05 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 725/4674/15-ц
Провадження № 14-334цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»),
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2017 року в складі судді Стоцької Л. А. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року в складі колегії суддів Кулянди М. І., Лисака І. Н., Половінкіної Н. Ю.
у цивільній справі за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, та
У серпні 2015 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
У серпні 2015 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 травня 2016 року позови ПАТ «ОТП Банк» об'єднані в одне провадження.
Позивач вимоги обґрунтовував тим, що 25 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 361 500 доларів США зі сплатою фіксованого відсотка 5,99 та FIDR терміном до 25 квітня 2023 року.
25 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого вона як поручитель зобов'язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов'язання за вказаним кредитним договором.
25 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором банк та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку належні йому на праві власності приміщення боксів технічного обслуговування та автомийки, підсобних приміщень і вулканізації, приміщення магазину та гаража, земельну ділянку площею 0,1188 га, розташованих на АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 лютого 2009 року.
Відповідачі взятих на себе зобов'язань не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 04 серпня 2015 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 884 016,17 грн, з яких: 2 370 264,70 грн - заборгованість за кредитом; 510 844,13 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2 907,34 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року у розмірі 2 884 016,17 грн; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на належні ОСОБА_3 на праві власності приміщення боксів технічного обслуговування та автомийки, підсобних приміщень і вулканізації, приміщення магазину та гаража, земельну ділянку площею 0,1188 га, розташованих на АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів із встановленням початкової ціни предмета іпотеки для його реалізації на підставі експертного висновку.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року у розмірі 2 884 016,17 грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року в розмірі 2 884 016,17 грн, з яких: 2 370 264,70 грн - заборгованість за кредитом, 510 844,13 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2 907,34 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на належні на праві власності ОСОБА_3 приміщення боксів технічного обслуговування та автомийки (літ. «а») загальною площею 336,8 кв. м, у тому числі підсобною площею 10,2 кв. м, та підсобних приміщень і вулканізації (літ. «б») загальною площею 153,8 кв. м, у тому числі підсобною площею 35,9 кв. м, приміщення магазину (літ. «в») загальною площею 127 кв. м та приміщення гаража-складу (літ. «г») загальною площею 477,20 кв. м, земельну ділянку площею 0,1188 га, розташованих на АДРЕСА_1. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації у розмірі 11 610 354 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 як позичальник належним чином узятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Порука ОСОБА_4 на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) припинена, оскільки банк змінив строк виконання основного зобов'язання, надіславши досудову вимогу про дострокове погашення кредиту, і протягом шести місяців до суду не звернувся. Крім того, у рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 перед банком необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки. Задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно із зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення, оскільки домовленість сторін про заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2017 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_3 як позичальник належним чином не виконав, тому заборгованість підлягає стягненню на користь ПАТ «ОТП Банк», у рахунок погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з додатковим договором від 01 лютого 2012 року № 5 до кредитного договору внесено зміни, а саме: кредитний договір укладено між банком і фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3, тому цей спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, а провадження у цивільній справі підлягає закриттю. Крім того, суди неправильно визначили ціну предмета іпотеки, що суттєво порушує права позивача.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У червні 2018 року ПАТ «ОТП Банк» до суду касаційної інстанції подано відзив на касаційну скаргу, у якому банк заперечував проти її задоволення.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а ухвалою від 04 липня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду перевірила наведені у касаційній скарзі доводи та матеріали справи і вважає за необхідне залишити без задоволення касаційну скаргу з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що 25 квітня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № СМ-SMEL00/009/2008, за яким останньому надано кредит у розмірі 361 500 доларів США зі сплатою фіксованого відсотка 5,99 та FIDR терміном до 25 квітня 2023 року. Цільове призначення кредиту: 1) придбання нерухомого майна; 2) споживчі цілі.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 квітня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № РМ-SMEL00/009/2008, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку належні йому на праві власності приміщення боксів технічного обслуговування та автомийки, підсобних приміщень і вулканізації, приміщення магазину та гаража, земельну ділянку площею 0,1188 га, розташованих на АДРЕСА_1; а з ОСОБА_4 - договір поруки № SR-SMEL00/009/2008, за умовами якого вона як поручитель зобов'язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання зобов'язання за кредитним договором.
Згідно з додатковим договором від 01 лютого 2012 року № 5 до кредитного договору № СМ-SMEL00/009/2008 внесено зміни, а саме: кредитний договір укладено між банком і ФОП ОСОБА_3
Оскільки відповідачі належним чином зобов'язання з повернення кредитних коштів не виконували, ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з двома позовами, які об'єднані в одне провадження, у яких просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором № СМ-SМЕL00/009/2008, який був укладений 25 квітня 2008 року з ОСОБА_3 як з фізичною особою, та звернути стягнення на предмет іпотеки, який також був переданий банку ОСОБА_3
За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції).
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Позивачем ПАТ «ОТП Банк» заявлено вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є фізична особа ОСОБА_3, та поручителя, яким виступила теж фізична особа - ОСОБА_4
ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, які є фізичними особами, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
За положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
У частині другій статті 4 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) закріплено, що юридичні особи та фізичні особи ? підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, ? за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Суди встановили, що вказаний кредитний договір укладено банком саме з фізичною особою на задоволення потреб фізичної особи для придбання нерухомого майна. У подальшому сторони вносили зміни та доповнення до нього, зокрема 01 лютого 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 як ФОП укладено додатковий договір № 5 до кредитного договору № СМ-SМЕL00/009/2008 (т. 1, а. с. 43?45).
Однак договір іпотеки укладено з ОСОБА_3 як фізичною особою, на задоволення потреб останнього у придбанні нерухомого майна, а не на забезпечення підприємницької діяльності (т. 2, а. с. 7?15).
Крім того, як убачається з матеріалів справи, діяльність ФОП ОСОБА_3 є припиненою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, а саме з 25 липня 2014 року (т. 4, а. с. 138), тобто до подання у серпні 2015 року позовів ПАТ «ОТП Банк» до суду.
З огляду на положення статей 51, 52, 598?609 ЦК України, статей 47?49 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позовні вимоги пред'явлені до відповідачів, які є фізичними особами, кредитний договір, договори іпотеки та поруки теж укладені з фізичними особами, вимоги до них є однорідні, нерозривно пов'язані між собою, відтак суди попередніх інстанцій правильно розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
Правова позиція у подібних спорах щодо визначення юрисдикції за солідарним зобов'язанням висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року у справі № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року у справі № 14-74цс18, від 20 червня 2018 року у справі № 14-224цс18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-304цс18.
Касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Суди першої й апеляційної інстанцій відповідно до статті 39 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV«Про іпотеку» при визначенні ціни предмета іпотеки врахували висновок № СЕ-6601-1-792.16, складений 30 травня 2017 року судовим експертом ОСОБА_6 за результатами проведеної додаткової судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертиз.
Касаційна скарга та матеріали справи не містять доказів про те, що експерт, який склав цей висновок, не мав таких повноважень чи експертиза проведена з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, а також Закону України від 25 лютого 1994 року N 4038-XII «Про судову експертизу».
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у справі обґрунтовано розглянуто в межах цивільної юрисдикції. Суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Великою Палатою Верховного Суду не перевіряються.
Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
В. І. Данішевська О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко