14 листопада 2018 року Справа № 0440/6909/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення помилково сплачених коштів, -
13.09.2018 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №9/1319 від 15.09.2017 року;
- стягнути з Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2, суму сплаченого транспортного податку у розмірі 18750,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що транспортний податок з фізичних осіб, визначений у статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України), був запроваджений згідно Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 року №71-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015 року. Зазначений податок відноситься до місцевих податків, а тому, відповідно до приписів ст.12 ПК України має встановлюватися рішенням відповідної міської (сільської, селищної) ради в порядку, визначеному цим Кодексом, зокрема, шляхом офіційного оприлюднення такого рішення відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). Крім того, за позицією позивача, вимога щодо сплати даного податку у 2015 році суперечить принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Оскільки бюджетний період становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, то зміни до ПК України, внесені за кілька днів до початку бюджетного періоду 2015 року, не можуть застосовуватись до позивача раніше 2016 року.
Ухвалою суду від 14.09.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні. Відповідач встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Ухвалою суду від 14.11.2018, у зв'язку із реорганізацією деяких територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів Служби, замінено відповідача у справі з Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на Головне управління ДФС у Дніпропетровській області.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що до 20.10.2015 ОСОБА_2 на праві власності належав легковий автомобіль AUDI A8, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, з об'ємом двигуна 6299 куб.см., який був зареєстрований за позивачем 01.11.2012 згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу САО 341165.
08.06.2015 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №5460-15 та №5461-15, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 50000,00 грн.
28.08.2015 позивачем було сплачено грошове зобов'язання з транспортного податку в розмірі 50000, 00 грн.
19.10.2015 транспортний засіб AUDI A8, 2012 року випуску, з об'ємом двигуна 6299 куб. см. було знято з обліку для реалізації.
20.10.2015 зазначений автомобіль перереєстровано в Дніпропетровському ВРЕР -2, за іншою особою.
Оскільки позивачем було сплачено суму грошового зобов'язання у розмірі 25000,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення №5461-15 від 08.06.2015, відповідачем здійснено новий розрахунок грошового зобов'язання за 2015 рік та повернуто позивачу грошові кошти за три місяці, у розмірі 6250,00 грн.
15.09.2017 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми “Ф” №9/1319 від 15.09.2017, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 18750,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим податковим-повідомленням рішенням, позивач звернулась з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.
01.01.2015 набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 ПК України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп.267.3.1 п.267.1 ст.267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п.267.4 ст.267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп.267.5.1 п.267.1 ст.267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 р., власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.8.1 ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п.9.4 ст.9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст.7 ПК України.
Так, відповідно до ст.265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п.8.3 ст.8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п.4.4 ст.4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст.143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК України).
При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 цього Кодексу.
Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради згідно ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Транспортний податок встановлено Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста».
Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст.56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.09.2017 №9/1319 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2, суму сплаченого транспортного податку у розмірі 18750,00 грн., суд зазначає наступне.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань врегульовано ст.43 ПК України.
Так, відповідно до п.43.1 ст.43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Згідно з п.43.2 ст.43 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Відповідно до п.43.3 ст.43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Згідно з п.43.4 ст.43 ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
При цьому відповідно до п.43.5 ст.43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Згідно з п.43.6 ст.43 ПК України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Аналогічні вимоги закріплені і в Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015р. №1146 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 31.12.2015р. за №1679/28124 (далі Порядок №1146).
Зокрема, п.5 Порядку №1146 передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на пiдставi заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом ДФС на пiдставi поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.
При цьому, відповідно до п.7 Порядку №1146 після реєстрації в органі ДФС заява платника про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань (крім грошових зобов'язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів) передається на розгляд до структурних підрозділів, що виконують функції з адміністрування відповідних податків і зборів та погашення заборгованостей. Не пізніше другого робочого дня, наступного за днем реєстрації, заява з відміткою вказаних підрозділів щодо правомірності повернення передається до структурного підрозділу, на який покладено функцію з підготовки висновку.
Відповідно до п.8 Порядку у разі якщо вказана у заяві платника сума (її частина) за даними інформаційних систем обліковується як помилково та/або надміру сплачена, орган ДФС готує висновок на повернення такої суми (її частини) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Пунктом 11 Порядку №1146 встановлено, що на пiдставi отриманих висновків вiдповiдний орган Казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у визначеному законодавством порядку.
Отже, повернення помилково сплаченого транспортного податку повинно відбуватися відповідно до процедури, визначеної законодавством.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд стягує з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції №52907 від 28.08.2018.
Керуючись ст. ст. 11, 14, 69, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 (вул. Поштова, 23, м. Дніпро, 49108, РНОКПП НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення помилково сплачених коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №9/1319 від 15.09.2017 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції №52907 від 28.08.2018.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко