Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 711/3298/17-ц
провадження № 61-29236 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3;
представник позивача - ОСОБА_4;
відповідачі: комунальне підприємство «Служба утримання будинків «Митниця» Черкаської міської ради, Черкаська міська рада;
представник Черкаської міської ради - СтойкоАнатолій Юрійович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у складі судді Казидуб О. Г. від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Карпенко О.В., від 08 вересня 2017 року,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до комунального підприємства «Служба утримання будинків «Митниця» Черкаської міської ради (далі - КП «СУБ «Митниця»), Черкаської міської ради про солідарне стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації частини заробітної плати, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала двірником у КП «СУБ «Митниця» та 10 листопада 2016 року звільнилася за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. На день звільнення їй була нарахована, проте у зв'язку відсутністю на підприємстві, яке існує лише формально на папері, коштів не виплачена заробітна плата у розмірі 712 грн 35 коп., чим порушено її трудові права та завдано моральної шкоди.
Зазначала, що Черкаська міська рада є власником як КП «СУБ «Митниця», так і його майна, здійснила дії, що унеможливили виплату підприємством їй та іншим працівникам заробітної плати, так як змінила перелік виконавців комунальних послуг і залишила КП «СУБ «Митниця» без майна і без господарської діяльності. У зв'язку з цим Черкаська міська рада також має нести солідарну (субсидіарну) відповідальність.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд: стягнути солідарно з відповідачів на її користь суму нарахованої та невиплаченої заробітної плати у розмірі 712 грн 35 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні; компенсацію частини заробітної плати (інфляційні втрати) у сумі 48 грн 24 коп., а також на відшкодування завданої неправомірними діями відповідачів моральної шкоди у розмірі 1 тис. грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 липня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з КП «СУБ «Митниця» на користь ОСОБА_3 суму нарахованого та невиплаченого доходу у розмірі 712 грн 35 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 17 991 грн 47 коп., компенсацію частини заробітної плати (інфляційні втрати) у сумі 48 грн 24 коп., моральну шкоду у розмірі 500 грн, а всього 19 252 грн 06 коп. У решті позовних вимог відмовлено.Рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що з вини роботодавця, яким є КП «СУБ «Митниця»,при її звільненні не було проведено із нею повного розрахунку, а тому відповідно до статті 117 КЗпП України на її користь також підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Внаслідок таких неправомірних дій комунального підприємства позивачка зазнала душевних страждань у зв'язку з цим наявні правові підстави для стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди. Разом із тим вимоги до Черкаської міської ради безпідставні, так як у силу частини першої статті 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб. При цьому КП «СУБ «Митниця» не ліквідоване і самостійно проводить свою господарську діяльність.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 08 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 липня 2017 рокузалишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вимоги в частині стягнення нарахованого та не виплаченого доходу, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, коштів за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції є обґрунтованими та підлягають стягненню з КП «СУБ «Митниця», оскільки саме із ним у позивача виникли трудові правовідносини. При цьому КП «СУБ «Митниця» на час розгляду справи судом не ліквідовано, а тому підприємство самостійно несе відповідальність за невиплату своєму працівникові заробітної плати при звільненні. Також апеляційний суд вказав, що солідарна відповідальність у трудових спорах законодавством не передбачена й мотиви районного суду щодо відсутності підстав для відповідальності міської ради є вірними.
У жовтні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги до Черкаської міської ради обґрунтовані саме тим, що міська рада є власником КП «СУБ «Митниця» і вона прийняла рішення про передачу всіх основних та оборотних засобів цього підприємства на баланс іншого підприємства, звільнила всіх працівників. Тому міська рада, як власник комунального підприємства, має нести солідарну відповідальність за невиплату заробітної плати при звільненні позивачки, оскільки вчинила дії, які унеможливили КП «СУБ «Митниця» виплатити їй заробітну плату й вести господарську діяльність для отримання прибутку.
Зазначено, що судами не враховано висновок Конституційного Суду України, висловлений у Рішенні від 20 червня 2007 року № 5-рп/2007, у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності), згідно з яким якщо головною метою суб'єкта господарювання в комунальному секторі економіки є виробництво продуктів чи послуг для задоволення нагальних потреб жителів відповідної територіальної громади, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо, то його організаційно-правовою формою має ставати комунальне унітарне підприємство. Статтею 24 ГК України цю категорію підприємств віднесено до кола суб'єктів господарювання, щодо яких здійснюється управління територіальних громад та органів місцевого самоврядування через систему організаційно-господарських повноважень. Конституційний Суд України, аналізуючи положення частини восьмої статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», наголосив, що комунальні унітарні підприємства є суб'єктами господарювання, які надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади. Таким чином, формальні положення про начебто самостійність здійснення господарської діяльності підприємством не відповідають тим фактичним правовідносинам, що склалися між КП «СУБ «Митниця» і його власником, Черкаською міською радою.
Також судами не враховано позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
При цьому суди не врахували й положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо порушення її права на майно, яким є заробітна плата.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.
Судом установлено, що ОСОБА_3 працювала двірником у КП «СУБ «Митниця» Черкаської міської ради та 10 листопада 2016 року за наказом остатнього № 331-К була звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. У цей же день ОСОБА_3 було видано копію наказу про звільнення та трудову книжку.
На день звільнення ОСОБА_3 не була виплачена заробітна плата, нарахована за листопад місяць 2016 року, у розмірі 712 грн 35 коп. у зв'язку з відсутністю коштів на підприємстві.
Задовольняючи частково позовОСОБА_3 та відмовляючи у солідарному стягненні з Черкаської міської ради на її користь невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних втрат, а також суми на відшкодування моральної шкоди, суди виходили із того, що КП «СУБ «Митниця» є самостійною юридичною особою, воно не ліквідоване, а територіальна громада в особі міської ради не відповідає за зобов'язаннями створеної нею юридичної особи, що узгоджується з нормами права та Статутом комунального підприємства.
Разом з тим суди не звернули уваги на таке.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Згідно з пунктами 1.4, 1.6, 3.5 Статуту КП «СУБ «Митниця» є комунальним унітарним підприємством та здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, власного комерційного ризику, бюджетного фінансування цільових програм, прийнятих Черкаською міською радою, з правом найму працівників. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з чинним законодавством України і не несе відповідальність за зобов'язаннями держави, власника та органу управління.
Відповідно до статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
За змістом статті 26 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) майно, що знаходиться в господарському віданні, не включається до ліквідаційної маси.
Отже, право господарського відання є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна.
З огляду на викладене вище, здійснення господарської діяльності комунальним комерційним підприємством, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб'єкта господарської діяльності.
Таке регулювання здійснено через механізм, закріплений у положеннях статей 77, 78 ГК України.
Відповідно до частини десятої статті 78 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Частинами другою та третьою статті 76 ГК України встановлено, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.
Відповідно до частини третьої статті 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
Згідно з приписами частини сьомої статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства
З огляду на зазначене вище, спірні відносини прямо врегульовано за допомогою відсильної норми частини десятої статті 78 ГК України та частини сьомої статті 77 цього Кодексу, що виключає необхідність застосування до таких відносин аналогії закону або права.
При цьому умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства, що в цій справі було встановлено попередніми судовими інстанціями.
Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18, 19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор'єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102 гс 18).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановили, що майно КП «СУБ «Митниця» знаходилося в господарському віданні цього підприємства, отже у будь-якому випадку не могло бути включене до ліквідаційної маси та використане для погашення заборгованості перед кредиторами, яка виникла та існувала протягом тривалого періоду.
З огляду на наведені вище висновки ЄСПЛ, а також те, що нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб'єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, колегія суддів враховує зазначені висновки при вирішенні спору в цій справі.
Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов'язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі «Єршова проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.
Отже, суди передчасно дійшли висновку про відсутність підстав для субсидіарної відповідальності
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 08 вересня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б.І. Гулько
Є.В. Синельников
Ю.В. Черняк