Іменем України
13 грудня 2018 року
Київ
справа №522/4792/17
адміністративне провадження №К/9901/2800/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - управління ПФУ) на постанову Київського районного суду міста Одеси від 08 серпня 2017 року (суддя Пучкова І.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (судді Запорожан Д.В., Яковлєв О.В., Танасогло Т.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправним рішення управління ПФУ від 27 січня 2017 року № 489 «Про відмову у призначенні пенсії» (далі - Спірне рішення) та зобов'язання поновити та виплатити пенсію за вислугу років.
Суди встановили, що у лютому 2017 року позивач отримав Спірне рішення. Відмова у призначенні пенсії ґрунтувалася на тому, що до стажу роботи не зараховано період роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Інтертермінал» з 14 липня 1997 року по 16 жовтня 2001 року.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1, він має загальний стаж роботи 39 років 10 місяців 6 днів, з яких спеціального стажу - 21 рік 6 місяців та 8 днів.
Позивач не погодився із Спірним рішенням і звернувся до суду.
Київський районний суд міста Одеси постановою від 08 серпня 2017 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суди виходили із того, що наявність трудового стажу позивача підтверджується його трудовою книжкою та довідками від 28 вересня 2015 року і 30 березня 2017 року №№ 65, 71 відповідно, виданими ТОВ «Інтертермінал». Крім того, відповідно до зазначених довідок, позивач, починаючи з 14 липня 1997 року по 16 жовтня 2001 року, справді працював докером-механізатором 4 класу, 3 класу та 2 класу у ТОВ «Інтертермінал» саме на вантажно-розвантажувальних роботах, тому позивач має право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Указує на те, що у зв'язку із неможливістю перевірки пільгового стажу, а саме у зв'язку із відсутністю підприємства за юридичною адресою, до спеціального стажу не зараховано період роботи позивача в ТОВ «Інтертермінал» з 14 липня 1997 року по 16 жовтня 2001 року.
Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Згідно з пунктом «д» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутрішньоміського сполучення).
Відповідно до пункту «г» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мають чоловіки - механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано з Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846), до заяви про призначення пенсії додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком, на підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суди, дослідивши в судовому засіданні всі докази, встановили, що наявність трудового стажу позивача підтверджується його трудовою книжкою та довідками від 28 вересня 2015 року і 30 березня 2017 року №№ 65, 71 відповідно, виданими ТОВ «Інтертермінал». Відповідно до зазначених довідок, позивач, починаючи з 14 липня 1997 року по 16 жовтня 2001 року, дійсно працював докером-механізатором 4 класу, 3 класу та 2 класу у ТОВ «Інтертермінал» саме на вантажно-розвантажувальних роботах.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно з'ясували обставини в адміністративній справі, дослідили докази, надані на їх підтвердження, і дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність рішення управління ПФУ про відмову в призначенні пенсії.
В аспекті наведеного слід також зазначити, що відповідно до статті 341 КАС суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів.
Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду міста Одеси від 08 серпня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко