Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 372/1580/16-ц
провадження № 61-34386св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2016 року у складі судді Кравченка М. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Коцюрби О. П., Верланова С. М.,
У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - ТОВ «Естейт Селлінг») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «Естейт Селлінг» на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1, у якій зареєстрована відповідач і добровільно знятися з реєстрації відмовляється, чим порушує права власника спірної квартири.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира позивачем не була придбана за кредитні кошти банку, матеріали справи не містять доказів того, що відносно цієї квартири здійснювалось звернення стягнення на предмет іпотеки за таким кредитом, а отже правові підстави для виселення відповідача зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення у порядку частин другої-четвертої статті 109 ЖК України відсутні. При цьому суд першої інстанції врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року справа № 6-39цс15, та від 02 вересня 2015 року справа № 6-1049цс15.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Естейт Селлінг» відхилено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції.
10 травня 2017 року ТОВ «Естейт Селлінг» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано те, що фактичне проживання відповідача у спірній квартирі, порушує права позивача, як власника.
09 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
04 червня 2018 року матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року касаційне провадження у цій справізупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 753/12729/15-ц.
Ухвалою від 28 листопада 2018 року поновлено касаційне провадження у справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року ТОВ «Естейт Селлінг» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_2, яке належало на праві приватної власності ОСОБА_5
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, як на підтвердження своїх позовних вимог послався на довідку ТОВ «Міський житловий центр» від 24 лютого 2016 року № 681, відповідно до якої у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована ОСОБА_4
Разом з цим судом встановлено, що станом на 30 червня 2016 року відповідач ОСОБА_4 знята з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2.
Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК Українивласнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК Україниправо власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судами встановлено, що станом на 30 червня 2016 року відповідач ОСОБА_4 знята з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою відділу адресно-довідкової роботи Управління ДМС України в Київській області від 30 червня 2016 року (а.с. 22).
Доказів фактичного проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_2 матеріали цієї справи не містять.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України 2004 року, повно та всебічно з'ясував обставини справи з урахуванням наданих позивачем доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову через недоведеність вимог ТОВ «Естейт Селлінг».
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги про те, що фактичне проживання відповідача у спірній квартирі порушує права відповідача, як її власника, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами при вирішенні справи помилково застосовано положення статті 40 Закону України від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, адже відповідач не є власником спірної квартири, є необґрунтованими, оскільки позивач набув спірне майно саме через невиконання боржником ОСОБА_6, який був власником спірної квартири кредитних зобов'язань, що стало підставою для звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, та в подальшому придбане позивачем на підставі договору купівлі-продажу.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і без порушення норм процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді:В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик