Справа № 810/1273/16 Суддя (судді) першої інстанції: Харченко С.В.
11 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2014 року № 0003702201.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким Державному підприємству "Іванківське лісове господарство" збільшено розмір податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання лісових ресурсів за IV квартал 2013 року на суму 828 847,00 грн. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 207 382,00 грн., прийнято відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, висновки контролюючого органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковими, а тому вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року даний адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Свою скаигу обґрунтовує тим, що на порушення пп. 49.18.2 п. 49.18 статті 49, п. 334.2 статті 334 Податкового кодексу України позивачем не подано до Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області податковий розрахунок боргу за спеціальне використання лісових ресурсів за деревину, заготовлену в порядку рубок головного користування за 2013 рік.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" зареєстроване в якості юридичної особи 02 березня 1998 року та здійснює господарську діяльність, пов'язану, зокрема, з лісозаготівлею, що підтверджується відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
На момент виникнення спірних правовідносин позивач перебував на податковому обліку в Вишгородській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, правонаступником якої є відповідач.
Згідно матеріалів справи в період з 20 серпня 2014 року по 01 жовтня 2014 року Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.
За результатами перевірки складено акт від 08.10.2014 № 2060/10-08-22-00/00992088 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства.
Зокрема, у ході контролюючого заходу посадовими особами податкового органу встановлено порушення позивачем вимог пп. 49.18.2 п. 49.18 статті 49 та п. 334.2 статті 334 Податкового кодексу України, що виявилось у неподанні позивачем податкового розрахунку збору за спеціальне використання лісових ресурсів за 2013 рік.
У зв'язку з неподанням позивачем вказаного розрахунку податковим органом під час перевірки на виконання вимог пп. 54.3.1 п. 54.3 статті 54, пп. 330.1.1, 330.1.2 п. 330.1 статті 330 та п. 331.1, 331.10 статті 331 Податкового кодексу України самостійно визначено суму грошового зобов'язання зі збору за спеціальне використання лісових ресурсів, що підлягає сплаті Державним підприємством "Іванківське лісове господарство" за IV квартал 2013 року, у розмірі 828 847,00 грн.
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2014 року № 0003702201, яким відповідно до приписів пп. 54.3.1, 54.3.2 п. 54.3 статті 54, п. 120.1 статті 120 та п. 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу донараховано грошове зобов'язання зі збору за спеціальне використання лісових ресурсів у розмірі 1 036 229,00 грн., з яких: 828 847,00 грн. - за основним платежем, 207 382,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку з тим, що на його думку, безпосередньо протиправна відмова податкового органу у прийнятті ним розрахунку за ІV квартал 2013 року у подальшому стала підставою для винесення податкового повідомлення-рішення № 0003702201.
Відповідно до п. 6.2 статті 6 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Податкового кодексу України, збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
В силу приписів пп. 9.1.13 п. 9.1 статті 9 та пп. 14.1.64 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, збір за спеціальне використання лісових ресурсів належить до загальнодержавних зборів, які нараховуються та сплачуються відповідно до норм розділу XVII цього Кодексу.
Згідно п. 329.1 статті 329 Податкового кодексу України, платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.
Об'єктом оподаткування цим податком є, зокрема, деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування (пп. 330.1.1 п. 330.1 статті 330 Податкового кодексу України).
Пунктом 334.1 статті 334 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному кварталу.
Приписами п. 334.2 цієї ж статті встановлено, що лісокористувачі щокварталу складають розрахунок збору наростаючим підсумком з початку року за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, у якому окремим рядком зазначається сума збору, сплачена відповідно до підпунктів 334.2.1 та 334.2.2 цього пункту, та подають його контролюючому органу за місцезнаходженням лісової ділянки у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду.
Відповідно до п. 334.4 статті 334 Податкового кодексу України, лісокористувачі сплачують збір у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду.
Збір сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми збору, зазначеної в спеціальних дозволах, виданих у відповідному календарному році, крім сум збору, сплачених відповідно до пп. 334.2.1 і 334.2.2 п. 334.2 цієї статті.
Відповідно до п. 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (п. 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).
Якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством (пп. 54.3.1 п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України).
Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених, зокрема, підпунктами 54.3.1 та 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, до платника податків накладається штраф в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.
Обґрунтовуючи свою позицію, апелянт наполягає на тому, що позивачем не подано податковий розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів за 2013 рік, що призвело до донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з цього збору за IV квартал 2013 року у розмірі 828 847,00 грн. та до застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 207 212,00 грн. (на підставі п. 123.1 статті 123 Податкового кодексу України) та 170,00 грн. (на підставі п. 120.1 статті 120 Податкового кодексу України).
Між тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року в адміністративній справі № 810/2362/16, визнано протиправною відмову Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області у прийнятті податкового розрахунку збору за спеціальне використання лісових ресурсів за ІV квартал 2013 року, поданого 07 лютого 2014 року позивачем в електронному вигляді та 10 лютого 2014 року - на паперових носіях; визнано податковий розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів за ІV квартал 2013 року таким, що поданий позивачем в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку 07 лютого 2014 року та на паперових носіях, відповідно, 10 лютого 2014 року.
Так, позивачем 07 лютого 2014 року самостійно визначено суму грошового зобов'язання - збору за спеціальне використання лісових ресурсів за ІV квартал 2013 року у сумі 828 847,00 грн; самостійно подано до податкового органу розрахунок за ІV квартал 2013 року (у сумі 828 847,00 грн) в електронному вигляді; 10 лютого 2014 року самостійно подано до відповідача розрахунок за ІV квартал 2013 року (у сумі 828 847, 00 грн) на паперових носіях; 31 січня 2014 року та 14 лютого 2014 року самостійно сплачено до Державного бюджету України збір за спеціальне використання лісових ресурсів за ІV квартал 2013 року у сумі 828 847,00 грн.
Вищезазначені дії позивачем вчинено за шість місяців до дати проведення відповідачем перевірки та складання акту перевірки (який містив висновок щодо неподання розрахунку за ІV квартал 2013 року).
Окремо слід зазначити, що навіть за умови відсутності у електронній картці особового рахунку зі збору за спеціальне використання лісових ресурсів даних позивача про нарахування та сплату до Державного бюджету відповідних коштів, відповідачем сам факт сплати коштів не заперечується та не оспорюється період чи призначення сплати таких коштів.
Відповідно до ч. 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Задовольняючи даний позов, суд першої інстанції покладався на обставини, що були встановлені судовим рішенням в адміністративній справі № 810/2362/16, оскільки вони мали вирішальне значення для розв'язання розглядуваного спору, однак, при поданні апеляційної скарги податковий орган не навів жодного аргументу з даного приводу. Зокрема, відповідач не зазначив ніяких контраргументів на спростування позицій позивача та суду першої інстанції щодо протиправності його дій як при відмові у прийнятті податкового розрахунку збору за спеціальне використання лісових ресурсів за ІV квартал 2013 року, так і при подальшому винесенні оскаржуваного ППР.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11. листопада 2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18 листопада 2003 року №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
З огляду на наявність судових рішень, що набрали законної сили у справі № 810/2362/16, у відповідача не має жодних підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання та скасування податковго повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 17 жовтня 2014 року № 0003702201.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.
Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Файдюк В.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.