36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
11.12.2018 Справа № 917/981/18
За позовною заявою ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, вул. М.Бірюзова, 47, м. Полтава, 36007
до відповідачів:
1. ОСОБА_1 районної державної адміністрації Полтавської області, вул. Центральна, 23, с. Сем'янівка, Полтавський район, Полтавська область, 38721
2. ОСОБА_1 районної ради, вул. Соборна, 3, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державний реєстратор відділу державної реєстрації ОСОБА_1 районної державної адміністрації (вул. Шевченка, 5, м. Полтава, 36000).
про визнання за ОСОБА_1 об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області права власності на гаражі, що знаходяться за адресою : м. Полтава, вул. Шевченка, 5-Г , а саме: гараж № 8 - 34,3 кв. м., гараж № 9 - 23,9 кв. м., сарай № 9 а - 5,5 кв. м.
Суддя Тимощенко О.М.
Секретар судового засідання Стельмах А.С.
Представники учасників справи:
від позивача : ОСОБА_2, дов. №45/10/16-24-10-17 від 22.02.2018 року;
від відповідача № 1 : відсутні;
від відповідача № 2 : відсутні;
від третьої особи : відсутні.
Обставини справи: 14.08.2018 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області до ОСОБА_1 районної державної адміністрації Полтавської області та ОСОБА_1 районної ради про визнання за ОСОБА_1 об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області права власності на гаражі, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Шевченка, 5-Г , а саме: гараж №8 - 34,3 кв. м., гараж №9 - 23,9 кв. м., сарай №9 а - 5,5 кв. м.
Суд ухвалою від 29.08.2018 року відкрив провадження у справі № 917/981/18 у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 20.09.2018 року.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.09.2018 р. було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 23.10.2018 р..
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.10.2018 р. було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті в судове засідання на 13.11.2018 р..
Оскільки розгляд справи 13.11.2018 року не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. на лікарняному, суд ухвалою від 27.11.2018 р. призначив розгляд справи по суті на 11.12.18 року 09:00 год.
Учасники справи у судове засідання повноважних представників не направили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися судом належним чином (повідомлення про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористалися.
08.11.2018 року до Господарського суду Полтавської області надійшло клопотання від першого відповідача № 582 від 01.11.2018 р. (вх. № 10428) про розгляд справи за відсутності його представника.
31.10.2018 року до Господарського суду Полтавської області надійшло клопотання від третьої особи № 01-32/2/61 від 29.10.2018 р. (вх. № 10152) про розгляд справи за відсутності її представника. Крім того, у даному клопотанні зазначено, що у вирішенні даного спору, третя особа покладається на розсуд суду.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази, суд, встановив наступне.
За даними позивача листом № 5 від 10.03.1994 р. було встановлено факт надання дозволу на будівництво гаражів згідно рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №448 від 22.12.1993 р. (копії наявні у матеріалах справи, а.с. 13-14).
Актом Державної приймальної комісії №1 від 13.09.1994 р. про прийомку в експлуатацію закінченого будівництва було винесено рішення про прийняття до експлуатації гаражів та взяття на баланс в сумі 58 213, 00 карбованців (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 15).
Наказом начальника Державної податкової інспекції ОСОБА_1 районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_3 №52-11 від 14.09.1994 р. було прийнято рішення про взяття на баланс побудованого об'єкта нерухомості (гаража) (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 16).
В подальшому на замовлення позивача ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» було виготовлено Технічний паспорт на гаражі та сарай за вул. Шевченка, 5-Г, який виготовлений 12.07.2016 р. (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 18-19).
Листом виконавчого комітету управління з питань містобудування та архітектури № 01-02-01-14/2128 від 28.12.2017 року надано інформацію про присвоєння гаражам, які розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Шевченка, 5 нової адреси - вул. Шевченка, 5-Г (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 17).
Довідкою ПП ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 30.11.2017 р. № 12448 засвідчено, що реєстрація права власності на даний об'єкт нерухомості не проводилася (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 20).
ОСОБА_1 районної ради від 23.07.2018 р. № 594 зазначено, що гаражі № 8 та 9, що знаходяться за адресою вул. Шевченка, 5Г не відносяться до об'єктів ОСОБА_1 районної ради згідно відповідної схеми, яка розроблена управлінням містобудування та архітектури головного архітектора міста (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 23).
Як вважає позивач, дані документи свідчать про користування гаражами та сараєм з 1994 року по теперішній час.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно № 42106864 від 18.07.2018 року було відмовлено позивачу у державній реєстрації нерухомого майна (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 42).
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 ОДПІ вирішила скористатися своїм правом звернення до суду з метою державної реєстрації гаражів № 8 площею 34,3 кв.м., № 9 площею 23,9 кв.м. та сараю площею 5,5 кв.м., що знаходяться за адресою вул. Шевченка, 5Г.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскільки ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області відкрито та добросовісно користувалася нерухомим майном, а саме гаражами та сараєм, які розташовані за адресою: м.Полтава. вул. Шевченка. 5 Г, за весь час позивач не знав та не міг знати про відсутність підстав для набуття власності та ніколи не приховував факт володіння гаражами, то ОСОБА_1 ОДПІ фактично являється власником гаражів, адже заволоділа нерухомим майном добросовісно, продовжує відкрито і безперервно володіти ним, а тому може набувати права власності на дані гаражі та сарай.
З огляду на вказані обставини, позивач просить суд з посиланням на ст.331,344,392 ЦК України визнати за ним право власності на вказане вище майно.
При прийнятті рішення зі спору суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність права власності не встановлена судом.
У відповідності до позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», за нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.
Право власності може набуватись різними способами, які поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
За Цивільним кодексом України (в подальшому ЦК України) до первинного способу набуття права власності відноситься: набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України); набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т.ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч.2 ст.189, статті 332, 333 ЦК України); визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України); набуття права власності на скарб, знахідку, бездоглядну домашню тварину або інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (статті 335, 336, 337, 338, 340, 341, 343 ЦК України); набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику у задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388, 389 ЦК); набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК).
До похідних способів належить набуття цього права: на підставі правочинів (ст. 334 ЦК України); в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК України); в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК України); у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК України).
Похідними способами набуття права власності, зазвичай, є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб або публічно-правових утворень.
Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
Цивільний кодекс України розглядає набувальну давність як первинний спосіб набуття права власності. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.
Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
Аналізуючи поняття "добросовісності володіння" як ознаки набувальної давності за ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону - на позивача. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.
При цьому, виходячи зі змісту цієї статті особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні , що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа при заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном. При цьому факт обізнаності особи про те, що вона не є власником не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати , вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому від давнісного володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.
Як вбачається з матеріалів справи, за адресою м. Полтава, вул. Шевченка, 5-Г розташований сарай площею 5,5 кв.м..
Позивач починаючи з 1994 року добросовісно заволодів сараєм, що розташований за адресою м. Полтава, вул. Шевченка, 5-Г, та відкрито, безперервно володіє ним до цього часу, несе витрати з утримання належного технічного стану та експлуатації останнього, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачами.
У матеріалах справи відсутні дані щодо того, що заволодіння позивачем майном відбулось як наслідок протиправних дій (викрадення, шахрайство), а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно щодо його повернення.
Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідачі суду не надали.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 р., то набувальна давність може застосовуватись для набуття права власності на майно, володіння яким почалося не раніше 1 січня 2001 р. Тобто, набувальна давність щодо об'єктів нерухомості може застосовуватись лише після 1 січня 2011 р., а щодо рухомого майна - після 1 січня 2006 р.
Така правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду України від 20.02.2008 р. у справі № 6-27245св07.
Позов у даній справі подано до Господарського суду Полтавської області 14.08.2018 року, тобто з дотриманням вказаних положень чинного законодавства щодо періоду, в який може застосовуватись набувальна давність.
Отже, сукупність вищезазначених обставин, свідчить про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння позивачем сараєм, що розташований за адресою м. Полтава, вул. Шевченка, 5-Г, а отже і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначений об'єкт на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.
Крім того, позивач просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на гаражі № 8 площею 34,3 кв.м. та № 9 площею 23,9 кв.м., що знаходяться за адресою вул. Шевченка, 5Г.
Суд не вбачає підстав для застосування ст. 344 ЦК України в даному випадку з огляду на наявність між сторонами спору про право власності на спірне майно.
Проте, помилкове посилання позивача на ст. 344 ЦК України не є підставою для відмови у позові в даному випадку, оскільки саме посилання на невірні норми не змінює ні підставу, ні предмет позову, а кваліфікація правовідносин та вибір норм чинного законодавства, що підлягає застосуванню, відноситься до компетенції суду.
Згідно із статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Елементи позову - це його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову: предмет позову та підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріальна вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне приміщення.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави ( ст. 2 ГПК України).
Згідно ч. 3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено наступне :
- Актом Державної приймальної комісії №1 від 13.09.1994 р. про прийомку в експлуатацію закінченого будівництва було винесено рішення про прийняття до експлуатації гаражів та взяття на баланс в сумі 58 213, 00 карбованців (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 15).
- Наказом начальника Державної податкової інспекції ОСОБА_1 районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_3 №52-11 від 14.09.1994 р. було прийнято рішення про взяття на баланс побудованого об'єкта нерухомості (гаража) (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 16).
- ОСОБА_1 виконавчого комітету управління з питань містобудування та архітектури № 01-02-01-14/2128 від 28.12.2017 року надано інформацію про присвоєння гаражам, які розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Шевченка, 5 нової адреси - вул. Шевченка, 5-Г (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 17).
- Довідкою ПП ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 30.11.2017 р. № 12448 засвідчено, що реєстрація права власності на даний об'єкт нерухомості не проводилася (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 20).
- ОСОБА_1 районної ради від 23.07.2018 р. № 594 зазначено, що гаражі № 8 та 9, що знаходяться за адресою вул. Шевченка, 5Г не відносяться до об'єктів ОСОБА_1 районної ради згідно відповідної схеми, яка розроблена управлінням містобудування та архітектури головного архітектора міста (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 23).
- Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно № 42106864 від 18.07.2018 року було відмовлено позивачу у державній реєстрації нерухомого майна (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 42).
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
В ч. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року N 2780-XII встановлено, що спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних Рад народних депутатів. Це право Ради народних депутатів можуть делегувати відповідним виконавчим органам. Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що спірні гаражі були побудовані позивачем, в подальшому введені в експлуатацію та приписи ст. 331 ЦК України, суд приходить до висновку, що позивач набув право власності на побудовані ним гаражі, які розташовані за адресою : м. Полтава, вул. Шевченка 5-Г.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідачі суду не надали.
Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Статтею 1 Закону України від 21 вересня 2006 року N 185-V "Про управління об'єктами державної власності" визначено поняття управління об'єктами державної власності, згідно з якою це - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Враховуючи наведене та на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання права державної власності в особі ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області.
Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги.
Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -
Вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати право державної власності в особі ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. М.Бірюзова, 47, м. Полтава, 36007, код ЄДРПОУ 39756650) право власності на гаражі, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Шевченка, 5-Г, а саме : гараж №8 - 34,3 кв. м., гараж №9 - 23,9 кв. м., сарай №9 а - 5,5 кв. м.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ст. 256 ГПК України). Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 14.12.2018 року
Суддя О.М.Тимощенко