Справа № 826/7717/17 Суддя першої інстанції: Мазур А.С.
12 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, -
У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (далі - Відповідач-1, ГУ МПЗ ЗСУ), військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач-2, в/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (далі - Відповідач-3, в/ч НОМЕР_2 ), третя особа - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Третя особа, Фінансове управління Генштабу), про:
- визнання протиправною відмови начальника ГУ МПЗ ЗСУ від 11.05.2017 року у зарахуванні ОСОБА_1 періоду навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року до загальної вислуги років;
- зобов'язання Голову управління морально-психологічного забезпечення здійснити перерахунок загальної вислуги років ОСОБА_1 , враховуючи до загальної вислуги років період навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року, внести необхідні зміни у графу №12 особової справи ОСОБА_1 щодо включення періоду навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року до загальної вислуги років, здійснити дії щодо перерахунку усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.05.2017 року по час винесення рішення, враховуючи період навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року до загальної вислуги років;
- зобов'язання Фінансове управління Генштабу здійснити виплату з усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , враховуючи включення періоду навчання з 17.08.1998 року по 20.06.2002року до загальної вислуги років, з 11.05.2015 року по час винесення судового рішення;
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 у зарахуванні ОСОБА_1 періоду навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року до загальної вислуги років;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок загальної вислуги років ОСОБА_1 на момент проходження ним військової служби у зазначеній військовій частині за період з 02.12.2015 року по 01.02.2017 року, враховуючи період навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року до загальної вислуги років, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заборгованості з усіх видів грошового забезпечення за період з 02.12.2015 року по 01.02.2017 року, яка виникла внаслідок зарахування до загальної вислуги років періоду навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок загальної вислуги років ОСОБА_1 на момент проходження ним військової служби у зазначеній військовій частині за період з 27.02.2015 року по 02.12.2015 року, враховуючи період навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року до загальної вислуги років, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заборгованості з усіх видів грошового забезпечення за період з 02.12.2015 року по 01.02.2017 року, яка виникла внаслідок зарахування до загальної вислуги років періоду навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військового навчального закладу (військового ліцею), навчання у такому закладі є підготовкою до вступу на військову службу, а отримання статусу військовослужбовця можливе лише після досягнення особою 18-річного віку, у той час як на момент вступу ОСОБА_1 до військового ліцею останньому виповнилося 13 років.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що в силу вимог законодавства, яке було чинним на момент вступу ОСОБА_1 до військового ліцею, даний навчальний заклад відносився до військового навчального закладу, а тому період навчання у ньому повинен зараховуватися до загальної вислуги років, а подальша зміна законодавства не може обмежувати відповідного права особи в силу ст. 58 Конституції України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.12.2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_2 просить у задоволенні позову відмовити та не скасовувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2018 року. При цьому наголошує, що на момент вступу до військового ліцею Позивач не досяг віку, який надає можливість отримання статусу військовослужбовця. Крім того, зазначає, що в силу положень чинного законодавства ліцей не охоплюється поняттям військового навчального закладу. Також наголошує, що приписами постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 прямо закріплено неможливість зарахування до вислуги років для призначення пенсії періодів навчання у військових ліцеях, суворівському та нахімовському училищах.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ МПЗ СЗУ та Фінансове управління Генштабу просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підтвердження своєї позиції виклали аналогічні за змістом доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_2 .
У своєму відзиві на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин закон не передбачає можливості зарахування до вислуги років періоду навчання Позивача у військовому ліцеї, який, у свою чергу, не належить до військових навчальних закладів. Крім того, звертає увагу на недосягнення ОСОБА_1 віку вступу на військову службу.
У судовому засіданні представник Позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.
Представники Відповідача-1, Відповідача-2 та Третьої особи наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з викладених у відзивах на апеляційну скаргу підстав.
Відповідач-2, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ГУ МПЗ СЗУ та має військове звання майора (а.с. 18).
У період з 17.08.1998 року по 20.06.2002 року Позивач навчався у Київському військовому ліцеї, що підтверджується архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 27.04.2017 року №179/1/4502 (а.с. 17).
У подальшому з 10.07.2003 року по 24.06.2006 року ОСОБА_1 був курсантом Васильківського коледжу Національного авіаційного університету. Згідно довідки №354/1127 від 20.03.2017 року на військову службу поступив добровільно з 10.07.2003 року (а.с. 20).
11.05.2017 року Позивач звернувся до начальника відділу військово-патріотичного виховання управління інформаційно-пропагандистського забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних сил України із рапортом, в якому просив зарахувати до вислуги років час навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна та перерахувати надбавку за вислугу років і винагороду за тривалість безперервної військової служби (а.с. 19).
Згідно резолюції начальника відділу військово-патріотичного виховання управління інформаційно-пропагандистського забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних сил України від 11.05.2017 року, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні його рапорту з підстав невідповідності викладених вимог чинному законодавству (а.с. 19, зворотній бік).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про загальну середню освіту», а також правових позицій Верховного Суду України та Конституційного Суду України, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на визначення законодавством вичерпного переліку видів військової служби, до якої навчання у ліцеї з посиленого військово-фізичною підготовкою не зараховується.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон).
Приписи абз. 4 ч. 1 ст. 24 Закону у редакції, яка була чинна на час вступу ОСОБА_1 до Київського військового ліцею, було визначено, що для допризовників, призовників і військовозобов'язаних початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом.
Як вірно визначив суд першої інстанції, посилаючись на вказану норму у згаданій редакції, Позивач вважає, що час навчання у ліцеї повинен бути зарахований до його загального строку військової служби.
Разом з тим, вищенаведена редакція статті діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», згідно якого дана стаття була викладена в іншій редакції, яка вже не пов'язувала початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Указані зміни набули чинності з 31.07.1999 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, на час звернення ОСОБА_1 із вимогою про перерахування йому строку військової служби, з урахуванням періоду навчання в Київському військовому ліцеї, норма права, яка визначала, що початком перебування на військовій службі є день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), не діяла.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» ліцей (ліцей-інтернат) - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).
Положенням про військові ліцеї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1087, визначено, що військовий ліцей є загальноосвітнім навчальним закладом III ступеня з військово-професійною спрямованістю навчання та допрофесійної підготовки, що передбачає проведення поглибленої допризовної та посиленої фізичної підготовки і виховання у юнаків готовності до військової служби.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 490, Київський військовий ліцей імені Івана Богуна створено на базі Київського суворовського військового училища з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Системний аналіз наведених нормативних приписів дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що період навчання ОСОБА_1 з 17.08.1998 року по 20.06.2002 рок у Київському військовому ліцеї є лише підготовкою останнього до вступу на військову службу і не може вважатися безпосередньо військовою службою.
Приписами ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ч. 1 ст. 2 Закону передбачено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, а перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, передбачених ст. 25 Закону.
Проте, зі змісту ст. 2 Закону у редакції, яка була чинна на час навчання ОСОБА_1 у ліцеї, вбачається, що нею було встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відносилась: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.
У редакції даної статті, що була чинна на момент звернення Позивача до Відповідача-1, до видів військової служби відноситься: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Тобто, як станом на момент навчання ОСОБА_1 у Київському військовому ліцеї, так і на момент звернення останнього із заявою про перерахунок вислуги років, чинне законодавство такого виду військової служби, як навчання у ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою у переліку не передбачало.
Крім іншого, суд вважає за необхідне підкреслити, що положеннями ч. 1 ст. 2 Закону у редакції, чинній на час звернення Позивача до Відповідача-1, передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
При цьому, за правилами ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо визначення військовослужбовців та ст. 2 вказаного Закону, в редакції яка була чинною як на момент навчання ОСОБА_1 у військовому ліцеї, так і на момент звернення останнього із рапортом про перерахунок вислуги років, для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку, тоді як набір до військового ліцею здійснюється у віці 15-16 років, а на час вступу до ліцею Позивачу не виповнилося й 13 років, останній на час навчання не міг набути статусу військовослужбовця.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Київський військовий ліцей імені Івана Богуна є видом загальноосвітнього навчально-виховного закладу у системі військової освіти Міністерства оборони України, в якому ліцеїсти проходять підготовку до вступу у військові навчальні заклади, а тому ліцей, у якому навчався Позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону, у зв'язку з чим період його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання у такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ст. 2 Закону.
Аналогічну позицію підтримав і Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 року у справі № 825/1086/17.
Посилання Апелянта на приписи ст. 58 Конституції України, яка визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, є, на переконання судової колегії, помилковим, оскільки визначення строку військової служби для зарахування до вислуги років для призначення пенсії проводиться на підставі того закону, якій діє на такий час, тобто на час звільнення Позивача зі служби та призначення пенсії. Протилежний підхід фактично означатиме, що держава позбавлена права змінювати правове регулювання тих чи інших правовідносин.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зверну увагу, що питання про включення до загального військового стажу терміну навчання у суворівських (нахімовському) училищах, військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою, неодноразово розглядалось Верховним Судом України, який у своїх рішеннях підкреслив, що навчання у таких закладах не слід вважати проходженням військової служби (справи № 21-41а11, № 21-129а11, № 21-358а11, №21-7а12, №21-107а13, №21-330а13).
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 12» грудня 2018 року.