб, які подали касаційні скарги, знайшли своє часткове підтвердження.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 310 частини 3 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017 підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною 2 статті 300 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення в частині вирішення спору стосовно відповідача-2 підлягають скасуванню, а справу у цій частині належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині, а саме щодо вирішення спору відносно позовних вимог до відповідача-1, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційних скарг є передчасним.
Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Луцької міської ради задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 та рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2017 у справі №903/523/17, в частині позовних вимог до відповідача-2 скасувати.
Справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 у справі Господарського суду Волинської області №903/523/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов