Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 584/197/17
провадження № 61-34517св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - адвокат ОСОБА_5,
відповідач - Путивльське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Путивльський агролісгосп»,
представники відповідача: КандюковГеннадій Геннадійович, Сивенко Валерій Миколайович,
третя особа - директор Путивльського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Путивльський агролісгосп» Воронін Андрій Вікторович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Путивльського районного суду Сумської області у складі судді Токарєва С. М. від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І. від 06 липня 2017 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Путивльського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Путивльський агролісгосп» (далі - ДП «Путивльський агролісгосп») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 лютого 2016 року вона працювала на посаді інженера лісового господарства ІІ категорії у ДП «Путивльський агролісгосп». 10 січня 2017 року її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Позивач вважає звільнення з роботи незаконним, оскільки їй не було запропоновано іншу рівнозначну посаду, яку вона має право займати згідно з кваліфікаційних вимог, а також не було враховане її переважне право на залишення на роботі як кваліфікованого спеціаліста з вищою освітою та як матері двох дітей віком до 14 років.
Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просить поновити її на посаді інженера лісового господарства ІІ категорії у ДП «Путивльський агролісгосп», а у разі відсутності такої у штатному розкладі зобов'язати відповідача надати рівнозначну посаду, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 579,51 грн.
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 19 квітня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення відповідачем її трудових прав при звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ДП «Путивльський агролісгосп» від 10 січня 2017 року № 2-К, на підставі якого позивача було звільнено, останньою заявлено не було.
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
У серпні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили в повному обсязі всі обставини, які підтверджують незаконність звільнення позивача з посади; не врахували, що під час звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач не дотримався вимог, передбачених статями 40, 49-2 КЗпП України, а саме, не було запропоновано іншої посади, зокрема, майстра лісу, головного лісничого чи будь-яку іншу відповідно до штатного розкладу на 2017 рік. Також не було враховано переважне право позивача на залишення на роботі перед працівниками, які займали посади головного лісничого і майстрів лісу, оскільки на її утриманні перебуває двоє дітей віком до 14 років, вона має вищу освіту та досвід роботи за спеціальністю з 07 серпня 2006 року по 14 квітня 2008 року.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
До Верховного Суду передана вказана справа.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Суд установив, що з 22 лютого 2016 року ОСОБА_4 працювала на посаді інженера лісового господарства ІІ категорії у ДП «Путивльський агролісгосп».
10 січня 2017 року ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 10 січня 2017 року № 2-К.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Суд установив, що 01 листопада 2016 року позивача було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та повідомлено про неможливість запропонувати переведення на іншу посаду у зв'язку із відсутністю на підприємстві вакантних посад.
Відповідно до штатного розпису ДП «Путивльський агролісгосп» станом на 01 січня 2017 року кількість штатних одиниць скоротилася до 14 одиниць, при цьому єдина посада інженера лісового господарства ІІ категорії, яку обіймала позивач, підлягала скороченню, а посади головного лісничого та двох майстрів лісу скороченню не підлягали.
Про відсутність станом на 10 січня 2017 року в ДП «Путивльський агролісгосп» вакантних посад свідчить і довідка ДП «Путивльський агролісгосп».
Установивши, що єдина одиниця посади інженера лісового господарства ІІ категорії, яку обіймала позивач, підлягала скороченню, а іншої вакантної посади, яка б могла бути їй запропонована на підприємстві як на час її попередження про звільнення, так і на час її звільнення, на підприємстві не було, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не були порушені трудові гарантії позивача, передбачені статтею 49-2 КЗпП України.
Крім того, позивачем не доведено порушення відповідачем її переважного права на залишенні на роботі перед працівниками, які займали посади головного лісничого і майстрів лісу, оскільки ці посади не є однорідними.
На підставі викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
В. М. Коротун
В. П. Курило