12 грудня 2018 року справа №1240/1898/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Ястребової Л.В., Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 1240/1898/18 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В. повний текст складений 04 вересня 2018 року у приміщенні суду просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В липні 2018 року ОСОБА_2 (далі-позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС України у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.03.2018 року № 508198-1304-1214 щодо суми податкового зобов'язання за платежем: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 1483,20 грн (а.с. 3-7, 34).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.03.2018 року № 508198-1304-1214 відносно ОСОБА_2 щодо суми податкового зобов'язання за платежем: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, у сумі 1453,54 грн (одна тисяча чотириста п'ятдесят три гривні 54 коп). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 690,70 грн (а.с. 80-83).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач мав право надіслати позивачу податкове повідомлення - рішення на суму 29,66 грн, а відтак спірне податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню у сумі 1453,54 грн.
Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що об'єкт нежитлової нерухомості який перебуває у власності позивача, а саме підсобне приміщення до індивідуального гаражу, не відноситься до присадибних будівель, а відноситься до об'єктів нежитлової нерухомості до яких застосовується ставка 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 88-89).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
ОСОБА_2 є власником підсобного приміщення під індивідуальний гараж, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 18, 19-20, 23-24).
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05.08.2011 року у справі № 428/7172/15-ц визнане за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудоване нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 92,7 кв.м, яке складається з: кімната № 1 площею 34,8 кв.м, кімната № 2 площею 21,9 кв.м, що розташовані на першому поверсі, кімната № 1 площею 33,8 кв.м, кімната № 2 площею 2,2 кв.м, що розташовані на другому поверсі, замощення площею 19 кв.м, ворота площею 7,2 кв.м (а.с. 61-62).
30 березня 2018 року на підставі норм Податкового кодексу України та Рішення Сєвєродонецької міської ради сьомого скликання двадцять четвертої (чергової) сесії від 26 січня 2017 року № 1200 ГУ ДФС у Луганської області було прийнято у відношенні позивача податкове повідомлення-рішення № 508198-1304-1214 щодо суми податкового зобов'язання за платежем: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 1483,20 грн (а.с. 35).
Позивач звернувся до органу податкової служби із заявою від 06.06.2018 року про надання пояснень щодо розрахунку вказаного податку.
У листі від 20.06.2018 року № Г-1153/14/12-32-13-04 вказано, що застосовано ставку 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року оскільки у власності позивача перебуває обєкт нежитлової нерухомості загальною площею 92,7 кв.м. Цей обєкт, відповідно Рішення Сєвєродонецької міської ради сьомого скликання двадцять четвертої (чергової) сесії від 26 січня 2017 року № 1200, відноситься до об'єктів нежитлової нерухомості. Тому застосовується для обчислення ставка 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 9-10).
Не погодившись з діями податкового органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірним питанням даного позову є правомірність застосування відповідачем стосовно позивача ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 кв.м бази оподаткування, для об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 0,5%, а не 0,01% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, які визначені рішенням Сєвєродонецької міської ради.
Відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України (далі ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Згідно п.п. 266.1.1. п. 266.1 ст. 266 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.п. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 ПКУ об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право.
Відповідно до п. 266.5.1. ст. 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до п. 266.7.2. ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення- рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов'язані щокварталу у 15- денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об'єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 161 КАС України встановлює, що суд, крім іншого, повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з'ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
З матеріалів справи вбачається, що Сєвєродонецька міська рада сьомого скликання двадцять четвертої (чергової) сесії 26 січня 2017 року прийняла рішення № 1200 «Про внесення змін до рішення міської ради від 30.05.2016 року за № 419 «Про затвердження нової редакції додатку № 1 до рішення міської ради від 29.01.2015 року за № 4288 «Про затвердження Положень про податок на майно та акцизний податок» (далі - Рішення № 1200), яким визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 кв.м бази оподаткування:
для фізичних осіб:
для об'єктів житлової нерухомості:
- для квартири - 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року з площі, що перевищує 60 кв.м;
- для житлового будинку - 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року з площі, що перевищує 120 кв.м;
- для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток) у розмірі 0,5% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року з площі, що перевищує 180 кв.м;
для об'єктів нежитлової нерухомості:
- 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;
- для присадибних будівель (сараї, хліви, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, тощо) та надземних та підземних гаражів - 0,01% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 38).
З аналізу Рішення № 1200 вбачаєтся, що для фізичних осіб стосовно об'єктів нежитлової нерухомості визначені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за такими ознаками:
- 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, стосовно об'єктів нежитлової нерухомості без визначення додаткових характеристик;
- 0,01% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, стосовно присадибних будівель, які визначені як сараї, хліви, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.
Тобто, орган місцевого самоврядування своїм Рішенням № 1200 не визначив вичерпний перелік присадибних будівель, оскільки вказав найбільш поширені форми таких будівель.
Суд зазначає, що для таких об'єктів нежитлової нерухомості як зокрема надземні та підземні гаражі, Рішенням № 1200 встановлено ставку 0,01% розміру мінімально мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Разом з тим, об'єкт нерухомого майна відносно якого відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення визначений як підсобне приміщення до індивідуального гаражу, тобто використовується як допоміжне приміщення вказаного гаражу.
Окрім того, відповідно до пункту 2 розділу І «Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт» затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 03.07.2018 року № 158 господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо, та прибудови до них.
Як вже зазначалося, позивач є власником підсобного приміщення до індивідуального гаражу. З проектної документації Приватного підприємства фірма «Екса» вбачається, що вказане приміщення прибудовано до гаражу за адресою: Луганська область м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, квартал 58 (а.с. 26-27).
Таким чином, суд вважає, що вищезгадане підсобне приміщення до індивідуального гаражу можливо віднести до категорії присадибних будівель на яку відповідно до Рішення № 1200 розповсюджується ставка податку у розмірі 0,01% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року оскільки воно є прибудовою до індивідуального гаражу позивача, а також те, що сполучник «тощо», дозволяє збільшити перелік визначень присадибних будівель, до якого можливо віднести об'єкт нерухомого майна позивача, ідентифікований як підсобне приміщення до індивідуального гаражу.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1. статті 4 ПК України встановлено, що податкове законодавство України, серед інших, ґрунтується також на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Пунктом 56.21. статті 56 ПК України визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За таких обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при вирішенні даної справи, як податковим органом так і судом повинні застосовуватися положення п.п. 4.1.4 п. 4.1. ст. 4 та п. 56.21. ст. 56 ПК України, що є наслідком прийняття рішення на користь платника податків - ОСОБА_2
Таким чином, суд дійшов до висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, відсутні підстави для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін рішення суду першої інстанції і відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 1240/1898/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 1240/1898/18 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 12 грудня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
Л.В. Ястребова