Іменем України
11 грудня 2018 року
Київ
справа № 336/7240/16-а
провадження № К/9901/23899/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., Ясенової Т.В. від 18 квітня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:
- визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років згідно з рішенням від 15 листопада 2016 року № 145;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити з 10 листопада 2016 року пенсію за вислугу років у відповідності до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції Закону № 2663-III від 12 липня 2001 року) у розмірі 90 процентів від суми місячного (чинного) заробітку з урахуванням фактично отриманих виплат і умов праці та видати пенсійне посвідчення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено.
Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугу років рішенням від 15 листопада 2016 року № 145 у відповідності до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-III від 12 липня 2001 року).
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити ОСОБА_2 з 10 листопада 2016 року пенсію за вислугу років у відповідності до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-III від 12 липня 2001 року) у розмірі 90 процентів від суми місячного (чинного) заробітку з урахуванням фактично отримуваних виплат і умов праці, та проводити виплати з 10 листопада 2016 року, видати пенсійне посвідчення.
3. Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до положень частини 1 статті 50 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, оскільки на час роботи позивача на посадах в органах прокуратури для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури. Зміст та обсяг соціальних гарантій, які досягнуті працівниками прокуратури, не можуть бути звужені шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
4. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя було задоволено. Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI. Оскільки для призначення пенсії за вислугу років у позивача не вистачає стажу роботи, визначеного Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, суд апеляційної інстанції вказав на правомірність дій Пенсійного органу..
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та залишити в силі постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працює на посаді начальника відділу підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури Запорізької області. 19 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ в редакції Закону від 15 січня 2011 року.
Рішенням управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року № 145 ОСОБА_2 було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Рішення мотивовано тим, що у відповідності до вимог Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, який набрав чинності 15 липня 2015 року у позивача відсутній необхідний стаж за вислугу років (23 роки), як це передбачено статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ.
8. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_2 звернувся до суду.
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII суттєво звужене його право на пенсію за вислугою років. Відповідно до статті 22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав особи не допускається.
10. Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя подано заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2М на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, в яких воно просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
11. Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м Запоріжжя заявлено клопотання про заміну сторони у справі з управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя на його правонаступника - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м Запоріжжя.
12. Частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 5 листопада 1991 року, що діяла до 1 жовтня 2011 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 процентів від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 процентів місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
13. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.
14. З 15 липня 2015 року стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VI.
15. Таким чином, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії 3 жовтня 2016 року спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI.
16. Згідно із статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
17. У прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
18. Станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення їй пенсії за вислугу років були: а) вислуга років - 23 роки; б) стаж на посадах прокурорів - 13 років.
19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вислуга років позивача станом на час звернення до відповідача складав 20 років 10 днів, в тому числі стаж роботи на посадах працівника прокуратури 17 років 10 місяців 10 днів, тобто вислуга років є меншою від 23 річного стажу, визначеного частиною 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, що не надає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років.
20. Посилання позивача на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним, оскільки у період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
21. У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, пункт 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
22. Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було «законних сподівань», які могли б підпадати під дію статті 1 Першого протоколу.
23. Крім того у рішенні Європейського суду з прав людини від 3 червня 2014 року у справі «Великода проти України» Суд розглянув скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2018 року у справі №752/2806/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 212/7438/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі № 638/1952/17.
25. Оскільки стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спірних правовідносинах Пенсійний фонд України не порушив права позивача на пенсію.
26. Коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а в період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
27. Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо якого виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесу до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
28. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» реорганізовано шляхом злиття управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя та управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя та утворено Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
29. За вказаних обставин клопотання Шевченківського об'єднаного управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про заміну сторони у справі, у зв'язку з реорганізацією деяких територіальних органів Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України, відповідача - управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя його правонаступником - Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
30. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
Керуючись статтями 52, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Замінити відповідача - управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя його правонаступником - Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Коваленко
судді Я. О. Берназюк
М.І. Гриців