10 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/5544/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Донець Л.О.
суддів: Бенедик А.П. , Мельнікової Л.В.
за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 (суддя І інстанції Волошин Д.А.), повний текст складено 28.09.18 по справі № 2040/5544/18
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Харківській області
про визнання протиправною та скасування постанови,
11.07. 2018 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної праці у Харківській області (далі - відповідач), в якому просить суд, визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 14.06.2018 року №ХК0406/1159/АВ/П/МГ-ФС.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 року у задоволенні позову було відмовлено.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів апеляційної скарги, позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 року «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підставі заяви від 23.03.2018 року ОСОБА_3, відповідачем 11.05.2018 року наказом № 01.01-07/457, наказано головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування осіб з інвалідністю, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснити захід державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю об'єкта відвідування - позивача, фактична здійснення діяльності - Харківська область, Борівський район, с. Гороховатка, вул. Центральна, 1, магазин «Надія». Розпочати захід державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування з 14.05.2018 року з дотриманням п.10 Порядку.
17.05.2018 року складений акт №ХК 0406/306/АВ інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю.
Порушення виявленні під час перевірки склали у порушенні ч.ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: трудові договори не укладено в письмовій формі (у випадках, встановлених частиною першою статті 24 КЗпП України), так наприклад, під час відеофіксації засобом відеозйомки, який перебуває на балансі Головного управління Держпраці в Харківській області за інвентаризаційним номером №11137305, продавець продовольчих товарів ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1), яка перебувала на своєму робочому місці 16.05.2018 року, та виконувала свої посадові обов'язки продавця, та ОСОБА_7, ОСОБА_8 - продавці продовольчих товарів, які були відсутні; ч.1 ст.50 КЗпП України, а саме: перевищення тривалості робочого часу понад 40 годин; ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці», а саме: роботодавцем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи; ч.1 ст.3-1 Закону України «Про оплату праці», а саме: розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці менший за розміром мінімальної заробітної плати; ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.33 Закону України «Про оплату праці», а саме: нездійснення нарахування та виплати індексації заробітної плати ОСОБА_3 за грудень 2017 року; ч.1, ч.2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», а саме: виплата заробітної плати не проводиться регулярно в робочі дні у строки, не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата; ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівнику виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації не проводиться в день звільнення, ч.1 ст.83, ст.117 КЗпП України при звільненні працівника йому не виплачується грошова компенсація за всі невикористанні ним дні щорічної відпустки.
За результатами перевірки складений припис про усунення виявлених порушень №ХК0406/306/АВ/П, яким позивача зобов'язано усунути порушення в строки до 22.06.2018 року, та надати письмове повідомлення із дорученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи суб'єкта відвідування до відповідача.
14.06.2018 року постановою відповідача про накладення штрафу, уповноваженими посадовими особами, позивача притягнуто за порушення ч.6 ст.95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», а саме: згідно з відомостями нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_3 за грудень 2017 року, індексація заробітної плати не проводилась; ч.1 ст.83 КЗпП України, ст.117 КЗпП України, а саме: при звільненні працівника ОСОБА_3, йому не здійснена виплата грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, не виплачений середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, та накладено штраф у розмірі 37 230, 00 грн.
Суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, дійшов до висновку, що під час здійснення інспектування позивача, дотримані вимоги постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 року «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, та ст.265 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 року «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці», державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно до пп.6 п. 4 згаданої вище постанови держпраці відповідно до покладених на неї завдань, а саме: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
У відповідності до ст. 7 згаданої вище постанови держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
На підставі ч.1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», цей Порядок визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).
Пунктом 2 вищезгаданої постанови зазначено про те, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Пунктом 3 названої вище постанови зазначено про те, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» зазначено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Пунктом 2 постанови №295 від 26.04.2017 року «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Пунктами 19, 20 постанови №295 від 26.04.2017 року «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» зазначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Матеріали справи свідчать про те, що підставою для накладення на позивача штрафу, стало скоєння ним порушення чинного трудового законодавства у вигляді нездійснення індексації заробітної плати, невиплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки, невиплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику ОСОБА_3
Працівник ОСОБА_3 прийнята на роботу позивачем наказом №4 від 01.12.2017 року (аркуш справи 19), та припинила трудові відносини з позивачем 25.02.2018 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (аркуш справи 21).
Матеріали справи не містять спростувань вчинених позивачем порушень щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середній заробіток за час вимушеного прогулу працівника ОСОБА_3
В своїй позовній заяві та апеляційній скарзі, позивач тільки каже про те, що ним здійснено виконання припису №ХК 0406/306/АВ/П, та здійснена сплата наведених вище виплат, про що свідчить розписка від 07.06.2018 року (аркуш справи 62), тому відсутні підстави для накладення на нього штрафних санкцій.
Колегія суддів не погоджується з даними доводами, з наступних підстав.
Частиною 1, абзацом 4 частини 2 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частинами 3, 4, 7 ст. 265 КЗпП України визначено, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Частинами 4, 5 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Згідно до ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
Положення наведеної норми Закону суперечать змісту Конвенції МОП №81.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлені інші правила ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до ч.2 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що заходи контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Разом з тим, ч. 5 наведеної статті передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що норми ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», відсутні у переліку норм наведеному у частині 5 статті 2 наведеного Закону, дотримання яких для відповідача є обов'язковим.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку норми ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», застосуванню не підлягають.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 22.03.2018р. по справі № 697/2073/17, від 12.04.2018р. по справі №816/2325/16.
Аналізуючи викладені вище норми, колегія суддів дійшла до висновку про те, що заходи про притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не в повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
З приводу посилань позовної заяви та апеляційної скарги щодо помилковості висновку відповідача про необхідність індексації заробітної плати ОСОБА_3, оскільки вона прийнята на посаду продавця продовольчих товарів, яке створене за рахунок збільшення штатної чисельності працівників - 01.12.2017 року, тому на підставі п.10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 її заробітна плата не підлягає індексації, то колегія суддів зазначає на таке.
Частинами 1, 5 ст. 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Стаття 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачає, що Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
Працівникам підприємств i організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв'язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та положень цього Порядку.
Згідно п. 10-2 вказаної вище постанови, для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Законом України «Про Державний бюджету на 2018 рік», установлений мінімальний розмір заробітної плати з січня - 3723 грн.
Таким чином, колегія суддів дійшла до погоджується з позицією відповідача та суду першої інстанції про те, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації новоприйнятих працівників має здійснюватись з наступного місяця після підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, яку займає працівник.
Представником позивача не заперечувалось те, що ОСОБА_3 мала розмір посадового окладу - 3200, 00 грн, тому після підвищення мінімальної заробітної плати мала право на її індексацію з лютого 2018 року. Проте, відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати в лютому 2018 року ОСОБА_3 мала посадовий оклад у розмірі - 3723, 00 грн., тобто без врахування індексації доходів.
Колегія суддів дійшла до висновку про те, що п.10-2 вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України не звільняє позивача від обов'язку здійснення індексації заробітної плати, тому вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими.
Стосовно інших доводів апеляційної скарги, про недотримання відповідачем строків проведення інспектування, відсутності такої підстави для накладення штрафу в постанові №509 від 17.07.2013 року «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», акт інспектування, то колегія суддів зауважує на те, що дані підстави не були заявлені під час подання позову до суду першої інстанції.
У відповідності до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
За вищевказаних обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвально судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому судове рішення - не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Згідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 по справі № 2040/5544/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л.О. Донець
Судді А.П. Бенедик Л.В. Мельнікова
Повний текст постанови складено 12.12.2018.