Справа № 826/13294/16 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
03 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.
за участю секретаря: Рагімової Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №400-1305 від 08.04.2016.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2018 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи та не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому зазначено, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів даної справи, згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_1 від 20.11.2001, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем. Основним видом діяльності позивача є надання в оренду і експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
З 01.04.2013 позивач є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом платника Єдиного податку Серія НОМЕР_2 від 25.05.2012.
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.08.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за №847, позивач є власником 3/8 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2. Дана обставина також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На підставі договору оренди нежитлового приміщення від 21.03.2016 позивач як фізична особа-підприємець здає в оренду нежитлове приміщення АДРЕСА_2 в Оболонському районі міста Києва. Тобто, позивач використовує вказане приміщення для здійснення власної господарської діяльності.
Згідно відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №057025-14429 від 25.07.2016 на адвокатський запит від 07.07.2016 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 обліковується за об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Механізатор-4», державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району, Житлово-будівельним кооперативом «Підземшляхбудівець», магазином №3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Київкоопспілка», фірмою «Іній-1» LTD, Публічним акціонерним товариством «Київенерго».
На запит адвоката ОСОБА_4 від 15.08.2016 №29-2396/0/1-16 про надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у місті Києві надало відповідь від 19.08.2016 №29-26-0.5-10493/2-16, згідно якої до 01.01.2013 документи, що посвідчують право власності/користування земельною ділянкою на території міста Києва за адресою: АДРЕСА_2 (обліковий код земельної ділянки 78:092:029), не реєструвались.
08.04.2016 ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві було прийнято та в подальшому надіслано на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №400-1305, яким визначено їй суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у сумі 22 719,40 грн.
Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI.
За правилами підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За правилами пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статей 125, 126 цього Кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок, що власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 року у справі № 826/12388/13-а та у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 814/3427/13-а.
При цьому, положеннями підпункту «г» пункту 1 частини 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України було встановлено, що з 01 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 03 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та абзаци 6 - 28 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» застосовуються з урахуванням таких особливостей, а саме: платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, зокрема, земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 1 частини 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
За таких обставин, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.
Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Крім того, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.
Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично), разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Вищого адміністративного суду України від 02.02.2016 року по справі № К/800/37263/13 та постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року по справі № 2а-17741/11/2670.
Якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу-підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, з урахуванням пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України.
У разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасним правом найму будівлі та іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також, яка пристає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа-підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності із земельного податку.
Таким чином, фізична особа-підприємець - платник єдиного податку, яка придбала будівлю (споруду) або її частину, нежиле приміщення (їх частину) у багатоквартирному жилому будинку, але право власності на таку земельну ділянку не оформила, сплачує земельний податок на загальних підставах, з урахуванням прибудинкової території незалежно від обраного нею виду господарської діяльності.
Згідно пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до положень абзацу 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.
Так, Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №826/8675/17 вказує, що у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 є платником єдиного податку другої групи, а основним видом господарської діяльності за КВЕД є: 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Місцем провадження господарської діяльності позивача згідно Свідоцтва платника Єдиного податку Серія НОМЕР_2 від 25.05.2012 вказано: АДРЕСА_1 (1/2), кв. 82 (1/2), АДРЕСА_3
Як вбачається з Договору оренди нежитлового приміщення від 21.03.2016 позивач використовує для здійснення власної господарської діяльності зі здавання в оренду нерухомого майна виключно нежитлового приміщення АДРЕСА_2
Однак, ні суду першої інстанції, ні колегії суддів суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 не було надано доказів, які б свідчили, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 використовується позивачем для провадження господарської діяльності.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апелянта щодо використання у власній господарській діяльності земельної ділянки, оскільки об'єктом такої діяльності позивача є об'єкт нерухомості, а не земельна ділянка, на якій він розташований, є безпідставними та необгрунтованими.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивач є власником частини нежилого приміщення та відповідно, землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне їй на праві власності приміщення, яке використовується у її власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки на якій воно розташоване, а відтак, і про правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання з земельного податку.
При цьому, судом першої інстанції вірно прийнято до уваги доводи позивача про те, що визначена відповідачем сума земельного податку, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідачем використано неправильні вихідні дані, виходячи з наступного.
Так, положеннями п. 29.1 статті 29 Податкового кодексу України визначено, що обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Згідно з пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Відповідно до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
В силу положень статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно підпункту 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Встановлено, що нормативна грошова оцінка належної позивачу земельної ділянки не проведена.
Згідно розрахунку суми податкового зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні №400-1305 від 08.04.2016, який міститься в листі від 15.08.2016 №7344/5/26-54-13-05-20, відповідач визначив суму податкового зобов'язання позивача за 2016 рік, наступним чином: 100,84 кв.м. х 1118,93 грн./кв.м. х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 3% = 22 719,4 грн.
При цьому: 100,84 кв.м. - 3/8 частки нежитлового приміщення, що належить позивачу; 1118,93 грн./кв.м. - базова вартість одного кв.м. вищезазначеної земельної ділянки згідно рішення Київської міської ради від 03.07.2017 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» (зона 398); 2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі на підставі Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 за №388/12262; 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки на 2014 рік, відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки на 2015 рік, відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель; 3% - розмір ставки земельного податку (згідно рішення Київської міської ради з урахуванням змін від 28.01.2015 №58/923).
Згідно пункту 9 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, який визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254 (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.
Водночас, будь-якого розрахунку суми податкового зобов'язання, визначеного у спірному податковому повідомленні-рішенні відповідачем складено та направлено на адресу позивача не було. Про проведений відповідачем розрахунок позивач дізналася із листа ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 15.08.2016 №7344/5/26-54-13-05-20 про розгляд запиту адвоката позивача від 11.08.2016 №65/Адв-08.
Згідно рішення Київської міської ради від 03.07.2017 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони дорівнює 1,36.
Водночас, будь-якого обґрунтування з приводу застосування під час розрахунку податкового зобов'язання позивача з земельного податку за 2016 рік узагальнюючого локального коефіцієнту на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони у розмірі 1,5 податковим органом не наведено.
Разом з тим, як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 19.08.2016 №29-26-0.5-10493/2-16, інформація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (обліковий код земельної ділянки 78:092:029) до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві не надавалась. Заяви про надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та запити за вказаною адресою до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві не надходили.
Таким чином, відповідач не звертався до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для отримання даних державного земельного кадастру, необхідних для нарахування земельного податку.
Однак, системний аналіз положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду дає підстави колегії суддів дійти висновку, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу державної влади. Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.
Отже, встановивши безпідставність проведеного контролюючим органом розрахунку податкового зобов'язання, суд не наділений повноваженнями переймати функції ДПІ в Оболонському районі ГУДФС у м. Києві та здійснювати власний розрахунок.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість висновків відповідача щодо наявності підстав для сплати позивачем земельного податку. Проте, враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані державного земельного кадастру, натомість ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, що мало наслідком неправильне визначення податкового зобов'язання з земельного податку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказане є самостійною і безумовною підставою для захисту прав позивача в судовому порядку, а відтак, і визнання оскаржуваного рішення протиправним та скасування в повному обсязі.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Ісаєнко Ю.А.
Суддя Файдюк В.В.
Повний текст постанови виготовлено - 11.12.2018р.