11 грудня 2018 року м.Рiвне
Рiвненський мiський суд Рівненської області в особi суддi Кучиної Н.Г.,
з участю секретаря судового засідання Ющук О.В.
позивача ОСОБА_2
представника відповідача Наконечної Д.О.
pозглянувши у відкритому судовому засіданні в мiстi Рiвне
спpаву № 569/19776/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_2 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просить суд скасувати винесену інспектором роти № 3 УПП в Рівненській області Холової О.С. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАВ № 676257 від 19 жовтня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень.
Ухвалою Рівненського міського суду від 19 листопада 2018 року було замінено неналежного відповідача Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції належним Департаментом патрульної поліції Національної поліції України ( а.с. 15-16)
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 19 жовтня 2018 року інспектором була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАВ № 676257. Вважає постанову протиправною, винесеною з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки постанова була винесена одразу, без розгляду справи по суті, оскільки інспектор підійшла до нього та стала вимагати пред'явити їй посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов'язкової цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, і повідомила, що він вчинив порушення ПДР, оскільки номерні знаки закріплені не в установленому місці.
Представником відповідача відзиву на позов суду не надано, до суду для огляду надано диск відеофіксації вказаного правопорушення. В судовому засіданні суду пояснила, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки інспектор при зупинці транспортного засобу та складанні постанови діяла в межах та у спосіб передбачений чинним законодавством. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши надані сторонами докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 19 жовтня 2018 року інспектором була винесена постанова серії ЕАВ № 676257 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,відносно позивача ОСОБА_2
Як зазначено у вказаній постанові, 19 жовтня 2018 року о 09 год. 51 хв. на вулиці Тиха,1 в м.Рівне, ОСОБА_2, керував транспорти засобом «Форд Мондео» номерний знак НОМЕР_1 з номерним знаком закріпленим не в установленому для цього місці, та не пред'явив на законну вимогу поліцейського посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов'язкової цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів,чим порушив п.2.4.а ПДР України, та вчинив правопорушення передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.( а.с.7)
Постановою у справі про адміністративне правопорушення позивач ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, і на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень.
Відповідно до вимог п.2.9.в Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом з номерним знаком, закріпленим не в установленому для цього місці.
Частиною 6 ст.121 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим.
Відповідно до п.3.2 ДСТУ України 4278:2004 «Знаки номерні транспортних засобів» передбачено, що номерні знаки на легкових автомобілях треба встановлювати тільки по осі симетрії автомобіля, тобто для переднього знаку - це будь-яке місце на передньому бампері від центру до закінчення бампера зліва (якщо дивитися з місця водія).На інших ДТЗ знаки треба встановлювати або по осі симетрії, або зліва від неї ( тобто осі симетрії) в напрямку руху таким чином, щоб вони не виступали за габарити ДТЗ.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що знаки на легкових автомобілях, а ОСОБА_2 керував саме легковим автомобілем, встановлюються по осі симетрії автомобіля. Чинне законодавство не передбачає дозволу щодо встановлення номерних знаків за лобовим склом, тобто в тому місце де знаходився номерний знак автомобіля, яким керував ОСОБА_2
Частиною 1 ст.126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).
Відповідно до вимог п.2.1.б Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон, а відповідно до п.2.1.ґ собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Таким чином, з огляду на обставини, які викладені в оскарженій постанові інспектора патрульної поліції та враховуючи об'єктивну сторону правопорушення, за яке передбачена відповідальність ч.6 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, яке полягало у керуванні транспортним засобом з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці та у не пред'явленні для перевірки поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як вбачається з заявленого позову, позивач посилався на те, що за змістом п.21.2 ст.21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод. За позицією позивача, оскільки у спірному випадку інспектором патрульної поліції не складався протокол щодо порушень правил дорожнього руху та не оформлялися матеріали дорожньо-транспортної пригоди, то у останнього були відсутні правові підстави для перевірки наявності у позивача полісу обов'язкового страхування, і як наслідок, були відсутні підстави для висновку про наявність у діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП. Крім того, зазначав на відсутність підстав зупинки транспортного засобу та винесення постанови інспектором, а ні уповноваженим органом.
З такими доводами позивача, суд не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 23 Закону України « Про національну поліцію» основним повноваженням патрульної поліції є серед іншого, виявлення та припинення адміністративних правопорушень, а також регулювання дорожнього руху та контроль за дотриманням Правил дорожнього руху.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов'язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із ст. 53 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У відповідності до п.2.1 "ґ" Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001р. (із змінами та доповненнями) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із п.2.4 "а" Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
З огляду на вказані норми права, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача щодо відсутності, у спірному випадку, правових підстав у інспектора патрульної поліції для перевірки наявності у нього полісу обов'язкового страхування, оскільки такі повноваження інспектора патрульної поліції передбачені чинним законодавством, і вказані повноваження кореспондуються з обов'язком водія мати при собі поліс обов'язкового страхування та пред'являти його на вимогу працівників поліції.
Щодо доводів позивача стосовно відсутності в інспектора патрульної поліції повноважень для здійснення перевірки наявності полісу обов'язкового страхування з посиланням на положення п.21.2 ст.21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суд вважає їх необґрунтованими, виходячи із наступного.
Так, пунктом 21.2 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється:
-відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
-органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.
В той же час, пунктом 21.3 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Тобто, вказаною нормою права визначено обов'язок водія мати при собі страховий поліс і такий страховий поліс має бути пред'явлений посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. При цьому, п.21.3 ст.21 Закону не вказує на те, що поліс страхування може бути пред'явлений на вимогу повноважної особи лише у випадку складання нею протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Враховуючи зазначені норми права Закону України "Про дорожній рух", Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Правил дорожнього руху, які визначають повноваження посадових осіб поліції та обов'язки водіїв транспортних засобів, суд приходить до висновку про те, що визначені пунктом 21.2 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підстави контролю за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не є вичерпними, оскільки вказаний Закон не є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері безпеки руху та визначає повноваження підрозділів Національної поліції в цих правовідносинах. П.21.2 ст.21 Закону, як закону, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено додаткові повноваження підрозділів Національної поліції щодо контролю за наявністю полісу обов'язкового страхування у такому випадку, як складання протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача щодо відсутності у спірному випадку у відповідача правових підстав для перевірки наявності у нього полісу обов'язкового страхування.
Щодо доводів позивача про не складання протоколу та винесення постанови інспектором, суд також звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органи Національної поліції.
Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106 1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116 2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121 1, 121 2,частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132 1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133 1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164 4, статтею 175 1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181 1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189 2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 4 статті 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Аналогічний порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення та винесення постанови по справі без складання протоколу передбачено і п. 4 "Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07.11.2015 року, відповідно до якої у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132 1, частинами шостою і одинадцятою статті 133 1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Враховуючи наведені приписи закону суд критично оцінює посилання позивача на той факт, що відповідач порушив процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності та виніс оскаржувану постанову без складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки складання протоколу у випадках вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.126, ч. 6 ст. 121 КУпАП діючим законодавством не передбачено, а Відповідач по справі діючи в межах наданих йому законом повноважень мав право розглянути вказане адміністративне правопорушення та винести постанову .
Також слід зазначити і те, що згідно рішення Конституційного суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015р. у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, конституційний суд прийшов до висновку, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Нормою частини 1 статті 276 КУпАП передбачено загальне правило розгляду справи про адміністративне правопорушення, згідно якої справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Згідно ч. 1 ст. 283 КУпАП встановлено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Однак, законодавцем передбачені випадки, коли постанова по справі про адміністративне правопорушення, може бути винесена на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Такий випадок передбачений ч. 4 ст. 258 КУпАП, згідно якої у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Таким чином посилання позивача на те, що відповідач не мав права виносити оскаржувану постанову на місці вчинення адміністративного правопорушення, є безпідставними.
Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Предметом доказування, згідно з частиною першою статті 138 КАСУ, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи, та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. З'ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню спору.
Оглянувши диски з фіксацією правопорушення, наданими як позивачем так і представником відповідача, судом встановлено, що у інспектора були достатні підстави для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки номерний знак у автомобілі позивача дійсно встановлено не в належному місці, а на вимогу про пред'явлення документів, інспектор від позивача отримала відмову і посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов'язкової цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів в даному випадку позивачем не було пред'явлено.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та встановлені на їх основі обставини, суд вважає, що у інспектора були достатні підстави, а саме фактичні дані, які свідчили про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.
Прийняте інспектором рішення про накладення на позивача штрафу в розмірі 425 грн відповідає санкції ч.1 ст.126 КУпАП.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позову та скасування постанови серії ЕАВ № 676257 від 19 жовтня 2018 року по справі про адміністративне правопорушення відносно позивача ОСОБА_2
Керуючись ст.ст.241-246,250,255,286,293,295, пунктом 15.5 розділу VII КАС України, суд, -
В И Р I Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.
Постанову серії ЕАВ № 676257 від 19 жовтня 2018 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором роти № 3 УПП в Рівненській області Холової О.С., про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень, залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 11 грудня 2018 року
Cуддя: