Іменем України
11 грудня 2018 року
Київ
справа №826/9969/15
адміністративне провадження №К/9901/3159/18
№ К/9901/3157/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційні скарги Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Експобанк» Волощука Ігоря Григоровича (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно) та Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2015 року (суддя Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року (судді Мацедонська В.Е., Грищенко Т.М., Лічевецький І.О.) у справі № 826/9969/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи, Фонду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати дії Уповноваженої особи Фонду щодо відмови у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Банку за рахунок Фонду протиправними; скасувати та визнати нечинною відмову Уповноваженої особи щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Банку за рахунок Фонду; визнати протиправними дії виконавчої дирекції Фонду щодо включення позивача до переліку фізичних осіб - вкладників Банку, яким тимчасово заблоковано та тимчасово призупинено виплату коштів; скасувати та визнати нечинним рішення виконавчої дирекції Фонду щодо включення позивача до переліку фізичних осіб - вкладників Банку, яким тимчасово заблоковано та тимчасово призупинено виплату коштів; зобов'язати Уповноважену особу вчинити дії щодо внесення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Банку за рахунок Фонду.
Вимоги обґрунтувала тим, що законних підстав для відмови їй у виплаті гарантованої суми коштів за договором депозиту та не включення її до реєстру вкладників немає.
Суди встановили, що 12 вересня 2014 року позивачка та Банк уклали договір № 1770/18913/2014 банківського рахунку, згідно з яким Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у валюті UАН № НОМЕР_1 та приймає і зараховує на рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, а також виконує розпорядження Клієнта на здійснення операцій за рахунком, у тому числі, на переказ грошових коштів з рахунку за допомогою платіжних інструментів.
Згідно з випискою з особового рахунку за 12 вересня 2014 року № НОМЕР_1 ОСОБА_3 перерахував на рахунок ОСОБА_2 кошти в сумі 200 000 гривень.
Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 11 вересня 2014 року № 567/БТ віднесло Банк до категорії проблемних строком до 180 днів.
Цією постановою вирішено з дня її прийняття до кінця строку запровадити для банку обмеження, зокрема: не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, окрім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків; відкриття поточних рахунків (у тому числі карткових) фізичним особам; зарахування на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків, відкритих в Банку.
Відповідно до електронного повідомлення НБУ від 12 січня 2015 року № 47-312/1313 голова Правління Банку ОСОБА_4 12 вересня 2014 року о 15 год 30 хв. отримав постанову Правління НБУ від 11 вересня 2014 року № 567/БТ
24 вересня 2014 року Правління НБУ прийняло постанову № 597 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.
25 вересня 2014 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 97, відповідно до якого з 25 вересня 2014 року розпочинається процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк Експобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на 3 місяці з 25 вересня по 25 грудня 2014 року.
Під час дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду здійснила перевірку вкладників, кошти яких підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду та виявила, що всупереч постанові Правління НБУ від 11 вересня 2014 року Банк здійснив перерахування коштів з рахунків фізичних осіб на відкриті у цьому Банку рахунки інших фізичних осіб з призначенням платежів «надання позики» та суми платежів не перевищували 200 000грн.
Правління НБУ постановою від 22 січня 2015 року № 41 відкликало банківську ліцензію та ліквідувала Банк.
На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 26 січня 2015 року № 15 розпочато процедуру ліквідації Банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 26 січня 2015 року та призначено Волощука І.Г. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію строком на 1 рік з 26 січня 2015 року по 25 січня 2016 року.
Повідомленням від 16 липня 2015 року № 1101/4025 позивачку звістили про нікчемність договору банківського рахунку від 12 вересня 2014 № 1753/18903/2014 відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ).
З цих підстав інформацію щодо вищезазначеного договорів не включено до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Позивачка, вважаючи, що її протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернулася до суду з цим позовом.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 вересня 2015 року позов задовольнив.
Цей суд виходив із того, що при укладанні договору банківського вкладу від 12 вересня 2014 року № № 1770/18913/2014 додаткових пільг чи переваг надання Банком вкладнику судом не встановлено. При цьому суд наголосив, що питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського вкладу це гарантований Законом обов'язок держави. Крім того, посилання відповідача як на підставу визнання договору нікчемним на незаконність зарахування вкладу на рахунок позивачки шляхом перерахування коштів з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи, є необґрунтованими, оскільки Закон № 4452-VІ або інші нормативно-правові акти не передбачають заборони вчинення таких дій.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 грудня 2015 року це рішення залишив без змін.
Уповноважена особа Фонду та Фонд не погодилися із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подали касаційні скарги з вимогами про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Фонд вважає, що покладання на Фонд обов'язку включити позивачку до Загального реєстру вкладників для відшкодування коштів за вкладом є протиправним, оскільки відповідно до унормованого порядку Фонд лише затверджує Загальний реєстр вкладників, які мають право на таке відшкодування і робить це на підставі Переліку вкладників, який складає і надає Фонду Уповноважена особа. До отримання такого Переліку Фонд немає законних і фактичних підстав для формування і схвалення Загального реєстру вкладників. Зобов'язання до вчинення цих дій є втручанням у дискреційні повноваження Фонду.
Іншим аргументом для втручання в оскаржені судові рішенні називає те, що в розумінні пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ позивачка не може бути визнана особою, яка набула право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, позаяк уклала правочин, умови якого передбачають платіж або передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством та внутрішніми документами банку. Наголошує, що Уповноважена особа на підставі закону має право формувати висновок про нікчемність правочину та повідомляти про це сторону. Звертає увагу, що на час розгляду справи висновок та рішення Уповноваженої особи про віднесення спірного правочину до нікчемних позивачка не визнала його у судовому порядку дійсним, що зумовлює визнання коштів на рахунку такими, що втратили ознаки вкладу, а позивачку такою, що втратила статус вкладник, який має право на відшкодування за рахунок Фонду.
Уповноважена особа в своїй касаційній скарзі покликається на те, що відповідно до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ правочини неплатоспроможного банку, вчинені (укладені) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації є нікчемними. Відтак зарахування на вкладний рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Такі обставини підтверджують спрямованість мети на надання переваг окремим кредиторам прямо не встановлених для них внутрішнім положенням Банку.
Переконує, що договір банківського рахунку є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої цієї статті Закону, позаяк справжнє призначення цього правочину полягало в тому, щоб бути способом реалізації «дроблення» іншого банківського рахунку, на якому зберігалися кошти, що істотно перевищували розмір гарантованої суми відшкодування вкладу. Мета цього «дроблення» зводилась до того, щоб отримати кошти не від Банку і не за рахунок Банку, який на тоді вже не міг у повному обсязі виконувати свої зобов'язання перед вкладниками щодо повернення їм коштів, а від Фонду або, інакше кажучи, за рахунок державних коштів.
Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а Велика Палата Верховного Суду за подібних до встановлених у справі, що розглядається, обставин зазначила, що відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) на відповідному банківському рахунку розміщено певну суму, яка обчислюється в тисячах доларів США, строком до 22 січня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення банку [у тому рішенні оцінювалися дії АТ «Дельта Банк»] до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації 02 березня 2015 року].
Отже, як зазначив цей суд, оскільки вклад розміщено на рахунку АТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідач не навів правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI
Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду, Фонду щодо відмови включити позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає рішення суду першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими та такими, що відповідають закону.
Суд визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Покликання Фонду в касаційній скарзі на те, що судовим рішення протиправно зобов'язано Фонд включити позивачку до Загальної реєстру вкладників є безпідставними, оскільки позивачка не заявляла таких вимог а суд не ухвалював щодо них судового рішення, яке б зобов'язувало Фонд до їхнього вчинення.
Інші покликання скаржників не змінюють правових висновків цього судового рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
Касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Експобанк» Волощука Ігоря Григоровича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді : Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко