ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.12.2018Справа № 910/6495/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотой мандарин Ойл", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго", м. Київ
про стягнення 2 694 201,07 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Ольшанська Ю.В. (представник за довіреністю від 25.07.2017р.);
від відповідача: Гончаренко І.Л. (представник за довіреністю №18022302 від 23.02.2018р.).
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотой мандарин Ойл" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (відповідач) суми фінансових санкцій на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 2 694 201,07 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договорами зберігання № 171008-К від 17.10.2008р. та № 175 від 17.10.2008р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.06.2018р.
21.06.2018р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній вказує на те, що оскільки підставою даного позову є невиконання відповідачем ухвали суду від 12.05.2009р. у справі № 41/207, на думку відповідача, дія ст. 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється і не є відповідальністю за вказане порушення. Відповідач вказує на те, що вказаною ухвалою було змінено спосіб та порядок виконання судового рішення з виконання в натурі на грошове зобов'язання, проте зміна способу виконання судового рішення не змінює суті зобов'язання, тому зобов'язання відповідача передати мазут не стає грошовим зобов'язанням. Як на окрему підставу для відмови позивачеві у задоволенні його вимог, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з даним позовом.
26.06.2018р. до суду надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/6495/18.
В підготовчому засіданні 26.06.2018р., суд на місці, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 19, 129 Конституції України, ст. 119 ГПК України, ухвалив поновити відповідачу строк на подання заяви про відвід судді Морозова С.М. від розгляду даної справи, про що оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2018р. заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/6495/18 визнано необґрунтованою та на підставі ст. ст. 39, 228 ГПК України зупинено провадження у справі №910/6495/18 до вирішення суддею, визначеному в порядку ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/6495/18, а заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/6495/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, в підготовчому засіданні 26.06.2018р. судом вирішено направити запит до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про надання інформації щодо стану досудового розслідування кримінального провадження за №/2017/00060000545.
Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Омельченко Л.В.) від 02.07.2018р. у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/6495/18 відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018р. поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 31.07.2018р.
26.07.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній вказує на безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві, посилаючись на те, що у відповідача перед ним існує боргове грошове зобов'язання, а зобов'язання ж повернути мазут в натурі припинилось. Щодо спливу строку позовної даності позивач вказав на те, що оскільки ст. 625 ЦК України передбачено право кредитора вимагати сплати фінансових санкцій за весь час прострочення, а відповідачем виконано свої зобов'язання 22.02.2016р. та 24.02.2016р., строк позовної давності за заявленими вимогами, на думку позивача, не пропущено.
В підготовчому засіданні 31.07.2018р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 18.09.2018р.
01.08.2018р. до суду від Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві у відповідь на запит суду надійшла відповідь про те, що за запитуваним кримінальним провадженням проводиться досудове розслідування та суддя Морозов С.М. не є стороною та учасником у вказаному кримінальному провадженні.
16.08.2018р. до суду від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, в яких останній повторно наголошує на викладених у відзиві обставинах необґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог.
31.08.2018р. та 02.10.2018р. позивачем також в обґрунтування своїх вимог були подані письмові пояснення.
В підготовчих засіданнях 18.09.2018р. та 02.10.2018р. судом оголошувались перерви до 02.10.2018р. та до 06.11.2018р. відповідно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2018р.
В судовому засіданні 04.12.2018р. представник позивача підтримала заявлені вимоги та просила суд задовольнити позов.
Представник відповідача проти задоволення вимог позивача заперечувала та просила суд відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні 04 грудня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
17 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотой Мандарин Ойл" та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яке змінило найменування на ПАТ "Київенерго" було укладено договори зберігання №171008-К, № 175 (надалі - Договори).
Відповідно до Договору № 171008-К ПАТ "Київенерго" зобов'язувалось зберігати мазут марки М-100 у кількості 40990,759 тонн в перерахунку на суху масу (місце зберігання цього мазуту - Філіал "Теплоелектроцентраль № 5 Київенерго" (адреса: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4).
В силу положень Договору № 175 ПАТ "Київенерго" зобов'язується зберігати Мазут марки М-100 у кількості 33848,313 тонн в перерахунку на суху масу (місце зберігання-Філіал "Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго"(адреса: 02660, м. Київ, вул. Пухівська, 1а).
Розділом 2 Договору № 175 сторони обумовили умови передачі майна та його повернення.
Пунктом 2.1. зазначеного Договору, встановлено, що передача майна на зберігання підтверджується підписанням сторонами даного Договору та актів приймання-передачі майна на зберігання.
Як встановлено п. п. 2.4., 2.5. Договору повернення майна зі зберігання оформлюється підписанням обома сторонами відповідного акта приймання передачі (зняття зі зберігання), після отримання письмового повідомлення від поклажодавця на протязі 3-х банківських днів.
Згідно до п. 8.1. зазначений Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами і діє до 31.12.2015 року.
Аналогічні умови визначені в Договорі № 171008-К від 17.10.2008р.
Невиконання ПАТ "Київенерго" договірних зобов'язань щодо повернення зі зберігання майна на вимогу ТОВ "Золотий мандарин Ойл" було підставою для звернення останнього з відповідним позовом до суду.
Вказані обставини встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2009 року в справі № 41/207, яким позовні вимоги ТОВ "Золотий мандарин Ойл" було задоволено частково та зобов'язано ПАТ "Київенерго" повернути йому зі зберігання мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тон заставною вартістю 54 179 613,40 грн., яке набрало законної сили та відповідно до ст. 75 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі № 41/207 було змінено спосіб та порядок виконання вищевказаного рішення суду шляхом стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь ТОВ "Золотий мандарин Ойл" заставної вартості мазуту - 54 179 613,40 грн.
Як вказує позивач, відповідач тривалий час не здійснював погашення спірної заборгованості, у зв'язку з чим позивач звернувся до Європейського суду з прав людини, яким 20.10.2015р. у справі ТОВ "Золотой мандарин Ойл" проти України" прийнято рішення про дружнє врегулювання спору, копія якого міститься у матеріалах справи з огляду на зобов'язання Уряду України забезпечити виконання ухвали суду від 12.05.2009р., якою змінено спосіб виконання судового рішення у справі № 41/207 від 21.04.2009р. протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалене судом рішення відповідно до п. 1 ст. 37 Європейської конвенції з прав людини.
З наявної у матеріалах справи копії постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП № 49670204 від 01.03.2016р. з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини № 63403/13 від 20.10.2015р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі № 41/207 виконано фактично у повному обсязі, грошові кошти перераховані стягувачу платіжними дорученнями Міністерства юстиції України № 810 від 22.02.2016р. у розмірі 9 182 823,64 грн. та № 918 від 24.02.2016р. у розмірі 44 996 789,76 грн.
У своїх заявах по суті, позивач вказує на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язань за названими вище Договорами зберігання № 175 та № 171008-К, що були укладені між ТОВ "Золотий мандарин Ойл" та ПАТ "Київенерго" та неналежне виконання ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі №41/207, якою змінено спосіб виконання судового рішення від 21.04.2009р., що в силу положень ст. 625 ЦК України є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних з 23.05.2015р. (з урахуванням терміну позовної давності) до дат, що передують датам сплати відповідачем спірної заборгованості (до 22.02.2016р. та до 214.02.2016р. відповідно).
Відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог позивача, вказує на те, що оскільки підставою даного позову є невиконання відповідачем ухвали суду від 12.05.2009р. у справі № 41/207, дія ст. 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється і не є відповідальністю за вказане порушення. Як на окрему підставу для відмови позивачеві у задоволенні його вимог, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2009 року в справі № 41/207, укладені між ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яке змінило найменування на ПАТ "Київенерго" договори зберігання №171008-К, № 175 за своєю природою є договорами зберігання та підпадають під правове регулювання Глави 66 Цивільного кодексу.
Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
За приписами статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Як вже зазначалось судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2009 року в справі № 41/207, яким позовні вимоги ТОВ "Золотий мандарин Ойл" було задоволено частково та зобов'язано ПАТ "Київенерго" повернути йому зі зберігання мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тон заставною вартістю 54 179 613,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 травня 2009 року в справі № 41/207 було змінено спосіб та порядок виконання вищевказаного рішення суду шляхом стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь ТОВ "Золотий мандарин Ойл" заставної вартості мазуту - 54 179 613,40 грн.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Суд також встановив факт прийняття 20.10.2015р. Європейським судом з прав людини у справі ТОВ "Золотой мандарин Ойл" проти України" прийнято рішення про дружнє врегулювання спору, копія якого міститься у матеріалах справи з огляду на зобов'язання Уряду України забезпечити виконання ухвали суду від 12.05.2009р. та факт виконання вказаної ухвали шляхом перерахування грошових коштів стягувачу платіжними дорученнями Міністерства юстиції України № 810 від 22.02.2016р. у розмірі 9 182 823,64 грн. та № 918 від 24.02.2016р. у розмірі 44 996 789,76 грн., що не заперечується відповідачем.
Предметом заявленого позову є вимога позивача про стягнення фінансових санкцій з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України за час прострочення виконання зобов'язань за період з 23.05.2015р. по дати, що передують датам оплати спірної заборгованості.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач як на одну з підстав для відмови у задоволенні вимог позивача посилається на те, що дія ст. 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється і не є відповідальністю за вказане порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави визначені главою 50 ЦК України, зокрема визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 14.05.2018р. у справі № 904/4593/17.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц.
При розгляді даної справи, суд виходить з того, що внаслідок прийняття Господарським судом міста Києва ухвали від 12.05.2009р. про зміну способу та порядку виконання рішення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заставної вартості мазуту - 54 179 613,40 грн., у відповідача перед позивачем існує виключно боргове грошове зобов'язання, а зобов'язання повернути мазут в натурі припинилося.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 24.01.2018р. у справі № 41/207.
За наведених підстав, оскільки у відповідача перед позивачем протягом спірного періоду існувало зобов'язання зі сплати грошових коштів, суд визнає доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Протягом розгляду справи, відповідач не заперечує факту сплати спірних коштів платіжними дорученнями Міністерства юстиції України № 810 від 22.02.2016р. у розмірі 9 182 823,64 грн. та № 918 від 24.02.2016р. у розмірі 44 996 789,76 грн.
Водночас як на окрему підставу для відмови позивачеві у задоволенні його вимог, відповідач у своїх заявах по суті вказує на сплив строку позовної давності.
В обґрунтування такої заяви відповідач зазначив, що відповідач звернувся до суду з розглядуваним позовом через дев'ять років після потенційного порушення свого права.
Так, згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
У своїй позовній заяві, з якою позивач звернувся до суду 23.05.2018р. (згідно відмітки відділу діловодства суду), що також вбачається з розрахунків фінансових санкцій, позивач нарахував інфляційні втрати та 3 % річних за загальний період прострочення з 23.05.2015р. по 21.02.2016р. на суму 9 182 823,64 грн. та по 23.02.2016р. на суму 44 996 789,76 грн.
Таким чином, строк звернення до суду за вимогами позивача не сплинув, у зв'язку з чим наслідки спливу строку позовної давності в межах даної справи не можуть бути застосовані.
Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки фінансових санкцій та встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, розраховані позивачем суми інфляційних втрат та 3 % річних не перевищують розрахованих судом сум таких нарахувань.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/6495/18 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 462 849,56 грн. інфляційних втрат та 1 231 351,51 грн. 3 % річних
Судовій збір в розмірі 40 413,02 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (ідентифікаційний код 00131305, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотой мандарин Ойл" (ідентифікаційний код 23705915, місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. В.Гетьмана, буд. 30) 1 462 849,56 грн. (один мільйон чотириста шістдесят дві тисячі вісімсот сорок дев'ять гривень 56 коп.) інфляційних втрат, 1 231 351,51 грн. (один мільйон двісті тридцять одну тисячу триста п'ятдесят одну гривню 51 коп.) 3 % річних та 40 413,02 грн. (сорок тисяч чотириста тринадцять гривень 02 коп.) судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 13.12.2018р.
Суддя С.М. Морозов