Справа № 824/317/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
27 листопада 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
представника відповідача: Ахтемійчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (ухвалене 21 травня 2018 року, повний текст рішення складено 23 травня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в квітні 2018 року фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування рішення № 0006091305 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 4964,47 грн.; вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску від 26.03.2018 року № Ф-0006101305 на суму 9929,04 грн.; податкового - повідомлення рішення від 26.03.2018 року № 0006011305 за грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 6830,20 грн.; податкового - повідомлення рішення від 26.03.2018 року № 0006001305 на суму 641,63 грн. за грошове зобов'язання зі сплати військового збору; податкового - повідомлення рішення від 26.03.2018 року № 0006031305 на суму 510,00 грн. штрафу.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що письмові пояснення, відібрані працівниками контролюючого органу під час проведення фактичної перевірки, є достатніми та достовірними доказами, а тому мали бути враховані судом при прийнятті рішення.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про те, що на момент проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 трудові відносини з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були оформлені трудовими договорами від 19.10.2017 року та від 01.03.2016 року відповідно. Водночас, відповідач не надав достатніх та достовірних доказів використання праці вказаних осіб без належного оформлення трудових відносин до укладення трудових договорів
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач повноважних представників в судове засідання не направив, хоча повідомлявся про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС у Чернівецькій області №303/ФП від 20.10.2017 року проведена фактична перевірка господарського об'єкта (піцерія по АДРЕСА_1 та ресторан "ІНФОРМАЦІЯ_1" АДРЕСА_2) суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), наявності ліцензій, свідоцтв (а.с. 60).
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки №0150/24/13/РРО/НОМЕР_5 від 27.10.2017р. та додаток №1 до акту фактичної перевірки №009059 від 27.10.2017р. щодо здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За результатами фактичної перевірки внаслідок відібрання пояснень у гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5, було встановлено, що гр. ОСОБА_4 у період з липня 2017 року по 18.10.2017 року та ОСОБА_5 у період з січня 2014р. по 29.02.2016р. працювали у ФОП ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття вищевказаного працівника на роботу.
На підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.13 п.78.1 ст.78, ст..79, п.82.2 ст.82 р. II Податкового кодексу України, п. 2 ч.1 ст.13 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (зі змінами та доповненнями), наказу ГУ ДФС у Чернівецькій області №94 від 13.02.2018р., повідомлення від 13.02.2018 року №14 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка самозайнятої особи ОСОБА_3 з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 29.10.2014 року по 29.10.2017 року, правильності нарахування обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 29.10.2014 року по 29.10.2017 року.
За результатами перевірки складено акт № 23/24-13-13-04/НОМЕР_5 від 27.02.2018 року (а.с. 30-46), в якому встановлено порушення вимог податкового законодавства:
- п.51.1 ст.51, абз. "б" п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України - не включено в повному обсязі суми нарахованих та виплачених доходів фізичним особам, а також суми нарахованих та утриманих з них податку при нарахуванні доходів платникам податків у вигляді заробітної плати в поданих податкових розрахунках сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за 4-й квартал 2014р.- 4-й квартал 2015р., 3-й квартал 2017р.; не подано Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма №1-ДФ) за 1 квартал 2016 року (граничний строк подання 10.05.2016р.), фактично - не подано;
- абз. 3 ст.24 Кодексу законів про працю України - працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- п.п. 164.1.2 п. 164.1 ст.164, абз. "а" п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України - не включення до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу, у вигляді заробітної плати, суми у розмірі 29316,00 грн., що привело до неперерахування та не утримання до бюджету податку на доходи фізичних осіб, виплачених на користь платників податку, що кінцево оподатковуються при їх виплаті та за рахунок платників за період з 29.10.2014р. по 29.10.2017р. в розмірі 4607,44 грн.;
- п.161 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), з урахуванням змін, внесених Законом №71-111 Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014р. - не утримання в повному обсязі та не перерахування до бюджету військового збору на загальну суму 439,74 грн.;
- п.4 частини другої ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", п.1 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015р. - не подання звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів, а саме не включення в таблицю №6 найманих працівників за жовтень 2014р.-лютий 2016р., липень 2017р.-вересень 2017р.;
- ст.7 п.1 та ст.8 п.5 розділу 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - не нараховано єдиний внесок у розмірі (36,8% -2014р.,2015р.; 22% - 2016р.,2017р.) на суми заробітної плати в розмірі 9248,40 грн.;
- ст.7 п.1 та ст.8 п.7 розділу 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не нараховано єдиний внесок у розмірі 3,6% на суми заробітної плати в розмірі 680,64 грн.
Не погодившись з висновками, викладеними в акті, позивач 12.03.2018 року направив заперечення на акт перевірки з додатками (а.с. 76-81).
Листом від 21.03.2018 року № 566/ФОП/24-13-13-05 Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області повідомило позивача про те, що за результатами розгляду заперечення на акт перевірки висновки, викладені в акті перевірки є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства (а.с. 71-75).
На підставі акта перевірки № 23/24-13-13-04/НОМЕР_5 від 27.02.2018 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення № 0006091305 від 26.03.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 4964,47 грн., вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску від 26.03.2018 року № Ф-0006101305 на суму 9929,04 грн., податкове повідомлення-рішення від 26.03.2018 року № 0006011305 за грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 6830,20 грн., податкове повідомлення-рішення від 26.03.2018 року № 0006001305 на суму 641,63 грн. за грошове зобов'язання зі сплати військового збору, податкове повідомлення-рішення від 26.03.2018 року № 0006031305 на суму 510,00 грн. штрафу.
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту порушень ФОП ОСОБА_3 вимог чинного законодавства під час оформлення трудових відносин з найманими працівниками.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 21 КЗпП, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з п.п.14.1.48 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Відповідно до п."є" п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.
Згідно з пп. 14.1.180. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Пунктом 171.1 ст.171 Податкового кодексу України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Згідно зі ст.110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до п.12 ч.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI), основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
Згідно з абз.3 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Таким чином, роботодавці несуть відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати та за сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що письмові пояснення ОСОБА_4, надані під час проведення фактичної перевірки суперечать поясненням, наданим в судовому засіданні в якості свідка, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для прийняття спірних податкових - повідомлень рішень є акт перевірки, в основу якого покладено письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Апелянт посилається на те, що пояснення ОСОБА_4 від 22.10.2017 року суперечать її показанням в якості свідка в судовому засіданні від 21.05.2018 року, пояснення ОСОБА_5 від 18.10.2017 року суперечать її показанням в якості свідка в судовому засіданні від 21.05.2018 року.
Водночас, інших достовірних та достатніх доказів про початок періоду фактичних трудових відносин без належного оформлення між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 відповідач не надав.
Таким чином, суперечливі відомості не можуть вважатися достовірними та достатніми за своєю доказовою цінністю для встановлення обставин, на які посилається суб'єкт владних повноважень в обґрунтування правомірності спірного рішення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про врахування фотокартки, долученої до матеріалів справи (а.с. 103), колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки вказане фото не дає можливості ідентифікувати період та вид робіт, розмір заробітної плати, а також працедавця.
Крім того порушення положень податкового законодавства повинні бути підтверджені такими засобами доказування як акт перевірки та посилання на дані первинних фінансово-господарських документів, складених платником або іншими особами під час здійснення господарських операцій, зокрема, з обслуговування відвідувачів закладів, в яких здійснює свою господарську діяльність позивач, за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Водночас, в акті перевірки, як фактичної, так і позапланової документальної, відсутні відомості, що свідчать про дійсні факти перебування у трудових відносинах з позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посилання на первинні документи, що підтверджують такі обставини.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про недостатність наданих відповідачем доказів для обґрунтування порушення ОСОБА_3 податкового законодавства.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що податковим органом у визначений законом спосіб та у встановленому порядку не доведено факту порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі та підписана 10 грудня 2018 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Курко О. П. Совгира Д. І.