Справа № 2340/2690/18 Суддя першої інстанції: В.В. Гаращенко
12 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на прийняте у порядку письмового провадження рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У липні 2018 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Черкаській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2018 року №0010363/1308-2321.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки належні Позивачу на праві власності майстерні відносяться до будівель промисловості, то вони не можуть бути об'єктом оподаткування в силу п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Крім того, суд підкреслив, що розділ Податкового кодексу України «Податок на майно» не розрізняє можливості визначення бази оподаткування за суб'єктним складом, що спростовує твердження ГУ ДФС у Черкаській області про поширення п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України лише на промислові підприємства.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції не врахував практику Верховного Суду, згідно якої об'єкти нерухомості фізичних осіб не охоплюються п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а тому є об'єктом оподаткування.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 року справу призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.12.2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що при визначенні бази оподаткування визначальними є ознаки нерухомості, а не її власника, у зв'язку з чим на Позивача як на суб'єкта підприємницької діяльності поширюються положення п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, яка не містить жодних застережень щодо включення будівель промисловості, які належать на праві приватної власності фізичних особам-підприємцям та/або фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються. Крім іншого, наголошує на необхідності тлумачення норм податкового законодавства у найсприятливіший для платника податків спосіб.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Позивач з березня 2002 року є власником 1/2 частини нежилої будівлі (столярної майстерні), що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).
ОСОБА_2 отримано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 02.04.2018 року №0010363/1308-2321, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік в сумі 16 396,80 грн. (а.с. 7).
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 265, 266 ПК України, а також Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-200, затвердженого наказом Держкомстату України від 17.08.2000 року №507, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки належне Позивачу нерухоме майно є будівлями промисловості, то останній звільнений від сплати такого податку в силу п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Скасовуючи оскаржуваний індивідуальний акт з підстав, що належне Позивачу приміщення не є об'єктами оподаткування згаданим податком в силу положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права з огляду на таке.
Підпункт «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Вирішуючи питання про правозастосування даної норми, Верховний Суд у постановах від 15.05.2018 року у справі 806/2676/17 та у справі 806/2461/17, а також у постанові від 13.11.2018 року у справі № 820/417/17 прийшов до таких висновків.
Системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема, те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
В силу пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
На підставі викладеного Верховний Суд в указаних постановах дійшов до висновку, що застосування п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
У межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - будівля промисловості.
Відтак, об'єкт нерухомості (майстерня), який на праві власності належить Позивачу, не підпадає під дію п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а тому не було правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2018 року №0010363/1308-2321 в частині визначення ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік в сумі 16 396,80 грн., що не було враховано судом першої інстанції.
Згідно п. 6.2 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Балаклеївської сільської ради, затвердженого рішенням Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 27.06.2016 року №10-1/VII «Про місцеві податки і збори на 2017 рік» (а.с. 17-23), ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені п. 2.1 цього Положення, складає 2 відсотки мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів нежитлової нерухомості.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року склав 3 200,00 грн.
Відтак, зважаючи на те, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.06.2018 року №128627500 загальна площа належної ОСОБА_2 майстерні складає 256,2 кв. м, ГУ ДФС у Черкаській області було вірно розраховано належну до сплати суду податку на нерухоме майно у розмірі 16 396,80 грн. (256,2 х (3 200,00 х 2%)).
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що будівля майстерні, належна Позивачу на праві власності, не відноситься до господарських (присадибних) будівель - допоміжних (нежитлових) приміщень, а відтак не охоплюється переліком об'єктів, звільнених від оподаткування згідно абз. 2 п. 5.4 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Балаклеївської сільської ради, затвердженого рішенням Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 27.06.2016 року №10-1/VII «Про місцеві податки і збори на 2017 рік».
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для прийняття оскаржуваного індивідуального акту з огляду на охоплення належного Позивачу нерухомого майна об'єктом оподаткування згаданим місцевим податком, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Черкаського окружного адміністративного суду про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну Головного управління ДФС у Черкаській області - задовольнити повністю.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено «12» грудня 2018 року.