Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/1197/18 Провадження № 2/382/595/18
Іменем України
10 грудня 2018 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Литвин Л.І.
при секретарі Чемерис С.О.
за участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготин у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації, м. Яготин Київської області, вул. Незалежності, 110 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням,
Позивач звернувся до Яготинського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, в котрій після збільшення позовних вимог зазначено, що згідно договору дарування від 29 серпня 2003 р. він є власником житлового будинку № 25 по вул. Розумовського у м. Яготин Київської області. З 14 жовтня 2003 р. у вищевказаному будинку зареєстрований ОСОБА_3. З лютого 2010 р. ОСОБА_3 виїхав на інше постійне місце проживання, забравши всі свої речі. З того часу відповідач жодного разу не з"являвся у будинку. З 12 квітня 2011 р. у будинку зареєстрований ОСОБА_5, який з лютого 2010 р. виїхав на інше постійне місце проживання разом із своєю матір"ю ОСОБА_4, забравши всі свої речі. З того часу він жодного разу не з"являвся у будинку. ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі із його сином ОСОБА_3, який згідно рішення Яготинського районного суду від 13 лютого 2013 р. було розірвано та рішенням Яготинського районного суду Київської області від 19 лютого 2013 р. ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право на користування житловим будинком № 25 по вул. Розумовського у м. Яготин Київської області. Вказаним рішенням було встановлено, що у 2009 році ОСОБА_4, забравши всі свої речі, виїхала на інше постійне місце проживання. Таким чином, матір малолітнього ОСОБА_5 втратила право на користування вказаним будинком та була знята з реєстрації за даною адресою. Однак її син ОСОБА_6 залишився зареєстрованим у будинку, хоча фактично виїхав звідти разом з матір"ю у червні 2012 року. Реєстрація відповідачів у належному йому будинку обмежує його у праві розпоряджатися його власністю, у зв"язку з чим просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування належним йому будинком.
В судове засідання позивач та його представник не з"явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача в заяві до суду просив розглянути справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримав.
Відповідачі в судове засідання не з"явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою, в котрій просив розглянути справу у його відсутності, позов визнав.
Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, звернувся до суду із заявою про розгляд справи у його відсутності, проти позову не заперечував.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла.
Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В силу ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
З постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, прийнятої в порядку п.1 ч.1 ст. 360-3, ч.1 ст. 360-4, яка є обов'язковою до виконання всім судами України, вбачається, що виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.»
На підставі ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації особи можливе на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Враховуючи вимоги нормативних актів, можна зробити висновок, що відповідачі втратили право користування спірним жилим приміщенням.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від 4.11.1950 року, підписаної від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Основні права та свободи людини, серед яких право на недоторканність житла, закріплені та гарантуються не лише в національному законодавстві держав, а й на міжнародному рівні. Однією з основних міжнародних гарантій цих прав є Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини, у ст.8 якої передбачається просторовий аспект права на приватне життя право на повагу до житла. У ч.1 цієї статті зазначається, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві ( рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»)
Відповідно до п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.
В судовому засіданні встановлено, що позивач є власником житлового будинку, що розташований по вул. Розумовського, 25 в м. Яготин Київської області, (договір дарування будинку від 29 серпня 2003 року, а.с. 5, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а.с. 29- зворотня сторона). У вищевказаному будинку з 14 жовтня 2003 року зареєстрований син позивача - ОСОБА_3, який у лютому 2010 року, забравши всі свої речі, покинув належний позивачу будинок та виїхав на інше постійне місце проживання, а також з 12 квітня 2011 р. зареєстрований малолітній онук позивача ОСОБА_5, який разом з матір"ю ОСОБА_4 також виїхав на інше постійне місце проживання, (акт обстеження місця проживання від 19.09.2018р., а.с. 28, довідка про реєстрацію місця проживання особи, а.с. 31). Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 13 лютого 2013 р. (а.с. 29) було розірвано шлюб між сином позивача-Митько М.А. та ОСОБА_4, та рішенням Яготинського районного суду Київської області від 19 лютого 2013 р. (а.с. 30) ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право на користування житловим будинком № 25 по вул. Розумовського у м. Яготин Київської області. Відповідачі понад п"ять років у належному позивачу будинку не з"являються, комунальні послуги не сплачують, будинком не цікавляться. Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у належному позивачу будинку був зареєстрований з 12.04.2011 р., однак протягом тривалого часу там не проживає, оскільки фактично проживає разом з матір'ю ОСОБА_4
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позову обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 81,259, 263-265 ЦПК України, ст. ст.16, 29, 317,319,321,ч. 2 ст. 405 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, а саме, будинком № 25 по вулиці Розумовського у м. Яготин Київської області.
Повний текст рішення виготовлений 15 грудня 2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до Київського апеляційного суду через Яготинський районний суд Київської області.
Суддя Литвин Л.І.