Справа № 308/4883/16-ц
Іменем України
06 грудня 2018 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Собослоя Г.Г.,
з участю секретаря Микуляк Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Андращука Павла Адальбертовича в інтересах ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2017 року (у складі судді Бедьо В.І.) за позовом адвоката Андращука Павла Адальбертовича в інтересах ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом у травні 2016 р.
Просила:
-визнати недостовірною і такою, що принижує честь та гідність ОСОБА_4 інформацію, поширену ОСОБА_5 у спеціально створеній батьками дітей - учнів першої загальноосвітньої школи №1 м. Ужгорода, спільноті інтернет-мережі «VIBER» про те, що: «ОСОБА_4 в інфекційній лікарні, з діагнозом ентероколіт. Що саме висівається, наразі невідомо. Відомо буде з поч. наступного тижня. І так…, діти цим дихали! Коли я прийшла о 14.15 сморід стояв пристойний. Тому сморід і інтоксикація від деззасобу може бути».;
-зобов'язати ОСОБА_5 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом поширення у спеціально створеній батьками дітей - учнів першої загальноосвітньої школи №1 м. Ужгорода, спільноті інтернет-мережі «VIBER» відомостей про те, що попередньо поширена інформація є недостовірною, викладена неповно та принижує честьі гідність ОСОБА_4;
-зобов'язати ОСОБА_5 вибачитися перед ОСОБА_4 та її мамою ОСОБА_3 за поширення указаної недостовірної інформації шляхом надрукування такого вибачення у спеціально створеній батьками дітей - учнів першої загальноосвітньої школи №1 м. Ужгорода, спільноті інтернет-мережі «VIBER»;
-стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 як опікуна ОСОБА_4 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 2 030 грн. у відшкодування судового збору.
На обґрунтування позовних вимог указала, що вказана інформація без сумніву є такою, що принижує гідність дитини та негативно відображається на її психічно-моральному стані. Вважає, що викладена інформація є фактичним твердженням і не може розцінюватися як оціночне судження. Натомість відповідач не відреагувала на претензію з боку позивача про добровільне вирішення цього питання і не надала жодного доказу у підтвердження достовірності поширеної інформації.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2017 р. у задоволенні позову відмовлено.
Адвокат Андращук П.А. в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Указує, що поширена відповідачем інформація, а також характер використаних при її викладенні мовних засобів указує на те, що така викладена у формі фактичних тверджень і не може кваліфікуватися як оціночне судження. Зазначає, що відповідач на підставі судового рішення зобов'язана спростувати поширену нею інформацію, як недостовірну. Указує, що особа має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а тому вважає, що заявлений розмір моральної шкоди є справедливим і розумним.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Суд дійшов висновку, що викладена інформація, яку позивач просила спростувати, є оціночним судженням, позивачем не було доведено, що така інформація стала відома третім особам. Також суд установив, що за номером мобільного телефону не може ідентифікувати особу, ким саме була поширена, на думку позивача, недостовірна інформація.
Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів.
Установлено та не заперечується, що в спільноті інтернет-мережі «VIBER» абонентом за номером телефону НОМЕР_1 була опублікована інформація наступного змісту: «ОСОБА_4 в інфекційній лікарні, з діагнозом ентероколіт. Що саме висівається наразі невідомо. Відомо буде з поч. наступного тижня. І так.., діти цим дихали! Коли я прийшла о 14.15 сморід стояв пристойний. Тому сморід і інтоксикація від деззасобу може бути» (а.с.17).
07.04.2016 р. адвокатом позивача, рекомендованим повідомленням була направлена претензія ОСОБА_5 із вимогою про спростування недостовірної інформації поширеної в інтернет-мережі «VIBER» (а.с.6-7,18).
24.02.2016 р. позивач звернулася із заявою до начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської міської ради на предмет здійснення перевірки дій ОСОБА_5 щодо розголошення конфіденційної інформації стосовно доньки позивача та процесу її лікування, а також умови, що слугували підставами для можливості доступу останньої до такої інформації і спричинили виток указаної інформації (а.с.10-11).
Із відповіді відділу охорони здоров'я Ужгородської міської ради вбачається, що ОСОБА_5 не працює в обласній клінічній інфекційній лікарні, тому порушення лікарської таємниці не відбулося. Разом із тим має місце правопорушення цивільно-правового характеру, яке можу бути вирішено або в судовому або в позасудовому порядку між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 (а.с.12).
Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з ч. 4 ст.277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Однією з підстав відповідальності за порушення законодавства про інформацію є поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи.
Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з положенням п.15 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації належить розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з ч.3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, недоведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчиненні будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Як зазначено у п.19 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відтак, за змістом ст. 277 ЦК України, не можуть бути предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсним обставинам (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати
Такі положення відповідають також прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, і яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства, положеннями якої передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. За змістом цієї норми, свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131) суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимоги доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 згаданої вище Конвенції.
На обґрунтування доводів як позовної заяви так і апеляційної скарги позивач посилається на скрін-шот із інтернет-мережі«VIBER», із якого видно, що абонентом за номером телефону НОМЕР_1 була опублікована інформація наступного змісту: «ОСОБА_4 в інфекційній лікарні, з діагнозом ентероколіт. Що саме висівається наразі невідомо. Відомо буде з поч. наступного тижня. І так.., діти цим дихали! Коли я прийшла о 14.15 сморід стояв пристойний. Тому сморід і інтоксикація від деззасобу може бути» (а.с.17).
По-перше із вказаного номеру телефону взагалі неможливо встановити, що інформація була поширена саме відповідачем ОСОБА_5
Сторони в судові засідання, які призначалися неодноразово, не з'явилися, хоча були повідомлені у встановленому законом порядку, тому з'ясувати позицію сторін щодо спірних правовідносин не виявилося можливим.
Дослідивши вказаний письмовий доказ (скрін-шот), апеляційний суд констатує, що поширена абонентом за номером телефону НОМЕР_1 інформація містить наступне висловлювання: «…Городецька ОСОБА_4 в інфекційній лікарні, з діагнозом ентероколіт...», в той же час, висловлювання, які просить спростувати позивач, підлягають оцінці в їх контексті та мають досліджуватися у цілому з урахуванням обставин, за яких вони були поширені.
Із огляду на логічний та синтаксичний аналіз тексту «ОСОБА_4 в інфекційній лікарні, з діагнозом ентероколіт. Що саме висівається наразі невідомо. Відомо буде з поч. наступного тижня. І так.., діти цим дихали! Коли я прийшла о 14.15 сморід стояв пристойний. Тому сморід і інтоксикація від деззасобу може бути» з урахуванням використаних мовностилістичних засобів указана інформація не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані.
Апеляційний суд вважає, що спірне висловлювання є оціночним судженням, так як виражає особисте відношення автора до певної події, а не є констатацією факту, який мав місце.
Спірна інформація є оціночним судженням та носить не стверджувальний характер, а є лише припущенням відповідача щодо можливої госпіталізації доньки позивача та ймовірного діагнозу.
Окрім того, належить зауважити, а чи можна вважати поширену інформацію недостовірною із огляду на те, що сама ж позивач підтверджує, що її донька була госпіталізована до інфекційного відділення Ужгородської міської лікарні та після первинного медичного огляду лікарями було прийнято рішення щодо стаціонарного лікування останньої в інфекційному відділенні із використанням крапельниць, відбором аналізів тощо. Також позивачем стверджується, що надалі інфекційним відділенням про цей факт було повідомлено санепідемстанцію, керівництво якої вирішило здійснити санобробку закладу освіти, де навчається донька позивача, а саме: приміщення Ужгородської спеціалізованої загальноосвітньої школи №1, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Висока, 4, з метою недопущення можливого поширення кишкових інфекцій на інших учнів школи. Із цією метою працівники санепідемстанції прибули до школи, де навчається донька позивача, та за погодженням із керівництвом закладу, з дотриманням вимог конфіденційності здійснили санобробку окремих приміщень закладу, в тому числі приміщення класу, в якому навчається донька позивача (а.с.10).
Із огляду на це є незрозумілим, у чому полягає недостовірність інформації, поширеної абонентом за номером телефону НОМЕР_1 в інтернет-мережі«VIBER» і чому саме відповідачка ідентифікована як учасник спірних правовідносин.
Відповідно до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із огляду на положення ст. 81 ЦПК України позивач не довів, що поширена абонентом за номером телефону НОМЕР_1 в інтернет-мережі«VIBER» інформація стосовно доньки позивач є недостовірною і є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, і поширена саме відповідачкою.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до цитування норм закону, який регулює питання захисту честі, гідності, однак не містять жодних обґрунтованих положень, які б спростовували висновки суду першої інстанції і підтверджували вимоги позовної заяви.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до вимог ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1. Апеляційну скаргу адвоката Андращука Павла Адальбертовича в інтересах ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_4, залишити без задоволення.
2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2017 року залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
4. Повне судове рішення складено 11 грудня 2018 року.
Судді: