Справа № 826/20075/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Васильченко І.П.
04 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Ісаєнко Ю.А.,
суддів: Мельничука В.П., Земляної Г.В.,
за участю:
секретаря Левченка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2016 № 0004571204, № 0004581204.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.07.2016 № 0004571204, № 0004581204.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, що не заважає розгляду справи за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст.20 та п. 75.1 ст. 75 ПК України проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ «Кей-Колект» з податку на прибуток, якою встановлено порушення п.57.1 ст.57 ПК України, а саме встановлено несвоєчасність сплати товариством грошових зобов'язань з податку на прибуток.
За результатами перевірки складено акт від 08.07.2016 № 4110/26-56-12-04-29/37825968 та винесено податкові повідомлення-рішення від 27.07.2016:
№ 0004571204, яким позивачу визначено суму штрафу за затримку сплати грошових зобов'язань, що становить 64 380,30 грн.;
№ 0004581204, яким позивачу визначено суму штрафу за затримку сплати грошових зобов'язань, що становить 4 166,56 грн.;
Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, після процедури адміністративного оскарження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому, під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З акту перевірки від 08.07.2016 № 4110/26-56-12-04-29/37825968 вбачається, що під час проведення перевірки податковий орган посилався на вимоги п. 75.1 ст. 75 ПК України, тобто у даному випадку мала місце камеральна перевірка.
Згідно положень ст. 75 ПК України (в редакції, яка діяла на період проведення перевірки), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Порядок проведення камеральної перевірки визначено статтями 75, 76 та 86 Податкового кодексу України та Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, затвердженими Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 № 165.
Так, камеральна перевірка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
В контексті наведеного, суд першої інстанції вірно вказав, що законодавець встановив виключні підстави для проведення камеральної перевірки, зокрема, на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (у т.ч. даних Єдиного реєстру податкових накладних).
Вимогами ст. 76 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на період проведення перевірки) унормовано, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Відтак, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
Разом з тим, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання фіскально зобов'язаною особою податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється.
Відтак, з'ясування податковим органом під час податкової перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки, не можна визнати діями суб'єкта владних повноважень, що відповідають наведеним ознакам. Відповідно, інформація, що зібрана інспекцією відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю (зокрема, у даному випадку акт від 08.07.2016 №4110/26-56-12-04-29/37825968) не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для винесення податкового повідомлення-рішення.
Водночас, згідно приписів пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 15.06.2016 по справі № К/800/49074/15.
В той же час, відповідачем в акті перевірки від 08.07.2016 №4110/26-56-12-04-29/37825968 було досліджено своєчасність сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість, всупереч тому, що в контексті ст.75 ПК України, вказані питання можуть бути предметом саме документальної перевірки. Підстави та порядок проведення документальної перевірки передбачені статтями 75, 78 та 79 Податкового кодексу України.
Отже, відповідач, провівши фактично документальну невиїзну перевірку позивача, без дотримання наведених вище норм Податкового кодексу України, оформив її результати як за наслідками камеральної перевірки.
Системний аналіз наведених положень Податкового кодексу України, що діяли на час спірним правовідносин, дає підстави стверджувати, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 06.07.2016 р. по справі № К/800/1886/15.
Крім того, слід зазначити, що нарахування штрафних санкцій платникові податку за наслідками проведення камеральної перевірки є можливим лише у разі виявлення помилок у звітності, поданій таким платником. В іншому ж випадку підставою для визначення штрафних санкцій щодо сплати податків та зборів є дані саме документальних перевірок.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 р. (справа №826/14668/14).
Суд першої інстанції також вірно зауважив, що п. 200.10 ст. 200 ПК України закріплено за податковим органом право на проведення камеральної перевірки протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном саме отримання податкової декларації, проводити камеральну перевірку щодо заявлених у ній даних.
Таким чином, суд звертає увагу, що податковим законодавством (в редакції, яка діяла на момент проведення перевірки) закріплено вичерпний перелік підстав для проведення камеральних перевірок, зокрема щодо помилок (порушення) у даних податкової звітності чи неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності, в результаті чого (у разі виявлення порушень) обов'язково має бути складено саме акт камеральної перевірки.
Отже, за даних обставин справи контролюючим органом проведено камеральну перевірку ТОВ «Кей-колект» за відсутності предмету такої перевірки у розумінні п.75.1ст.75 Податкового кодексу України.
Таким чином, контролюючим органом проведено перевірку, предмет якої не підпадає під поняття камеральної перевірки згідно п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України, що, в свою чергу, вказує на невиконання контролюючим органом вимог закону щодо порядку призначення та проведення перевірок, та призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.01.2015 р. по справі № 21-425а14.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з наведених положень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що проведена перевірка не має правових наслідків, а складений за наслідками такої перевірки акт не може вважатися належним та допустимим доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства. З огляду на вказані обставини справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.07.2016 № 0004571204, № 0004581204 прийняті протиправно, та правомірно скасовані судом першої інстанції.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу, Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві , як суб'єктом владних повноважень, зазначеного обов'язку не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність дій при винесенні спірних рішень.
Під час апеляційного розгляду справи, апелянтом також не спростовано жодними доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, обґрунтованість мотивів суду першої інстанції та правомірність вимог позивача.
Колегія судів також зазначає, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих посилань, які б доводили законність вимог Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, позаяк в скарзі викладено положення Податкового кодексу України та висновки акту перевірки, проте на зазначено які саме аргументи суду першої інстанції суперечать положенням матеріального або процесуального права.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Постанову у повному обсязі складено 10.12.2018)
Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко
Суддя Г.В. Земляна
Суддя В.П. Мельничук