Справа № 444/763/18
Провадження № 2/444/645/2018
19 листопада 2018 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Зеліско Р. Й.,
секретар судового засідання Мамедова Г. І..
з участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою,-
Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів позики за борговою розпискою, мотивуючи свої вимоги тим, що в серпні 2016 року до нього звернувся відповідач з проханням позичити йому кошти в розмірі 3000,00 тисяч доларів США. Так як даних грошей він не мав на той час, він позичив 2200,00 доларів США у свого знайомого ОСОБА_5.
Зазначає, що згідно складеної власноручно та підписаної відповідачем розписки ОСОБА_4 зобов'язався повернути позику в розмірі 2200,00 доларів США до 25.12.2017 року.
Вважає, що розписка відповідача є борговим документом, що підтверджує передачу грошей у вказаній в ній сумі в борг.
Позивач стверджує, що до 25.12.2017 року відповідач не повернув позичені кошти в розмірі 2200,00 доларів США, а почав різними способами ухилятися від їх повернення. А тому його звернення про повернення коштів було безрезультатним, внаслідок чого він змушений був подати 05.01.2018 року заяву у Жовківське відділення поліції Кам'янка-Бузького відділу поліції ГУНП у Львівській області про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України.
Однак, кримінальне провадження було закрито, так як слідчий вважав, що викладене у заяві підпадає під ознаки цивільно-правових відносин.
Як наслідок позивач ОСОБА_3 просить стягнути з відповідача ОСОБА_4 в його користь грошові кошти, що складаються із суму боргу (позики) в розмірі 58146,00 грн., процентів за користування позикою в розмірі 11419,69 грн., суми втрат від інфляції в розмірі 1976,96 грн., суми 3% річних в розмірі 424,97 грн. та судовий збір в розмірі 719,67 грн., витрати на правничу допомогу адвоката та транспортні витрати в розмірі 5428,00 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення такого був повідомлений належним чином, однак його представник- Федюшин О. М. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить такі задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення такого був повідомлений належним чином, однак в минулих судових засіданнях позовні вимоги не визнав, проти задоволення таких заперечив.
Пояснив, що дійсно позичив кошти в розмірі 2200,00 доларів США в серпні 2016 року у позивача, однак протягом 2017 році вся сума позики була повернута дружині позивача-Сухановій ОСОБА_6, оскільки сам позивач перебував за межами України. Вважає, що наведене підтверджується розпискою, яка написана ОСОБА_7.
Зазначив, що розписка була написана приблизно через рік від дня позики грошей. Підтримав викладене у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача ОСОБА_8- ОСОБА_2 підтримав позицію свого довірителя та викладене у відзвиві на позовну заяву.
Звернув увагу, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України-гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Вважає, що так як його довіритель вчасно повернув позику дружині позивача, не підлягають стягненню з відповідача в користь позивача 3 % річних, витрати від інфляції. А тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 показала, що на час позики була дружиною позивача ОСОБА_3, однак на даний час шлюб між нею та позивачем розірвано. Їй відомо, що відповідач ОСОБА_4 взяв в ОСОБА_3 гроші в позику. Вона не заперечувала проти такої позики.
Зазначила, що позивач тривалий час працював за кордоном, а тому мав значні заощадження. Крім того вона також працювала починаючи з 19 років, а тому вони, будучи сім'єю відкладали гроші.
Ствердила, що відповідач ОСОБА_4 повернув їй суму позики в повному обсязі до кінця жовтня 2017 року, оскільки особисто позивачу такі повернути не міг, так як позивач весь час перебував за кордоном, а вона, водночас, не мала грошей на утримання їх спільної з позивачем дитини.
Грошей, які повернув ОСОБА_4, вона не віддала позивачу, оскільки такі були витрачені на потреби дитини, так як ОСОБА_3 не цікавився інтересами дитини, не надавав кошти на утримання дочки.
Показала, що позивач стверджував, що відкличе заяву із суду про стягнення коштів за борговою розпискою, оскільки зрозумів, які витрати є на дитину і усвідомив, що всі повернуті ОСОБА_4 гроші були витрачені на утримання спільної дитини.
Вказала, що твердження позивача про те, що він позичив гроші в ОСОБА_5 не відповідають дійсності, оскільки вся сума позики ОСОБА_4 є спільним бюджетом її та позивача як сім'ї.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 показав, що на початку серпня 2016 року до нього звернувся позивач ОСОБА_3 для того, щоб позичити йому 2200,00 доларів. На його запитання для чого потрібні гроші, ОСОБА_3 пояснив, що хоче такі позичити своєму швагру ОСОБА_4.
Ствердив, що позивач перебував в Україні з березня 2017 році. Починаючи з літа 2017 року ОСОБА_3 неодноразово звертався до ОСОБА_4 для того, щоб останній повернув гроші, однак це не дало результату. В червні 2017 року в позивача та відповідача відбулася зустріч, розмову під час якої ОСОБА_3 записав на телефон.
Зазначив, що в подальшому він дізнався, що кошти ОСОБА_4 повернув ОСОБА_7. Однак він не був ні свідком, коли ОСОБА_3 передавав кошти ОСОБА_4, ні тоді, коли ОСОБА_4 повертав такі ОСОБА_7, а про це все йому відомо зі слів позивача, який є його хорошим другом, вони між собою постійно спілкуються.
Вказав, що в подальшому він бачив розписку. Так як мав заощадження, а тому і позичив гроші позивачу. В подальшому не має наміру звертатися до позивача про повернення йому коштів, оскільки домовився із ОСОБА_3 про те, що останній повернить йому позичені кошти, після того як отримує такі від ОСОБА_4
Заслухавши думку представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 позичив в ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, 2200,00 доларів США в серпні 2016 року і зобов'язався такі повернути до 25.12.2017 року, що підтверджується копією розписки (а.с. 10), яка долучена до матеріалів справи, а також оглянутим в судовому засіданні оригіналом такої.
Крім того суд враховує, що відповідач та його представник в судових засіданнях не заперечували факту позики даної суми грошей у позивача.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У суду немає сумнівів щодо достовірності обставин, які визнаються стороною відповідача, та добровільності їх визнання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч. 1, 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач ОСОБА_4 зобов'язався повернути позику до 25.12.2017 року.
Під час розгляду справи відповідач та його представник неодноразово пояснювали, що позику повернуто дружині відповідача.
Наведене підтверджували розпискою, яка складена ОСОБА_7 02 листопада 2017 року та копія якої знаходиться у матеріалах справи (а. с. 45).
В той же час суд враховує, що договірні відносини виникли саме між позивачем та відповідачем, а тому обов'язок повернення позики відповідач ОСОБА_4 мав саме перед позивачем ОСОБА_3.
Наведене повністю підтверджується викладеним у ст. 1046 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
А тому повернення суми позики ОСОБА_7, про що стверджує відповідач та, що підтверджує допитана в якості свідка ОСОБА_7, не може вважатися виконанням умов договору позики, враховуючи наведену вище норму.
Відповідачем визнавалося в судовому засіданні, що він безпосередньо суму позики позивачу не повертав.
А тому суд приходить до висновку, що станом на час звернення позивача до суду відповідач зобов'язання не виконав, боргу йому не повернув.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, відповідач по справі зобов'язаний був повернути грошові кошти в терміни передбачені за домовленістю сторін.
Суд враховує, що позивачем всі розрахунки проведені станом на 20.03.2018 року.
Як вбачається із розрахунку позивача, останній враховує станом на 20.03.2016 року еквівалент 1 долара США як 26,43 грн.
Позивач користується курсом наданим АТ "Приватбанк".
Однак, суд з таким не погоджується, оскільки згідно даних НБУ офіційний курс 1 долара США станом на 20.03.2016 року становив 26,436044 грн.
А тому заборгованість відповідача станом на 20.03.2018 року становить: 2200 доларів США х 26,436044= 58159,30 грн. (сума копійок заокруглена відповідно до правил заокруглення).
Суд вираховує заборгованість саме на 20.03.2018 року, оскільки розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Так як договором не встановлено розмір процентів, суд враховує їх розмір на рівні облікової ставки Національного банку України.
Суд перевіривши облікові ставки НБУ, які зазначені позивачем та які підтверджуються листом за Вих. № 91 від 21.03.2018 року ПАТ "Державний ощадний банк України" погоджується із такими.
Суд враховує такі облікові ставки НБУ: з 29.07.2016 року- 15,5 % річних; з 16.09.2016 року- 15 % річних; з 28.10.2016 року- 14 % річних ; з 09.12.2016 року- 14 % річних ; з 27.01.2017 року- 14 % річних; з 03.03.2017 року-14 % річних; з 14.04.2017 року- 13 % річних ; з 26.05.2017 року- 12,5 % річних; з 07.07.2017 року- 12,5 % річних; з 03.08.2017 року- 12,5 % річних ; з 14.09.2017 року- 12,5 % річних ; з 27.10.2017 року- 13,5 % річних; з 15.12.2017 року-14,5 % річних; з 26.01.2018 року- 16 % річних; з 02.03.2018 року- 17 % річних.
Як наслідок проведений розрахунок процентів слід відкорегувати, враховуючи, що еквівалент 2200 доларів США становить 58159,30 грн.
Суд враховує, що з боргової розписки не вбачається чітко якого саме числа у серпні місяці 2016 року відповідач позичив гроші у позивача.
А тому кількість днів прострочення у серпні 2016 року суд вважає 1 день.
Суд погоджується із методикою розрахунку процентів, яка надана позивачем, однак такий розрахунок слід провести виходячи з розмірі заборгованості 58159,30 грн. (еквівалент 2200,00 доларів США станом на 20.03.2018 року).
Як наслідок заборгованість відповідача за процентами становить 11422 грн. 14 коп.
Щодо стягнення 3 % річних та втрат від інфляції суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Загальна кількість днів прострочення повернення боргу відповідачем позивачу від 25.12.2017 року до 20.03.2018 року становить 86 днів, що, зокрема, підтверджується і самим позивачем у представленому розрахунку 3 % річних.
А тому розмір 3 % річних становить:
58159,30 грн. (заборганість за основною сумою боргу, еквівалент 2200 $ cтаном на 20.03.2018 року) х 86 (кількість днів прострочення боргу відповідачем позивачу від 25.12.2017 року до 20.03.2018 року) х 3 (кількість %): 100: 365 (кількість днів у році)= 411,10 грн.
Дана сума підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
У правовій позиції, яка висловлена Верховним судом України під час розгляду справи та ухвалення постанови ВСУ від 27.01.2016 року у справі № 6-771цс15 зазначено таке.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Тобто, офіційній індекс інфляції-це знецінення- зниження купівельної спроможності грошової одиниці України-гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов'язанні індексації не підлягає.
Як наслідок вимога позивача простягнення з ОСОБА_4 на його користь 1976,96 грн. втрат від інфляції задоволенню не підлягає.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Між позивачем ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_1 19.03.2018 року укладено договір про надання правничої допомоги по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики згідно якого адвокат зобов'язався виконати доручення в межах наданих йому повноважень, уклали договір про представництво та надання адвокатом правничої допомоги на стадії досудового, судового розгляду та в суді, а клієнт, тобто позивач зобов'язався своєчасно оплатити адвокату (представнику) гонорар за взаємним погодженням сторін, що становить 5428,00 грн. за надання правничої допомоги при підготовці та розгляді справи в суді.
Ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Суд враховує вимоги ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України при розрахунку витрат на правничу допомогу.
Також суд бере до уваги, що згідно ст. 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так як суд прийшов до висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог позивача та їх часткове задоволення, з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 4228 (чотири тисячі двісті двадцять вісім) грн. 80 коп. витрат на правничу допомогу.
Дана сума обгрунтовується наступним чином.
У матеріалах справи є квитанція від 23.03.2018 року № 1 до угоди від 19 березня 2018 року, з якої вбачається, що адвокатом ОСОБА_1 отримано від позивача ОСОБА_3 всього разом 5428,00 грн.
З актів № 1,2 про надання послуг до Договору про надання правничої допомоги та з представництва інтересів в суді № 26 від 19.03.2018 року, № 27 від 23.03.2018 року вбачається, що загальна вартість послуг становить 5428,80 грн.
На переконання суду дана сума підлягає зменшенню на 1200,00 грн., оскільки транспортні витрати представника позивача не є належним чином обгрунтовані, оскільки чеки про купівлю палива не свідчать про те, що таке використовувалося для заправки транспортного засобу щоб добиратися у Жовківський районний суд Львівської області.
Дані чеки не персоніфіковані, тобто з них не вбачається, що оплату за пальне здійснено саме ОСОБА_1
В той же час, вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу на загальну суму 4228 грн. 80 коп. з відповідача в його користь підлягає задоволенню.
Щодо стягнення судового збору слід зазначити наступне.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З квитанцій № 161 від 23.03.2018 року (а.с. 1) вбачається, що позивачем ОСОБА_3 сплачено 720,00 грн. судового збору.
В той же час, суд враховує, що позивач ставив вимогу про стягнення в його користь 71967,62 грн. (ціна позову), а тому змушений був сплатити судовий збір в розмірі 1% від даної суми при зверненні в суд із позовом, тобто 719 грн. 68 коп. (вимога майнового характеру).
Так як суд прийшов до висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог, а саме про задоволення позовних вимог на загальну суму 69992 грн. 54 коп., з відповідача в користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню 700 грн. 27 коп. судового збору.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 частково обгрунтовані та доведені матеріалами справи, доказами і тому підлягають до часткового задоволення.
Керуючись ст. ст. 23, 141, ч. 2 ст. 247, ст. 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1) в користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії КС № 377794 виданий Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 22.11.2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 69992 (шістдесять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 54 коп. з яких: 58159,30 грн.- заборгованість за основною сумою боргу, 11422,14 грн.- заборгованість за процентами за користуванння позикою, 411,10 грн.- 3 % річних.
Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1) в користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії КС № 377794 виданий Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 22.11.2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 4228 (чотири тисячі двісті двадцять вісім) грн. 80 коп. витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1) в користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії КС № 377794 виданий Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 22.11.2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 700 грн. 27 коп. судового збору, який був сплачений позивачем при зверненні в суд із позовною заявою.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 , а саме про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1976,96 грн. втрат від інфляції, транспортних витрат представника на суму 1200,00 грн., 19,40 грн. судового збору- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до Львівського апеляційного суду через Жовківський районний суд Львівської області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Зеліско Р. Й.