22 листопада 2018 року Справа № 0440/7122/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №0440/7122/18 за позовом ОСОБА_2 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Лівобережна ОДПІ, податковий орган, контролюючий орган, відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №5508-15 від 21.10.2015р. Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер №0440/7122/18.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 р. відкрито провадження по справі №0440/7122/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому провадженні.
Згідно ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №0440/7122/18 у спрощеному провадженні з урахуванням положень ст. 269 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування заявлених вимог, ОСОБА_2 зазначила, що отримала податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ за №5508-15 від 21.10.2015р. про нарахування податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік на суму 20 833, 33 грн., однак позивач вважає, що підстав для нарахування зобов'язання з транспортного податку у контролюючого органу не було з урахуванням того, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти такі правила. Транспортний податок запроваджений у місті Дніпропетровську рішенням Дніпропетровської міської ради, тому з урахуванням принципу стабільності, на думку ОСОБА_2, оподаткування транспортним податком можливе не раніше наступного бюджетного періоду, тобто 2016 року. З огляду на викладене позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі №0440/7122/18 судом встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов в порядку ч. 1 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 15-ти днів з моменту отримання відповідачем ухвали суду від 25.09.2018р.
Представником Лівобережної ОДПІ отримано направлену судом ухвалу від 25.09.2018р. про відкриття провадження в адміністративній справі №0440/7122/18 - 11.10.2018р., що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак відзив на позов у встановлений судом строк (тобто - до 26.10.2018р.) та станом на момент розгляду даної справи (22.11.2018р.) відповідачем до суду не надано.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів
Відповідно до ч. 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) з 30.10.2010 року є власником транспортного засобу (тип - загальний легковий універсал - В, марка - Lexus, модель - LX 570, об'єм двигуна - 5663 куб. см., 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії САЕ №157786, копія якого наявна у матеріалах справи.
21.10.2015р. Лівобережною ОДПІ сформовано податкове повідомлення-рішення №5508-15, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб» (код платежу 18011001) за 2015 рік в сумі 20 833, 33 грн.
Не погодившись із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
У відповідності до положень ст.ст. 67, 68 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також неухильно додержуватись Конституції, законів України.
В свою чергу, нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (надалі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
01.01.2015р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014р., яким шляхом викладення в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України (далі - ПК), та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.
Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи п.п. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування відповідно до п.п. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно із п. 267.4 ст. 267 ПК - ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК).
Статтею 8 ПК передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до п.9.1 ст.9, п.10.1 ст. 10 ПК - до загальнодержавних податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата, мито; до місцевих податків належать податок на майно, єдиний податок.
Приписами статті 265 ПК встановлено, що податок на майно складається, зокрема із транспортного податку.
Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) (п.10.2 ст.10 ПК України).
Таким чином, транспортний податок, згідно вищенаведених норм Податкового кодексу України, є місцевим податком.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014р. рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Отже, абзацом першим вказаного пункту урегульовано питання стосовно прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.
Положення абзацу другого пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов'язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.
Водночас, відповідно до п.п. 4.1.19 п. 4.1 ст. 4 ПК, одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
У відповідності до положень п. 12.3 ст. 12 ПК - сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Право щодо прийняття місцевих податків органами місцевого самоврядування закріплено ст.143 Конституції України.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Згідно з п. 2.1 ст. 2 ПК, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК.
Таким чином, місцеві ради мали обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 року №7/60 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста" установлений транспортний податок, визначено коло платників податків, зазначено, що об'єкт, база оподаткування, ставка податку, податковий період, порядок обчислення суми податку, тощо, визначаються згідно Податкового кодексу України.
Водночас, у даному випадку транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014р., який набрав чинності 01.01.2015р., а, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження й одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку. Тому, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Враховуючи викладене, транспортний податок, який введено в дію 01.01.2015р., не може бути визнано обов'язковим до сплати в 2015 бюджетному році, оскільки місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2014р. рішення про встановлення такого податку. Застосування ж даного податку можливе лише з 2016 бюджетного року.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної ОСОБА_1 України.
Верховна ОСОБА_1 України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною ОСОБА_1 критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду 26 червня 2018 у справі №820/5687/16 (адміністративне провадження №К/9901/38151/18), від 31 липня 2018 року по справі №804/2874/17 (адміністративне провадження №К/9901/4966/17).
Таким чином, з огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК, прийняте Дніпропетровською міською радою рішення від 28.01.2015р. №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста», яким встановлено в місті Дніпропетровську новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
При цьому, слід зауважити, що наявність у Податковому кодексу України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна ОСОБА_1 України відповідно до п.п. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.07.2018р. у справі №808/1609/16 (адміністративне провадження №К/9901/50647/18).
Відповідно до п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК - у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Для застосування наслідків, передбачених вищезазначеною нормою ПК, повинна мати місце бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку у строки, визначені п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК.
У випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема транспортного, оприлюднення такого рішення є передумовою застосування відповідного податку до громадян, оскільки наведені вище положення ПК необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Конституції України - кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому, статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Крім того, приписами п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК встановлений принцип стабільності, що має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно із положеннями вказаної норми - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", ст.1 Першого Протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", №26449/95, п. 54, від 09.11.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішеннях, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).
Таким чином, з вищенаведеного слідує, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК з метою оподаткування транспортним податком у 2015 році не може вважатись правомірним.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 03.04.2018р. (справа №804/4351/16), від 23.04.2018р. (справа №803/509/16), від 10.05.2018р. (справа №826/10080/16).
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд зазначає, згідно частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України - органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, безсторонньо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення неупереджено, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
За вищевказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням відсутності відзиву або заперечень на позов відповідача (суб'єкта владних повноважень), з урахуванням вимог, визначених ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд доходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат в порядку ст.ст. 143 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із приписами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704, 80 грн., що документально підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією за №0.0.1139572582.1 від 20.09.2018р. (дата валютування - 21.09.2018р.) на суму 704, 80 грн. Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем - у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено повністю, суд доходить до висновку, що сума сплаченого позивачем судового збору за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі №0440/7122/18 (Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області).
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 (зазначене позивачем у позовній заяві місце проживання/перебування: 49117, м.Дніпро, вул. Томська, 210; РНОКПП НОМЕР_1) до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49026, м.Дніпро, пр-т Слобожанський, 95А; код ЄДРПОУ 39499924) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми «Ф» за №5508-15 від 21.10.2015р.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39499924) судові витрати в сумі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Копію рішення суду направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1