10 грудня 2018 року м. Житомир
справа № 240/4741/18
категорія 10.2.4
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, про визнання протиправною відмови, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у затвердженні висновку про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та Умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 21.10.2015 №850;
- зобов"язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв"язку із встановленням другої групи інвалідності, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 21.10.2015 №850.
Одночасно в прохальній частині позовної заяви просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25.11.2005 йому встановлено третю групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, у зв'язку з чим нараховано та виплачено допомогу в сумі 2975 грн. У подальшому, у зв"язку із погіршенням стану здоров"я, з 02.07.2018 позивачу встановлено другу групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а тому вважає, що з 02.07.2018 набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Листом від 04.09.2018 №1131/29/105/05-2018 управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області повідомило позивача, що Департаментом фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України розглянуто матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги та повернуто їх без прийняття рішення, оскільки відповідно до п.4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 21.10.2015 №850 (далі - Порядок №850) з дати первинного огляду медико-соціальною експертною комісією позивача пройшло більше 2 років, що не дає права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, однак позивач вважає дану відмову протиправною.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ухвалою суду від 06.11.2018 адміністративну справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.11.2018.
20 листопада 2018 року за вхідним №22784/18 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, якому він просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що лист Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України, яким було повернуто документи на призначення і виплату одноразової грошової допомоги позивача у зв"язку з їх невідповідністю законодавству, не може вважатися правовим актом індивідуальної дії в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Також вказує, що для прийняття законного рішення суду необхідно з"ясувати причинно-наслідковий зв"язок, тобто виникнення під час виконання службових обов"язків в період проходження службових захворювання, яке спричинило інвалідність.
20.11.2018 до суду прибули позивач та представник позивача, проте перед початком судового засідання позивач та його представник подали через канцелярію суду клопотання від 20.11.2018 про розгляд справи у порядку письмового провадження за вх.№22831/18.
Відповідач у визначений день та час свого повноважного представника до суду не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причин неявки свого повноважного представника у судове засідання суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, письмових пояснень по суті справи не надала, у визначений день та час, до суду свого повноважного представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилала. Причин неявки свого повноважного представника у судове засідання суду не повідомила.
Зважаючи на подане позивачем та його представником клопотання, неявкою представника відповідача та представника третьої особи, керуючись приписами ч.9 ст.205 та ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складене у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з урахуванням положень ст.258 КАС України - не пізніше закінчення строків розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 31.07.1985 по 25.11.2005, та відповідно до наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 25.11.2005 №194 о/с був звільнений за п.65 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.12).
Відповідно до свідоцтва про хворобу №527/148 від 16 листопада 2005 року військово-лікарською комісією управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області за розпорядженням ВРП управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 26.10.2005 здійснено медичний огляд ОСОБА_1 та зазначено, що захворювання, так, пов"язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.13-14).
Відповідачем не заперечується, що при первинному огляді медико-соціальною експертною комісією позивачу 25.11.2005 встановлено третю групу інвалідності, внаслідок захворювання пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.18).
Згідно із випискою із акта огляду медико-соціальної експертної комісії до довідки серії ЖИА №087868 від 01.12.2008 позивачу при повторному огляді встановлена третя група інвалідності з 02.12.2008, яка настала внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.15).
У зв"язку із встановленням позивачу третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, ОСОБА_1 виплачено страхове відшкодування з обов"язкового особистого страхування працівників Міністерства внутрішніх справ України в сумі 2975 грн, що сторонами не заперечується (а.с.16).
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ №101103 від 13.07.2018 Обласною медико-соціальною експертною комісією №2 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 02.07.2018, причиною інвалідності зазначено - захворювання, пов"язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.17).
Позивач звернувся до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням другої групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, яка була скерована в подальшому до Міністерства внутрішніх справ України, що сторонами не оспорюється.
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області листом від 04.09.2018 №1131/29/105/05-2018 повідомило позивача, що Департаментом фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України розглянуто та повернуто без прийняття рішення матеріали щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з тих підстав, що відповідно до п.4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 21.10.2015 №850 (далі - Порядок №850) з дати первинного огляду медико-соціальною експертною комісією позивача, а саме встановлення йому третьої групи інвалідності з 25.11.2005, по дату повторного огляду медико-соціальною експертною комісією, якою встановлено другу групу інвалідності з 02.07.2018, пройшло більше 2 років, що не дає права на отримання грошової допомоги в більшому розмірі (а.с.18).
Позивач, вважаючи, що він має право на отримання та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч.ч.1, 2, 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній чинної на час встановлення третьої групи інвалідності - 25.11.2005) працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.
Порядок та умови страхування працівників міліції встановлюються Кабінетом ОСОБА_2 України.
У разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що у зв"язку із встановленням позивачу третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, ОСОБА_1 виплачено страхове відшкодування з обов"язкового особистого страхування працівників органів Міністерства внутрішніх справ України в сумі 2975 грн.
Суд зазначає, що згідно з п. 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (який набрав чинності 07.11.2015) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію». Відповідно до п.15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом ОСОБА_2 України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 21.10.2015 №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).
Відповідно до п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІ групи.
Пунктом 2 Порядку № 850 передбачено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії
Згідно з пунктами 7-9 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Положеннями Порядку № 850 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі встановлення інвалідності проводиться за останнім місцем служби. Таким чином, заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності має бути подана працівником за останнім місцем служби.
Суд зазначає, що заява позивача, з доданими документами, відповідачем повернена без прийняття рішення з підстав, передбачених п. 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції № 850 (а.с.18).
Згідно з п.4 Порядку №850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Однак Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені п. 4 Порядку №850. Вказана норма Порядку №850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу двохрічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 13 лютого 2018 року у справі №808/1866/16 та від 19.09.2018 у справі №530/1280/17 та від 19.09.2018 у справі №530/1280/17.
Вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно вказано підставу відсутності у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги у зв"язку з встановленням його другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Суд зазначає, що рішення щодо відмови у проведенні виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, відповідно до положень Порядку №850, Міністерством внутрішніх справ України не приймалось, а лише повернуто до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області матеріали без прийняття рішення із вказівкою на відсутність підстав для виплати такої допомоги.
Верховний Суд України в постановах від 18 березня 2014 року (справа № 21-11а14) та від 22 квітня 2014 року (справа № 21-484а13) сформулював правову позицію у подібних правовідносинах, згідно з якою підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте з цього питання.
Таким чином, враховуючи те, що звернення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги Міністерством внутрішніх справ України не розглянуто та відповідного рішення не прийнято, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття у встановлений законодавством строк та порядку рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття у встановлений законодавством строк та порядку рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1.
Щодо доводів відповідача про необхідність дослідження причинно-наслідкового зв'язку між фактично-виконуваними обов"язками в органах внутрішніх справ та погіршенням здоров'я, що призвело до інвалідності, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Порядку №850 свідоцтво про хворобу оформлене військово-лікарською комісією управління Міністерства внутрішніх справ в Житомирській області та довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії відповідно до яких встановлено причинно-наслідковий зв'язок між захворюванням та несенням військової служби, є належним документом, що вказує на причини та обставини отриманого позивачем захворювання. У свою чергу, саме відповідач, як уповноважений суб'єкт владних повноважень, зокрема, користувач архівних матеріалів, зобов'язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав захворювання при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження тощо.
Щодо позовних вимог про зобов"язання Міністерства внутрішніх справ України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв"язку із встановленням другої групи інвалідності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Оскільки суд дійшов висновку, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», але виходячи з положень вказаних вище норм права, обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.
При цьому, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача, оскільки у відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р., під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зазначає, що «ефективний засіб правого захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Застосовуючи механізм захисту права та його ефективного відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, яка полягає у неприйнятті у встановлений законодавством строк та порядку рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу та зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, у зв"язку із встановленням йому другої групи інвалідності, та прийняти рішення відповідно до Порядку №850, з урахуванням висновків суду.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не спростовано, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено наявність протиправної бездіяльності щодо неприйняття рішення щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 382 КАС України суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб"єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
Відповідно до положень ст.139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295, 297, 382, Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (проїзд ОСОБА_3, буд.75-76, кв.4, м.Житомир, 10005, ідн. номер НОМЕР_1) до Міністерства внутрішніх справ України (вул.Академіка Богомольця, буд.10, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (вул.Старий Бульвар, буд.5/37, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 08592164), про визнання протиправною відмови, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття, у встановлений законодавством строк та порядку, рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, у зв"язку із встановленням йому другої групи інвалідності.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв"язку із встановленням йому другої групи інвалідності, та прийняти рішення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 21.10.2015 №850, та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі:10 грудня 2018 року.
Суддя А.В. Горовенко