12.12.2018 Справа № 908/2664/18
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Проскуряков К.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 від 10.12.2018 р. про забезпечення позову
За позовом: ОСОБА_1 (69015, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
до відповідача: ОСОБА_2 (69054, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2)
про зобов'язання вчинити певні дії
Без виклику представників сторін
10.12.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 від 10.12.2018 р. (вх. №2862/08-07/18 від 10.12.2018 р.) до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно Витягу з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2018 р. справу №908/2664/18 розподілено судді Проскурякову К.В.
Також, разом з вказаною позовною заявою, 10.12.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла заява ОСОБА_1 від 10.12.2018 р. про забезпечення позову.
Відповідно до Витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.12.2018 р. вказану заяву розподілено судді Проскурякову К.В.
В обґрунтування забезпечення позову заявник посилається на те, що у листопаді 2018р. громадянину України ОСОБА_1 стало відомо від громадянина України ОСОБА_4 про те, що учасник ТОВ ВКФ «ГЮСС» ОСОБА_2 пропонував третій особі (своїй колишній дружині ОСОБА_5.) придбати частку в статутному капіталі ТОВ ВКФ «ГЮСС» за 3 500 000,00 грн. Про зазначені дії учасника ТОВ ВКФ «ГЮСС» ОСОБА_2, ОСОБА_4 дізнався від ОСОБА_5 наприкінці листопада 2018 р. Заявник вважає, що вказаними діями ОСОБА_2 порушено його переважне право, передбачене п. 6.4. Статуту Товариства на придбання частки в статутному капіталі Товариства та п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю». Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо накладення/зняття арешту корпоративних прав. З урахуванням викладеного, зазначає, що поведінка ОСОБА_2, яка спрямована на ухилення виконання вимог п. 6.1 статуту ТОВ ВКФ «ГЮСС», а також об'єктивну неможливість в подальшому поновити права, в разі продажу ОСОБА_2 своєї частини (частки) третій особі, вважає, що єдиним ефективним захистом його прав та інтересів є накладення судом арешту на частку громадянина України ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ ВКФ «ГЮСС» на суму 3 227 593,47 грн.
Щодо зустрічного забезпечення заявник зазначив, що вказане питання покладає на розсуд суду з прийняттям до уваги, що позовні вимоги не носять матеріального характеру, а спрямовані на зобов'язання ОСОБА_2 дотриматись положень статуту ТОВ ВКФ «ГЮСС» та належним чином виконати свої зобов'язання в частині повідомлення ОСОБА_1 як учасника Товариства про продаж своєї частки (її частини) в статутному капіталі або відмови від свого рішення щодо такого продажу.
З урахуванням вказаного, заявник просить суд накласти арешт на частку громадянина України ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ГЮСС» (код ЄДРПОУ 13626089), місцезнаходженням якого є: АДРЕСА_3 на суму 3 227 593,47 грн.; зобов'язати Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради здійснити дії з накладення арешту на частку громадянина України ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ГЮСС» (код ЄДРПОУ 13626089), місцезнаходженням якого є: АДРЕСА_3 на суму 3 227 593,47 грн.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині 1 статті 137 ГПК України передбачені такі заходи забезпечення позову як:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
У частинах 9, 10 статті 137 ГПК України передбачено, що суд, який вирішує спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) в статутному капіталі товариства, може постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства щодо розміру статутного капіталу. (ч. 9) Заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов'язаних з предметом спору. (ч. 10)
Згідно з ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно до статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з абз. 3 ч. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до пункту 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.
Як вбачається з доданих до позовної заяви документів, 20.08.1992 р. виконавчим комітетом Запорізької міської ради зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ГЮСС» (код ЄДРПОУ 13626089), місцезнаходженням якого є: АДРЕСА_3.
Згідно з одинадцятою редакцією статуту ТОВ ВКФ «ГЮСС», яка зареєстрована державним реєстратором виконавчого комітету Запорізької міської ради 17.01.2013 р. (номер запису 1 103 105 НОМЕР_3), статутний капітал ТОВ ВКФ «ГЮСС» становить 6 328 614,65 грн. (п. 4.3.), який розподілено між учасниками наступним чином: громадянин України ОСОБА_2 володіє часткою у статутному капіталі Товариства розміром 51 % на суму 3 227 593,47 грн. (п.4.4.1); громадянин України ОСОБА_1 володіє часткою у статутному капіталі Товариства розміром 24,5 % на суму 1 550 510,59 грн. (п. 4.4.2); громадянин України ОСОБА_4 володіє часткою у статутному капіталі Товариства розміром 24,5 % на суму 1 550 510,59 грн.(п.4.4.3).
Відповідно до п. 6.1 Статуту, учасник Товариства може за згодою решти учасників продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком іншим учасникам Товариства, самому Товариству, а також третім особам.
Згідно з п. 6.3. Статуту, при передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.
У пункті 6.4 Статуту передбачено, що учасники Товариства, користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, що її відступає, пропорційно до розмірів своїх часток. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники Товариства не скористаються своїм переважним право протягом одного місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину), частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.
З позовної заяви від 10.12.2018 р. вбачається, що позивачем заявлені вимоги про зобов'язання учасника ТОВ ВКФ «ГЮСС» ОСОБА_2 направити на адресу ОСОБА_1 письмове повідомлення про намір продати свою частку (її частину) в статутному капіталі ТОВ ВКФ «ГЮСС» (код ЄДРПОУ 13626089) з зазначенням ціни та інших умов, на яких частка (її частина) пропонувалась для продажу третім особам або письмове повідомлення про відсутність наміру продажу частки (її частини); встановити строк у 90 днів, з дня набрання законної сили рішення суду у цій справі для направлення учасником ТОВ ВКФ «ГЮСС» (код ЄДРПОУ 13626089) ОСОБА_6 на адресу ОСОБА_1 письмового повідомлення про намір продати свою частку (її частину) в статутному капіталі ТОВ ВКФ «ГЮСС» з зазначенням ціни та інших умов, на яких частка (її частина) пропонувалась для продажу третій особі або письмове повідомлення про відсутність наміру продажу частки (її частини).
Оцінюючи розумність та адекватність запропонованого заявником способу забезпечення позову суд зазначає, що вказаний спосіб, а саме накладення арешту на частку громадянина України ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ГЮСС» (код ЄДРПОУ 13626089), місцезнаходженням якого є: АДРЕСА_3 на суму 3 227 593,47 грн., з огляду на предмет спору, може призвести до порушення корпоративних прав такого учасника товариства, а тому суд приходить до висновку, про неадекватність застосування заходу забезпечення позову відповідно до вимог, на забезпечення яких він вживається.
Крім того, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення громадянином України ОСОБА_2 дій щодо продажу його частки без відповідного повідомлення інших учасників товариства, а вказане у заяві твердження є лише його припущенням.
Саме лише посилання заявника на те, що громадянин ОСОБА_2 пропонував третій особі придбати частку в статутному капіталі ТОВ ВКФ «ГЮСС» не свідчить про вчинення ним таких дій, тобто заявник посилається лише на потенційну можливість вчинення відповідачем відповідних дій щодо продажу своєї частки, що може призвести до не виконання судового рішення,
Суд зазначає, що заходи забезпечення позову заявник просить вчинити саме Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради та зазначає його у позовній заяві та в заяві про забезпечення позову як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, однак ні в позовній заяві, ні в заяві про забезпечення позову, ні в додатках до них, заявником взагалі не обґрунтовано яким чином прийняте рішення у цій справі може вплинути на права та обов'язки Департаменту.
Враховуючи викладене, суд, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову в їх сукупності, з огляду на вказані вище норми ГПК України, приходить до висновку, що в заяві про вжиття заходів забезпечення позову заявником належним чином не обґрунтовано, у чому саме полягає утруднення чи неможливість виконання судового рішення, яке може бути прийнято за результатами розгляду позовної заяви, не подано доказів наявності фактичних обставин, з якими заявник пов'язує застосування вказаних ним заходів забезпечення позову, тому вказані обставини не є достатньою підставою для задоволення заяви.
З огляду на викладене, на дату розгляду заяви про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 138, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні заяви ОСОБА_1 від 10.12.2018 р. про забезпечення позову відмовити.
2. Копію ухвали направити учасникам справи.
3. Ухвала набирає чинності з моменту її підписання та відповідно до з ч. 8. ст. 140, ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Повний текст ухвали складено: 12.12.2018 р.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Згідно з ч. 8. ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову.
В ч. 1 ст. 256 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.